Настав ранок 16 лютого

На початку жовтня минулого року американська розвідка отримала переконливі докази того, що Путін ухвалив рішення про повномасштабне вторгнення в Україну, метою якого було захоплення Києва – "матери городов русских" та центру Православ'я, а також контроль приблизно 2/3 території України.

Масованих ударів авіації по містах не планувалося. Центри військового управління, склади боєприпасів та військової техніки вражалися б ударами крилатих та тактичних балістичних ракет.

Все це здійснювалося б під прикриттям потужної пропагандистської кампанії щодо недопущення вступу України до НАТО, розміщення на її території ракет, здатних досягати Москви за 5-7 хвилин, ну і, звісно, захистом "пригнічуваного" російськомовного населення. Після чого в Києві на багнетах армії РФ було б поставлено маріонетковий пропутінський уряд.

Підготовка вторгнення маскувалася під широкомасштабні навчання біля РФ і Білорусі, які відбуваються щороку. Але цього разу вони б стали трампліном для нападу на Україну.

Дата наступу на лютий місяць була обрана недарма. Це, звісно, не мало ніякого відношення до питань зручності пересування важкої військової техніки по промерзлій землі. Так можуть міркувати лише "диванні експерти".

Просто за статистикою це найхолодніший місяць у Європі. І розрахунок був на те, щоб під загрозою повного припинення постачання російського газу, який становить до 30% енергобалансу ЄС, повністю відбити бажання у європейців вступатися за Україну.

Також середину лютого було обрано виходячи із символічного значення – 8 років віроломному нападу та окупації українського Криму.

Тут низка читачів голосно вигукнуть: "Та що він там несе, цей Геращенко! Цього не може бути! Одна справа захоплювати Крим, у якому було понад 70% російськомовного населення, і зовсім інше захоплювати Київ та Центральну Україну, де буде потужний рух опору, де українська армія та Нацгвардія будуть стріляти в окупантів без роздумів".

А я запитаю у відповідь: "А чим відрізняється вторгнення та окупація українського Криму та частини Донбасу від захоплення 2/3 території України?".

Адже саме тоді і було здійснено перший з часів Гітлера акт зовнішньої агресії на території Європи, якщо не вважати таким бомбардування Сербії наприкінці 90-х.

Сьогоднішня поведінка Путіна – це результат того, що він не поніс жодного суттєвого покарання за те, що окупував український Крим та частину Донбасу!

Він не перестав бути тим кому не подають руки. У нього так само купують нафту і газ. Фонд Національного добробуту РФ за 8 років збільшився у рази і становить 182 мільярди доларів. Не кажучи вже про те, що Північні та Південні потоки за майже повної згоди ЄС обійшли Україну з усіх боків, що робить її зайвою у питаннях транзиту російських енергоресурсів.

Так, Збройні сили України, Національна гвардія, прикордонники та інші військові формування, на відміну від подій у Криму у 2014 році, чинили б запеклий опір, хоча і співвідношення військових сил було б не на нашу користь.

Так, Джозеф Байден і Борис Джонсон зайняли принципову позицію щодо недопущення вторгнення РФ на відміну від Барака Обами та Девіда Кемерона, які у 2014 не захотіли проявити лідерство і жорсткими та рішучими діями не змусили Путіна відступити з Криму та Донбасу. А навпаки, потурали агресору своєю м'якістю.

Я дуже добре пам'ятаю, як у лютому-березні тодішній посол США Джеффрі Паєтт на кожній зустрічі з тимчасовим українським урядом благав не стріляти в "зелених чоловічків", щоб не було гіршого.

Путін, який став біля керма РФ у далекому 2000 році і на початку свого шляху щиро намагався налагодити із Заходом партнерські відносини (хто не в курсі – почитайте книгу Михайла Зигара "Вся кремлівська рать"), страшенно був ображений вторгненням до Іраку в 2003 році і одностороннім визнанням Косова у 2008 році.

Окупація Криму, це була відповідь Путіна на одностороннє визнання незалежності Косова та фактичний насильницький поділ союзника РФ на Балканах – Сербії.

Кожен український дипломат, який брав участь у переговорах з РФ, та й будь-хто, хто стежить за публічною риторикою Путіна і Лаврова, знають, що на всі обурення зухвалою окупацією Криму є одна відповідь – ми захищаємо російськомовне населення, відрізавши Крим від України точнісінько як Захід по-живому відрізав Косово від Сербії.

А вторгнення Путіна в Україну, яке поки що не відбулося, це була б добре підготовлена помста США за вторгнення в Ірак під надуманою причиною нібито наявності у Саддама Хусейна хімічної зброї, якої там в результаті не знайшли. І вся американська дипломатія, і розвідка знали, що це фейк.

