За що судили, як схопили і мучили: Все про українських в'язнів Кремля, які повернулися додому

Depo.ua нагадує історії тих, хто до сьогодні був в'язнями Кремля

ОЛЕГ СЕНЦОВ

Його затримали в Симферополі 10 травня 2014 року співробітники російських окупаційних силових структур. Крім Сенцова було затримано Геннадія Афанасьєва, Олексія Чірнія та Олександра Кольченка, всіх звнуватили у підготовці терористичного акту. За інформацією спецслужби, затримані готувалися "у складі терористичної організації до здійснення вибухів у ніч на 9 травня 2014 року саморобних вибухових пристроїв біля меморіалу „Вічного вогню" і пам'ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації „Русская община Крыма" та представництва партії „Единая Россия" в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 року".

До окупації Олег Сенцов був одним з кримських режисерів, відомим серед тих, хто цікавився авторським кіно. У  2012 дебютував зі своїм першим повнометражним фільмом "Гамер" на міжнародному фестивалі в Роттердамі.  Бюджет фільму становив 20 000 доларів і ролі в ньому грали справжні геймери. В тому ж 2012 картина отримала премію Гільдії кінознавців та кінокритиків на фестивалі "Дух вогню" в Ханти-Мансійську. В 2013 на кінофестивалі в Одесі Олег Сенцов презентував свій новий проект — "Носоріг", який виграв премію в 25 тисяч гривень. До речі, саме ці гроші знайшли в Сенцова під час обшуку.

Носоріг — це хлопець, батько якого постійно пив, а потім ще й сидів, мати весь час сварилася, старший брат помер Основні події ігрового фільму відбуваються на початку 1990-х у бандитському середовищі. Робота над цим проектом була призупинена активною участю Олега в протестах під час Революції гідності.

Відтоді як почався Євромайдан, Сенцов став його активним учасником, приєднався до активістів Автомайдану, коли почалася окупація Криму, часто їздив в рідний Сімферополь, де намагався організувати мітинги "За єдину країну", і возив харчі та все необхідне українським військовим, заблокованим в своїх частинах.

Згодом Сенцова було етаповано до Лєфортово. 25 серпня 2015 у Ростові-на-Дону суддя Сергій Михайлюк засудив Олега Сенцова до 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму. Сенцов, до якого долучився інший обвинувачуваний у його справі Олександр Кольченко, під час оголошення вироку заспівав Гімн України та вигукнув "Слава Україні!".

Сенцов наполягає на тому, що він є громадянином України, оскільки жодних заяв на його зміну ніколи не подавав. Російська сторона вважає його громадянином Росії (начебто набув цього громадянства автоматично з анексією Криму). Однак 24 червня були оприлюднені документи, згідно з якими навіть російська Федеральна служба виконання покарань вважає Сенцова українським громадянином. За словами адвоката, вже під час ув'язнення Сенцова неодноразово провокували на помилкове підписання документів щодо отримання громадянства РФ, але всі ці спроби провалились

З 13 листопада 2017 Олег Сенцов перебуває у виправній колонії № 8 "Білий ведмідь" у місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ) Росія. 14 травня 2018 р. він оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити 64 українських політв'язнів. Про це він повідомив у листі з колонії, який отримав російський адвокат Дмитро Дінзе. 31 травня до голодування приєднався Олександр Кольченко, з вимогою звільнити Олега Сенцова. 5 жовтня 2018 Олег Сенцов повідомив, що з 6 жовтня вимушено припиняє голодування.

Одним з можливих шляхів звільнення Сенцова вважається його помилування президентом Росії. Але Сенцов відмовився подавати прошеня на помилування.

ОЛЕКСАНДР КОЛЬЧЕНКО

Кольченко Олександр (прізвисько Тундра) - активіст лівих організацій Криму, анархіст, антифашист, студент. Заарештований у 2014 році в Сімферополі за звинуваченням у підпалі офісів "Єдиної Росії" і "Російської общини Криму" та підготовці вибуху біля меморіалу Вічного вогню, вивезений до Москви.

