НАТО на трьох: Чи допоможе співпраця з Польщею та Великою Британією зупинити Путіна

В Україну кілька годин тому прибув прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. Він має зустрітися з президентом Володимиром Зеленським і прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким. Представники країн обговорять створення альянсу між Україною, Польщею та Великою Британією. 

Подробиці стосовно нового формату співпраці між трьома країнами сьогодні вперше повідомив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Раніше про нього вже згадувала очільниця Форін-офісу Ліз Трасс, виступаючи в кінці січня у Сіднеї. Але фраза "ми розвиваємо нові тристоронні зв'язки з Польщею й Україною" тоді швидше стимулювала цікавість, аніж давала відповіді на якісь питання.

Пояснення Кулеби ситуацію частково прояснили. Як зазначив міністр, нова договірна структура була створена за ініціативою України, і її головною метою є стримування Росії. Цей союз — спроба Києва отримати міжнародну підтримку поза механізмами ЄС та НАТО. Що, втім, ніяк не перекреслює нашого прагнення в сфері європейської та євроатлантичної інтеграції.

Питаннями безпеки діяльність нового формату вичерпуватися не буде, оскільки "Варшава, Київ і Лондон мають не лише реалістичне усвідомлення безпекових загроз Європі та стратегію протидії викликам з боку Росії, але і великий потенціал тристоронньої співпраці в галузях торгівлі, інвестицій, енергетики, зокрема відновлюваної".

Але головна мета нового формату взаємодії — це все-таки стримування російського мілітаризму. Саме тому до складу трикутника увійшли країни, які найбільш реально сприймають загрози, які несе путінська Росія.

Звичайно, створення трикутника Варшава-Лондон-Київ наразі виглядає як тактичне рішення і своєрідний експеримент. Але якщо подивитись на послідовність подібних договірних експериментів — у вигляді Люблінського трикутника з Польщею і Литвою, Квадриги з Туреччиною, Асоційованого тріо з Грузією і Молдовою — очевидною стає певна тенденція.

Стара безпекова структура Європи після смерті Варшавського пакту та розпаду СРСР прийшла в практично недієздатний стан. І агресія Росії проти Грузії та України це яскраво продемонструвала. Структури НАТО, які свого часу непогано стримували "червону загрозу", виявились фактично недієздатними проти путінських методів ведення гібридної війни.

Тож не дивно, що Україна зараз вимушена "на льоту" створювати нові локальні безпекові структури та союзи, які могли б замінити відсутність членства в НАТО чи ЄС. Хтось скептичний міг би сказати, що це треба було робити в 2014-му році — і зараз війська Путіна навряд чи збирались би біля українського кордону. Але, ймовірно, Британії слід було пережити Солсбері, а Польщі — "атаку мігрантами" через білоруський кордон, аби передумови для нового формату співпраці з Україною стали оптимальними.

Наскільки новостворені безпекові угоди України будуть дієвими — покажуть найближчі роки. Хоча навіть той обсяг військової допомоги, який ми отримуємо зараз від Британії та Польщі, можна вважати проривом. Але, в будь-якому випадку, українська дипломатія доклала помітну кількість зусиль для того, щоби захистити країну.