Будь-які дискусії в рамках ООН та ОБСЄ закінчувалися б заявою Лаврова про те, що ми мусили захищати свої інтереси. Ви ж вторглися до Іраку 2003 року без рішення Ради Безпеки ООН, використовуючи надуманий привід про хімічну зброю. Ось і ми йдемо по ваших стопах.

Насправді йшлося не просто про напад на Україну, а про переділ світового порядку, який виник після розпаду наддержави СРСР у 1991 року.

Якби Захід не зупинив масштабне вторгнення РФ в Україну, вся система стримувань та противаг, що вибудовується з 1945 року, склалася б як картковий будиночок.

Союзники РФ — Китай, Іран і Північна Корея, розгорнулися б на всю міць.

Китай би спланував і реалізував вторгнення на Тайвань, який вважає своєю бунтівною провінцією.

Іран відкрито заявив би про те, що саме за ним, а не за США, останнє слово у всьому, що стосується розкладів у складному регіоні Перської затоки, де видобувається 40% світової нафти та газу.

Північна Корея, за мовчазною згодою Китаю та РФ, стала б посилено тероризувати Південну Корею та Японію, аж до розв'язання війни на Корейському півострові.

Ось чому Байден і його команда, які зробили висновки з уроків 2014 року, вжили низку безпрецедентних заходів для недопущення вторгнення в Україну, починаючи від добре продуманої та масованої інформаційної кампанії, яка виставила Путіна в образі Гітлера 21 століття, і закінчуючи десятками літаків. засобами для зупинки механізованих колон агресора.

Захід ніколи не зможе і не буде відкрито воювати з ядерною Росією. У РФ більш ніж 5 тисяч ядерних боєголовок, кожна з яких може стерти з лиця землі Лондон або Нью-Йорк.

Тому єдиним шляхом для США та їх союзників у Європі та Азії, щоб зберегти залишки існуючого світового порядку та зупинити вторгнення в Україну, було переконати своїх європейських союзників відмовитись від покупок нафти та газу у РФ, що мало б катастрофічні наслідки для її економіки.

Вважаю, що вирішальне значення мала розмова Джозефа Байдена з Володимиром Путіним, яка відбулася цієї неділі.

Вважаю, що за дії щодо недопущення прямого масштабного вторгнення Росії в Україну Володимир Зеленський, Джозеф Байден, Борис Джонсон, Емманюель Макрон та інші лідери, які доклали своїх зусиль до того, щоб попередити масштабну війну в Європі та настання Другої Світової Холодної Війни, мають отримати Цього року Нобелівську премію Миру. Думаю, що багато хто з моїх читачів погодиться зі мною.

Що буде далі з Україною, її долею та долею її громадян?

1. Ми приречені й надалі жити між Європою та РФ. Російська загроза постійно нависатиме над нами, якщо не буде знайдено компромісу не на шкоду і не за рахунок інтересів України.

2. Нас не приймуть до НАТО, щоб не дражнити РФ. Давайте говорити чесно — у нас і до загрози прямого широкомасштабного вторгнення РФ шанси були невеликі, а тепер близькі до нуля. І про це треба правдиво сказати самим собі та своїм виборцям. Але США, Британія і, можливо, Франція будуть продавати чи дарувати нам зброю та підтримувати будь-якими іншими способами, окрім участі у прямій військовій обороні України.

3. Мінські угоди були мертві у день їх підписання Петром Порошенком у лютому 2015 року. Вони були потрібні для того, щоб зупинити швидке просування ворога, після Дебальцевського котла. Повернення окупованих територій на умовах Путіна – це шлях гарантованого знищення залишків державності України. І треба підтримувати президента України Володимира Зеленського у питанні категоричної відмови від виконання Мінських угод. Тим більше, що після прийняття вчора Держдумою звернення про визнання "Л-ДНР" немає сенсу вести далі ці безглузді переговори. Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця.

4. Українській владі потрібно терміново виробити та запропонувати українському народу іншу парадигму розвитку України – сильної, озброєної, навченої та готової до опору. України, де кожен, хто повинен, сплачує податки. Де кожен суддя, прокурор та правоохоронець струшує порошинки з чесного інвестора та бізнесмена. А нечесні судді та правоохоронці за лічені місяці отримують вироки та на тривалі терміни вирушають у місця відбування покарання.

5. Шлях України – це шлях, який пройшли Фінляндія, Ізраїль та Південна Корея – держави, які вимушено живуть поруч із агресивними сусідами. Але їх лідери зуміли згуртувати навколо себе націю і зробили свої країни сильними та економічно процвітаючими.

Закінчу тим, із чого почав.

Вторгнення, яке було заплановано на сьогодні, не відбулося лише завдяки безпрецедентному об'єднанню Заходу, який дав зрозуміти Путіну, що, якщо нападе на Україну, він розпочне Другу світову холодну війну.

А Україна сьогодні отримала, можливо, останній шанс на те, щоб зберегти свою державність. Як його буде використано – залежить від кожного з нас…

 

Антон Геращенко