Кольченка звинувачують у належності до організації "Правий сектор", у змові з Олегом Сенцовим, Геннадієм Афанасьєвим і Олексієм Чернієм з метою скоєння терористичних актів. Захист наполягає, що він є українським громадянином, але суд заперечив це, мотивуючи тим, що Кольченко не встиг відмовитися від російського громадянства. 25 серпня 2015 року Олександра Кольченка було засуджено до 10 років позбавлення волі у колонії суворого режиму.

Працював на археологічних розкопках. Є активістом лівих, природоохоронних та профспілкових організацій. Брав участь в акціях "Студентська дія", у протестах робітників "Кримтролейбуса". Організовував акції у пам'ять про антифашистів Анастасію Бабурову і Івана Хуторськогоі, учасник акцій проти забудови Залісського парку у Сімферополі.  2014 рік – учасник проукраїнських мітингів у Криму.

Кольченко не йшов на співпрацю зі слідством і заперечував власну провину.

РОМАН СУЩЕНКО

Журналіста Романа Сущенка заарештували 30 вересня 2016 року у Москві. Звинувачують його за статтею 276 Кримінального Кодексу Росії за шпигунство на користь України. Ув'язнений в Лефортівській в'язниці.

4 червня 2018 року Московський міський суд засудив Романа Сущенка до 12 років колонії суворого режиму.

За даними газети "Коммерсантъ", журналіста обвинувачували в тому числі у спробі з'ясувати можливість нового наступу на Маріуполь з боку ДНР.

Роман Сущенко працював в Українському національному інформаційному агентстві "Укрінформ" з 2002 року, а власним кореспондентом у Франції – з 2010 року. Вдома на нього чекають неповнолітній син, донька, дружина та старенька мати.

СТАНІСЛАВ КЛИХ

В серпні 2014 Клих поїхав до своєї дівчини в Орел (Росія), 11 серпня мав був повернутися в Київ, але в той день його родичам повідомили, що він в Орловському СІЗО. Російська влада звинувачує його в том, що він в 1994 -1995 роках, як учасник УНА-УНСО воював проти російських федеральних сил у складі озброєних формувань самопроголошеної республіки Ічкерія. Клиха засудили до 20 років позбавлення волі.

Вже чотири роки Станіслав Клих знаходиться в російській тюрмі. Його затримали в серпні 2014, під час перетину російського кордону – фактично викрали, і одразу кинули за грати.

На Росію киянин Клих поїхав до своєї дівчини, з якою познайомився на морі влітку 2013 року. Влітку 2014 та дівчина повідомила його, що вагітна і Станіслав у розпал війни поїхав до неї в Орел.

11 серпня мав повернутися додому, але замість того до Києва зателефонував незнайомець і повідомив – Станіслав Клих затриманий і перебуває в СІЗО. Матір кинулася дзвонити тій дівчині, вона не відповідала. Згодом дізналася, що її Стас – спокійна і домашня дитина – чеченський бойовик. На Росії Клиха і затриманого за кілька місяців до нього Миколу Карпюка (обох під різними приводами виманили на Росію і там викрали) звинувачують в тому, що вони в 1994 -1995 роках воювали проти російських федеральних сил у складі озброєних формувань самопроголошеної республіки Ічкерія і через них загинули 30 російських військових.

Обидва заперечили всі обвинувачення, Клих заявив, що взагалі ніколи не був у Чечні. Клих і Карпюк заявляли про тортури з боку російських силовиків і про те, що зізнання в них виривали також під тортурами.

За даними 5 каналу, Станіслав Клих розповів матері – щоб вибити зізнання у злочинах, яких він не скоював, його катували.

Після звільнення Надії Савченко, Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка з'явилась надія, що наступним може стати Клих. Але Росія відмовила передати українській стороні її громадян Клиха, Карпюка та Чирнія без вказування причин.

Зрештою, Клиха засудили до 20 років позбавлення волі. Карпюка цього ж дня – до 22,5 років позбавлення волі.

Минулого року, на знак протесту Клих витримав 12-ти денне голодування. Після цього Amnesty International повідомила, що за рішенням керівництва в'язниці до Клиха застосовується примусове психіатричне лікування.

За повідомленням організації, після голодування Клих звернувся до адміністрації в'язниці з проханням про медичну допомогу через низький тиск та рівень гемоглобіну, після чого його перевели до психіатричної лікарні Магнітогорська.

