У Зеленського не знають, як звільняти Донбас: Які висновки можна зробити із заяв про ТКГ, Кучму і переселенців

Сьогоднішня прес-конференція чинного президента України цілком сподівано не обійшлася без запитань та відповідей, що стосувалися як вирішення україно-російського конфлікту на Донбасі загалом, так і роботи мінської тристоронньої контактної групи зокрема. 

Час прес-конференції, з точки зору ситуації на фронтах, видався для Зеленського не надто вдалий. Оскільки бадьорий звіт про надої та урожайність – точніше, про досягнення за рік роботи, обміни полоненими та переформатування ТКГ, яке нібито повинно призвести до пожвавлення переговорного процесу, відбувався на тлі відверто провокаційних заяв з боку ватажків "Л-ДНР" Пушиліна та Пасічника про підвищення бойової готовності військових підрозділів на території ОРДЛО і їх готовність розпочати активні бойові дії у відповідь на задекларовані "обстріли мирного населення" з українського боку. Можна не сумніватися, що ці заяви прозвучали саме сьогодні не випадково. І, за великим рахунком, сприймати їх можна саме як зриму й відчутну відповідь Москви на всі мирні ініціативи українського президента, здійснені ним впродовж першого року при владі.

Натомість, якщо повернутися до Зеленського, то окрім чергового нагадування про скромні досягнення чинної влади, він підкреслив кілька істотних моментів, які досить чітко змальовують теперішню позицію Банкової. 
З одного боку, Зеленський повідомив, що самміт у нормандському форматі може відбутися після спаду епідемії коронавірусу і що Німеччина та Франція цю ідею підтримують. Поганою новиною можна вважати той факт, що президент нічого не сказав у цьому зв'язку про позицію Росії. Рівно як і оминув будь-яку конкретику стосовно порядку денного та очікуваних наслідків майбутнього самміту. Що якось мимоволі наштовхує на думку про те, що суть заходу буде зводитись до бажання нагадати про те, що нормандська четвірка досі існує. 

Іншим важливим моментом може служити заява Зеленського про те, що на засіданнях мінської групи є представники "ЛДНР" – власники російських паспортів. Добре, звичайно, що українській стороні вдалося відстежити цей факт. Але виникає законне питання, а якщо Козак знайде представників "Л-ДНР", які ще не встигли отримати російського громадянства – чи означає це, що Україна автоматично погодиться вести з ними переговори?

Втім, цілком можна припустити, що увесь цей пасаж був невдалою спробою промоції плану Єрмака стосовно залучення до роботи мінської ТКГ мешканців Донбасу, які переселилися до України. В такому разі хвилюватися немає особливих підстав, бо ані Росія, ані ОРДЛО на цей план не погодяться. І, що гірше, визнати обраних на Банковій переселенців представниками ОРДЛО не поспішатимуть, скоріше за все, і західні партнери України. 

Цікавим моментом, безперечно, було повідомлення про скору відставку Леоніда Кучми з посади керівника української делегації в мінській ТКГ.  З одного боку, прохання Леоніда Даниловича про звільнення з цієї посади може видатися й логічним.  82-й рік життя може, й не найкраща пора для багатогодинних складних, а головне – приречених, скоріше, на неуспіх переговорів. З іншого боку, дивовижна синхронність з якою патріарх української політики поспішив відмовитись від своєї посади за якихось два тижні після "переформатування" переговорної групи, наштовхує на роздуми. Не в останню чергу стосовно того, що Банкова намагається зробити українську делегацію більш керованою. 

Втім, всі ці чисельні тактичні маневри не міняють загального враження від сьогоднішнього сеансу комунікації. 
Який, радше, закріплює переконання в тому, що чинний президент України робить хаотичні дипломатичні кроки на кшталт згоди Єрмака брати участь в консультативній раді з представниками ОРДЛО, (яка замінилась незгодою через лічені дні), але при тому ані сформованої довготривалої дипломатичної стратегії, ані навіть якихось свіжих ідей стосовно врегулювання конфлікту не має. 

Можна підвищити політичний статус української делегації в ТКГ, ввівши туди високопоставлених представників виконавчої вертикалі та парламенту. Можна замінити Кучму на Рєзнікова. Можна запропонувати Путіну вважати "голосом Донбасу" тільки тих мешканців краю, які переселилися в Україну (і згодні бути рупором Банкової на майбутніх переговорах). Але всі ці дипломатичні тілорухи є радше косметичними, оскільки змінити реальну розстановку сил вони не можуть. Міни та снаряди, які прилітали на українські укріплення, не зважаючи на рік "мирної дипломатії", та агресивні заяви сепаратистських "республік" - це і є реальна оцінка успіхів у справі врегулювання конфлікту.