Крик відчаю послів: Чому відносини України та США наблизились до прірви

Для публіки, звиклої до специфічної форми проведення "дискусій" в соцмережах, спільне звернення колишніх послів США в Україні на підтримку українсько-американської співпраці виглядає якось надто стримано.

Ну подумаєш - "ми роками працювали над розбудовою та зміцненням американсько-українського стратегічного партнерства", а тепер "рішуче засуджуємо такі зусилля, якими хочуть розділити наші країни, й закликаємо офіційних осіб в обох державах запобігти крокам, які завдадуть шкоди нашим двостороннім відносинам".

Але в перекладі з дипломатичної мови на загальнолюдську йдеться про крик відчаю. Крик людей, які звикли за допомогою комунікацій міняти світ, але раптом опинились в ситуації, коли комунікації перестали працювати.

Для початку, напевно, слід віддати належне дипломатам. Документ підписали, здається, всі американські посли в Україні – за винятком Вільяма Міллера, який помер, і Кіта Дейтона, який пропрацював менше місяця і мусить зберігати подобу лояльності до Трампа.

Уявити собі ситуацію, за якої, наприклад, всі українські амбасадори до якоїсь віддаленої африканської, азійської чи латиноамериканської країни раптом підписують спільне звернення з явною критикою чинної влади своєї держави, погодьмося, досить складно. І подібний демарш американських дипломатів свідчить про те, що національні інтереси США залишаються для них більшою цінністю, аніж стосунки з чинним господарем Білого дому та його командою. Втім, це, здається, єдиний позитивний момент у всій цій історії.

Оскільки така форма реакції на події, пов'язані з двосторонніми стосунками між Україною та США, як публічне звернення свідчить про те, що інші можливості впливу на ситуацію вичерпані.

Дипломати рівною мірою звертаються як до Вашингтона, так і до Києва. Оскільки чітко бачать, що, з одного боку, адміністрація Трампа і сам чинний президент США не відмовились від ідеї використати "українську тематику" під час виборчих перегонів. І той факт, що зараз тема "злочинів Байдена" трохи затихла, зовсім не означає, що наприкінці літа, в момент початку повномасштабного протистояння двох кандидатів на пост президента США, потік висмоктаних із пальця "викривальних фактів" не порине з новою силою.

З іншого боку, дипломати так само чітко бачать, що бажання втягнути Україну в цю інтригу не менш сильне і з українського боку. І йдеться навіть не про українську владу – колишню, яка обпеклась на вірі в перемогу Клінтон, чи теперішню, яка погіршила стосунки зі США внаслідок тривіального непрофесіоналізму. Йдеться про "кришталево чесного" екс-генпрокурора Шокіна, кількох дрібних авантюристів, та абсолютно щирого і відвертого агента "русского міра" Андрія Деркача. Людина, яка є одним з ключових фундаторів та промоутерів Кирила Гундяєва особисто і РПЦ загалом, колишнім членом "Міжсобороної присутності" Російської православної церкви, тепер бере на себе роль медіатора та архітектора стосунків між Україною та США. Надувши щоки, розповідає, які дії офіційного Києва могли нанести шкоди стосункам з Вашингтоном.

І чинна українська влада, схоже, абсолютно щиро не підозрює, де саме пишуться звинувачення Деркача на адресу Байдена, американського посольства в Україні, Порошенка і всіх решти.

Засліплений всеохопним бажанням іще в якийсь спосіб насолити своїм попередникам, Зеленський та його команда ковтають російську наживку і на повному серйозі збираються імітувати якесь розслідування з цього приводу. Знову фактично стаючи учасниками передвиборних баталій у США. І роблять вони це голосно, офіційно, і абсолютно недалекоглядно.

Після першої серії скандалу довкола "втручання укрїни у вибори в США" відносини між Києвом та Вашингтоном стали токсичними. Після другої серії цього ж скандалу стосунки можуть бути повністю зруйновані.

І якщо для США такий фінал стане втратою деяких геополітичних можливостей у східноєвропейському регіоні, то для України вся історія може стати просто фатальною. І американські посли це розуміють. Цікаво тільки, чи розуміє український президент.