"У лікарні Станіславу Клиху примусово робили ін'єкції невідомих препаратів. Його мати говорить, що унаслідок цього "лікування" він почувається "задерев'янілим" і "поводиться як дитина", не будучи здатним робити елементарні речі, такі як вмивання", - зазначають правозахисники. За їхніми свідченнями, повернувшись з "лікування" Клих не був здатен керувати руками, а декілька пальців були ушкоджені.

При цьому керівництво лікарні відмовляється повідомити, які саме препарати до нього застосовували і з якою метою.

Правозахисний центр "Меморіал", який проаналізував матеріали справи Станіслава Клиха і Миколи Карпюка, дійшов висновку, що звинувачення проти них сфальсифіковані і суперечать реальній картині подій часів Першої та Другої чеченських воєн. "Меморіал" визнав Клиха і Карпюка політв'язнями.

МИКОЛА КАРПЮК

Його затримали в березні 2014, під час перетину російського кордону – фактично викрали, і одразу кинули за грати.

На Росію Карпюк поїхав нібито на переговори з особами з оточення Путіна, обговорити можливості скасування кримського референдуму, з ініціативи "Правого сектору", проте Дмитро Ярош таку інформацію спростовує.

Кордон перетинав в Чернігівській області. 17 березня його затримали російські прикордонники і доправили в слідчий ізолятор в Брянськ, а через тиждень – в СІЗ в Єсентуки, там його катували і залякували. Далі, до вересня 2015 року місце перебування Миколи Карпюка було невідоме: російський адвокат Ілля Новіков навіть припустив, що він мертвий. За повідомленням дружини, перша його зустріч з адвокатами відбулася 14 вересня 2015 року, до того ані захисники, ані українські консули до нього потрапити не могли.

Миколі Карпюку, разом з іншим затриманим на Росії українцем - журналістом Станіславом Клихом (вони проходять по одній справі) висунули звинувачення в тому, що він створив і командував загоном "Вікінг" і вбивав російських вояків під час під час першої чеченської війни в 1994—1995 роках, виступаючи на боці Чеченської Республіки Ічкерія. Звинувачення базувалися на показах засудженого до 24,5 років ув'язнення Олександра Малофєєва, який буцімто був членом загону "Вікінг".

Це при тому, що Микола Карпюк в Чечні взагалі ніколи не був. Карпюк брав участь в конфлікті в Придністров'ї на боці ПМР та у війні в Абхазії на боці Грузії, але здебільшого займався політичною діяльністю.

Брав участь у парламентських виборах 1998 та 2002 років за списками Української національної асамблеї (номер 13 та 1 відповідно), був учасником акції "Україна без Кучми", за що був засуджений до 4,5 років ув'язнення. Вийшов із в'язниці у 2004, став заступником голови партії Юрія Шухевича.

Під час Євромайдану приєднався до "Правого сектору". А потім була ця дивна історія з поїздкою на Росію.

26 травня 2016 року Верховний суд Чечні визнав Миколу Карпюка винним та засудив на 22,5 років ув'язнення. Адвокати Карпюка подали на апеляцію, але її було відхилено. Після завершення судового процесу для відбування покарання Миколу Карпюка етапували до колонії у Владимирській області, наприкінці січня 2017 року стало відомо, що Карпюк перебуває у Владимирському централі.

І Карпюк і Клих наразі намагаються добитися, щоб їх перевели відбувати покарання до України. Amnesty International назвала судовий процес над Миколою Карпюком та Станіславом Клихом "пародією на правосуддя".

На волі на Миколу очікують дружина Олена і син Тарас.

ПАВЛО ГРИБ

Два роки тому український студент Павло Гриб, який приїхав на зустріч з дівчиною у Гомель, був викрадений російськими спецслужбами, а після ув'язнений

За рік до подій Павло познакомився у Vkontakte з росіянкою Тетяною, між ними зав'язалася переписка. Потім молоді люди продовжили спілкування у Skype.

Дівчина запросила Павла приїхати на Росію, але він не погодився. Компромісним місцем зустрічі обрали Гомель.

Побачення відбулося, а ввечері хлопець мав вирушити додому. Але в районі автовокзалу його перестріли представники російських спецслужб, силою посадили у мікроавтобус, повезли в невідомому напрямку, після чого передали іншим чоловікам.

