Політичні ігри з короною: Чи будуть в Україні протестні марші за німецьким зразком

Зазвичай тихі і камерні дотепер акції європейських "ковідіотів" вчора зазвучали на повну силу. Приміром, у вигляді маршу в Берліні, кількість учасників якого оцінюють у 20-25 тисяч осіб. І це тільки якщо рахувати учасників маршу "проти коронавірусу". Був ще й марш тих, хто ну не те щоби "за коронавірус" – але вважає, що марші "ковідіотів без масок" треба заборонити.

Дві групи учасників протестів стараннями поліції так і не зустрілись, обмежившись голосними образами опонентів та дрібними сутичками з правоохоронцями. Півсотні яких отримали ушкодження.

Загалом, нічого нового противники чи то карантину, чи то самого факту існування коронавірусу в Німеччині не вчинили. Подібні акції періодично спалахують від травня, і вже проходили не тільки в Берліні, але й в Мюнхені, Франкфурті-на-Майні, Кельні, Дортмунді та в Штутгарті. Але тоді це були не надто чисельні мітинги максимум трьох-п'яти тисяч осіб, які складалися з трепетного союзу ультралівих, ультраправих та конспірологів, що борються проти світової закуліси і "рідких чіпів Білла Гейтса".

Цього разу все вийшло трохи інакше. В Берліні, схоже, до маргіналів додалися пересічні німці, яким карантин надто вже зіпсував життя. Принаймні, його матеріально-фінансовий аспект.

Паралельно щось схоже відбувалося і в Нідерландах, де протестували в Амстердамі, Ґронінґені та Енсхеде – але поки що без німецького розмаху.

Головних причин цих європейських протестів в реальності бачиться дві. Перша із них – це реальна потреба знайти баланс між карантинними заходами, потрібними для сповільнення епідемії, та потребою бізнесу повернутися до звичного існування, а пересічних громадян – до своїх звичних джерел прибутку.

Натомість друга полягає у бажанні специфічних політичних груп конвертувати "втому від карантину" у зростання свого політичного впливу. Використавши, наприклад, незадоволення міграційною політикою, ті ж ультраправі в Німеччині зіткнулися з тим, що їхня популярність застабілізувалася. А епідемія та карантин дали їм можливість надіслати свої політичні меседжі стосовно незадоволення політикою чинної влади до нових прошарків населення – зокрема, власників дрібних бізнесів, що постраждали від карантину. При тому що ці дрібні бізнесмени за звичайних умов не надто прихильно ставились до ультраправих, а від ультралівих взагалі тікали б, як від нечистої сили.

Натомість, скажемо політкоректно, "ковід-дисидентство" в Україні має зараз цілком іншу природу. Оскільки очолюють опір карантинним заходам зараз не ультраліві чи ультраправі.

Найбільш помітну опозицію становлять зараз регіональні власті. Які, з одного боку, цілком справедливо вказують на логічні нестиковки у поділі України на зони та рівні адаптивного карантину. А з іншого боку – більш чи менш проваливши протидію пандемії на місцевому рівні, займаються спробами перекласти всю відповідальність на центральну владу. І при тому ще й підвищити свій місцевий рейтинг, продемонструвавши готовність "захищати інтереси регіону". Не шляхом отримання більшої кількості обладнання та медикаментів чи підвищенням оплати праці медиків, а просто відмовившись виконувати цілком легальні вимоги Києва.

Найяскравішим, напевно, на сьогодні прикладом є мер Тернополя Сергій Надал. Обурення якого можна почасти зрозуміти – його місто опинилося в "червоній зоні", в той час як, приміром, Львів та Івано-Франківськ, де ситуація нічим не краща, потрапили в "помаранчеву". Але замість того, щоби боротися з непрозорим і нелогічним поділом країни на карантинні зони, та, в першу чергу, з епідемією в своєму регіоні, цей видатний податківець та політик починає приймати популістські заяви і демонстративно саботувати карантинні обмеження. Погрожуючи при тому визнати дії Кабміну незаконними та антиконституційними не за допомогою звернення до Конституційного суду, а шляхом прийняття рішення чи то власного, чи то місцевої міськради.

Власне, той факт, що люба серцю російських пропагандистів партія "Свобода" не дуже вдало балансує між анархією та популізмом не є новиною. Ключове питання наразі полягає в тому, що приклад Надала, якщо його підхоплять в інших регіонах, може змінити погану ситуацію на катастрофічну впродовж тижня-двох.

Рівно як і невисокий рівень компетентності центральної влади, яка загнавши в "червону" зону Тернопіль та Луцьк, вірить в "нормальну" завантаженість лікарень у Львові та Івано-Франківську. Звідки хворих на  Covid відправляють по менш завантажених районних лікарнях, щоби показати "правильну картинку".

Але всі ці політичні та статистичні маніпуляції, на жаль, працюють тільки до певної межі. Після якої може початися "українське Бергамо". Яке, звичайно, надовго лікує від "ковід-дисиденства". Але, на жаль, ціна цього лікування явно зависока.