Генерал Литвин у Вірменії: Чому Порошенко наступає на кадрові граблі

Петро Литвин (51 рік) - наймолодший із трьох братів Литвинів, найвідомішим з яких є Володимир Михайлович Литвин, нині народний депутат, котрий має величезний послужний список, в якому і посада голови Адміністрації президента Леоніда Кучми, і спікерство в парламенті. А також значна кількість скандалів, найгучніший із них пов'язаний з "плівками Мельниченка", про які зараз вже й забули, та справою вбитого журналіста Георгія Гонгадзе.

Середній брат – Микола Литвин – генерал армії, колишній багаторічний очільник Державної прикордонної служби. На цій посаді він був при всіх п'яти президентах України. Порошенко ж у жовтні 2014-го звільнив Миколу Литвина.

Наймолодший з братів командував 8-м армійським корпусом Сухопутних військ ЗСУ і з початком російської агресії на Донбасі був призначений командувачем сектору "Д". За розповідями свідків, 25 серпня 2014 року в період важких боїв під Іловайськом покинув поле бою, залишивши свої війська.

"Командир батальйону "Дніпро" Юрій Береза готовий був його за це розстріляти. Я вважаю, що це ганьба для генерала, це клеймо на все життя. Це зрада і по законам військового часу, думаю, він заслужив би трибунал", - казав в одному із інтерв'ю Геннадій Корбан. Який, на відміну від Литвина, встиг за останні роки пережити і кримінальне переслідування, і втечу до Ізраїлю, і повернення додому. Де відійшов від активного політичного життя. Згаданий Береза у вересні 2014-го заявляв: "Винний в трагедії під Іловайськом - генерал-лейтенант Петро Литвин, який ганебно тікав зі своїми підлеглими. Він зрадник народу України".

Тут доречним буде згадати, що справа по Іловайській трагедії розслідується, проте повільно і багато хто сумнівається, що винних таки колись покарають. І нинішнє призначення скандального генерала послом учасники майбутніх виборчих перегонів витлумачуватимуть саме так.

Чому ж Петра Литвина перекваліфікували на дипломата? Як писали ЗМІ, родину Литвинів з Порошенком пов'язують давні добрі стосунки. Проте в парламенті старший із братів не виявляє себе апологетом нинішньої влади, він часто досить критично виступає щодо окремих її дій. Він входив до депгрупи "Воля народу", яка регулярно голосує в унісон з коаліцією, але в листопаді минулого року покинув її лави. Зараз Литвин-старший - позафракційний, утім із поверненням брата Петра із забуття цілком може змінитися і його статус. Враховуючи вплив Володимира Михайловича на Житомирщині, його допомога цілком може знадобитися під час передвиборної кампанії. З огляду на це, призначення Литвина-молодшого послом у Вірменії виглядає непоганим політичним ґешефтом.

Інша справа, що на новій посаді тезка президента виглядає, м'яко кажучи, не тією фігурою, яка могла б посилити українські позиції в Єревані. По-перше, у нього немає дипломатичного досвіду. А Вірменія – не лише країна, де потужний влив Росії, але й можливість цей вплив зменшити. Там є прозахідні сили, вони в опозиції, і посол України цілком міг би налагодити з ними контакти. Звісно, якби наша влада мала на меті розширити свій інтерес на Закавказзя.

По-друге, в Україні проживає чисельна вірменська діаспора, її представники є у владних структурах, і це не лише глава МВС Арсен Аваков. Тому логічним кроком виглядало б запрошення на посаду посла когось з українських вірмен. Їм би було легше налагодити місток між Києвом і Єреваном. У тому числі на рівні бізнесу.

По-третє, військовий, насправді, цілком здатний бути гарним дипломатом, якщо він – герой, особистість, яка буде цікавою для політичних і військових кіл країни перебування. У цьому випадку до Вірменії їде людина, яку у себе вдома звинувачують у зраді. Хоча її і не довели.

Загалом, кілька останніх призначень по президентській вертикалі викликають більше запитань, аніж відповідей. Наприклад, визначення щойно відставленого очільника Донеччини Павла Жебрівського в якості аудитора НАБУ. Через це рішення президента критикуватимуть, адже не секрет, що Жебрівський входить до близького президентського оточення. А це означає, що йому закидатимуть заангажованість, навіть якщо її ознак не буде.

Власне, однією з проблем Порошенка була і залишається коротка кадрова лавка. Тому людей доводиться переміщати з посади на посаду. А кожна посада - це не лише нові можливості, а й накопичення негативу. З одного боку, перевіреним кадрам більше довіри. А з іншого – через інформаційні атаки на "своїх хлопців" легше бити по самому президенту. Власне, ключові конкуренти Порошенка обов'язково використають його кадрові недоречності на свою користь.

Можна і не сумніватися, що та ж Юлія Тимошенко не змовчить про Литвина. Інша справа, що вона сама дала шлях у політику дуже багатьом сумнівним персонажам. Проте під час виборів опозиція завжди сподівається на коротку пам'ять виборця, акцентуючи на помилках діючої влади.