Гриб опинився у невідомому приміщенні без доступа світла, де провів кілька днів. До нього прийшли російські слідчі, повідомили про затримання і перевезли у поліцейський відділок.

Згодом транспортували у краснодарське СІЗО №5.

Через три дні після зникнення Павла його батько забив на сполох і приїхав у Гомель. Там дізнався, що його сина розшукує ФСБ.

Посольство України направило ноту у МЗС Білорусі. Лише 31 серпня представник Держприкордонкомітету країни Антон Бичковський підтвердив, що Гриб в'їжджав на територію Білорусі. Міністерство інформувало, що активно веде пошуки зниклого студента.

У вересні українським дипломатам надійшов лист з краснодарського управління ФСБ. Повідомлялося, що Павла затримали за підозрою у скоєнні терористичного акту.

Українським консулам відмовили у зустрічі з Грибом.

Згодом дівчина, з якою Гриб бачився у Гомелі, зізналася, що заманила хлопця у Білорусь за дорученням ФСБ. Мовляв, російські спецслужби змусили піти на підлість шантажем, а на неї саму також заведено справу. Натякнула, що, ймовірно, силовиків зацікавила їхня з Павлом переписка про "націоналізм чи щось таке".

Зуб на Гриба каральна машина Кремля заточила давно, а 17 серпня Жовтневий районний суд Краснодара заочно заарештував хлопця за підозрою у "Сприянні терористичній діяльності". Притому, що за словами студента, хлопець раніше не був на Росії і не їздив у Крим після окупації Росією.

З часом стало відомо, що хлопця звинувачують у підготовці вибуху в одній зі шкіл Сочі.

Наприкінці червня 2018 Павла етапували у Ростов-на-Дону на суд. Батько хлопця розповів, що під час перевезення хлопця побили інші ув'язненні, бо дізналися статтю, яку йому шиють. У Гриба відібрали продути і речі, передані українською стороною.

Павло страждає на серйозне захворювання - портальну гіпертензію. Так називають стан підвищеного тиску, який може викликати внутрішню кровотечу. Хлопець перебуває на підтримуючій терапії.

За словами українських медиків, йому у будь-який момент може знадобитися термінова допомога. Стрес, неналежне харчування та умови життя значно підвищують ризик.

Росіяни жодного разу не надали Грибу медичної допомоги. Кажуть, хлопець не скаржиться на здоров'я. Натомість батька Павла стверджує, що скарги юнака просто ігнорують.

На судовому засіданні у справі Гриба спливло ім'я ще одного українця - Стефана Капіноса. За версією росіян, хлопці мали один акаунт Vkontakte на двох і разом планували теракт. Батько Павла підтвердив, що Павло і Стефан справді спілкувалися. Однак наразі зв'язатися з родиною другого хлопця не вдається.

Після чергового судового засідання Павло Гриб звернувся до співвітчизників.

Відповідаючи на питання журналіста "Павле, що б ви хотіли передати українцям?", Гриб сказав: "Я хотів би сказати, щоб не сильно нас забували".

Стан свого здоров'я хлопець оцінив лаконічно: "Тримаюся поки, дякую".

 

ВОЛОДИМИР БАЛУХ

Балух народився і виріс в Криму, в селі Серебрянка Роздольненського району. Навчався в агроуніверситеті Сімферополя, спершу працював інженером з водозбереження у місцевому колгоспі, а потім став фермером. Вирощував пшеницю, завів велике господарство. Двічі балотувався до Верховної Ради АРК від Конгерсу українських націоналістів.

У грудні 2013 Балух вивісив на садибі український прапор, який пізніше окупанти двічі знімали. А на стіні будинку чоловік розмістив табличку "Вулиця Героїв Небесної сотні 18". Під час окупації Балух демонстративно відмовився від російського паспорту.

Джерело: hromadske.ua

30 квітня 2015 року до Балуха увірвалися з обшуком, мовляв, через заяву про крадіжку запчастин трактора Т-74 у селі Чернишове за 30 кілометрів від Серебрянки.

За рік, 10 червня 2016 року, чоловіка засудили до 320 годин суспільних робіт за "Образу представника влади". Звинуватили у тому, що він начебто нечемно поводився з поліцейськими під час обшуку. 10 червня 2016 термін покарання замінили арештом на 40 днів з відбуванням покарання в колонії, хоча законом країни не передбачається позбавлення волі за цією статтею.

8 грудня 2016 року провели обшуки в будинку матері Балуха. Нібито виявили 89 "військових" набоїв калібру 5,45 × 39, з яких 19 були придатні для стрільби. В той самий день проти Балуха порушили кримінальну справу. Патріота затримали.

Відтоді Балух під вартою. У СІЗО чоловік перебував разом з 20 іншими ув'язненими, при тому, що ліжок у приміщенні було лише 16. Доводилося спати по черзі.

4 серпня 2017 року Роздольненський районний суд анексованого Криму засудив Володимира Балуха до 3 років і 7 місяців колонії загального режиму. В останньому слові активіст заявив: "Я не хочу, щоб колись мої нащадки, діти всієї України, дорікнули мені в тому, що я десь злякався, проявив слабкість".

Після цього прокуратура України розпочала розслідування стосовно незаконного притягнення Володимира Балуха до кримінальної відповідальності, а мати активіста звернулася із відкритим листом до Путіна. Згодом прокуратура АР Крим оголосила підозру двом причетним до переслідувань активіста Володимира Балуха та оголосила їх у розшук

А це вже лист-звернення Балуха до українців. "Вірю: прийде час, і ми зустрінемось. Подивимось одне одному в очі; потиснемо міцно руки українським воякам; дамо по пиці олігархам; низько вклонимось могилам загиблих на війні із зовнішнім і внутрішнім ворогами; підтримаємо скалічених на цій війні, їхні родини і родини загиблих, продовжуючи при цьому розбудовувати по-справжньому вільну Україну", - зазначає він.

2 жовтня справу направили на новий розгляд, а вирок скасували. Здоров'я Володимира за час ув'язнення суттєво погіршилося, в нього почалися проблеми з нирками, серцем і хребтом. Але тільки 1 грудня його випустили під домашній арешт. Тим часом прокурор попросив для обвинувачуваного Балуха 5 років та 1 місяць позбавлення волі з відбуванням у колонії-поселенні, а також оплату штрафу в розмірі 20 тисяч рублів (9,2 тис. гривень – ред). За те ж саме "зберігання зброї".

Проти активіста відкрили нові кримінальні справи - за нібито побиття начальника ізолятора і "дезорганізацію діяльності установ, що забезпечують ізоляцію від суспільства".

16 січня суд знову визнав Балуха винним з тим самим покаранням.

Під час заключного слова на суді Балух заявив, що справа проти нього сфабрикована у зв'язку з його політичною позицією, і це не змусить його любити "нову батьківщину".

19 березня суд змінив запобіжний захід на тримання під вартою.

На знак протесту українець оголосив голодування.

У квітні громадський захисник Балуха, архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент заявив, що Володимира б'ють і тиснуть на нього психологічно.

"Володю починають мучити так званим "недотриманням режиму": за будь-яку провину, яку він "допускає" у камері, на нього складають адміністративне порушення. За те, що він відмовився роздягатися догола, його відлупцювали і склали акт про адміністративне порушення", – сказав він.

Адвокатка українського патріота Ольга Дзіндзе заявила про те, що конвой побив ув'язненого.

Також Балуха карали, якщо він ліг у камері або затримався біля вікна на понад 1-2 хвилини. У нього в камері проводили обшуки і погрожували карцером.

Балух голодував 205 днів. Почав страждати від дуже сильних болей в області грудей і підлопаткових м'язів. Припинив голодування перед етапуванням його до Керченської колонії.

Захист подав клопотання про умовно-дострокове звільнення політв'язня. Володимир на засідання їхати відмовився, пояснивши, що в цирку участі не братиме. 

ЕДЕМ БЕКІРОВ

Едема Бекірова співробітники ФСБ затримали під час перетину адмінкордону в пункті пропуску "Чонгар" 12 грудня 2018-го.

Висунули йому обвинувачення за ч.2 ст. 222 (незаконне придбання, передача, збут, зберігання, перевезення або носіння вогнепальної зброї, його основних частин, боєприпасів, організовані групою осіб за попередньою змовою) і ч.2 ст. 222.1 (незаконне придбання, передача, збут, зберігання, перевезення або носіння вибухових речовин або вибухових пристроїв, організовані групою осіб за попередньою змовою) Кримінального кодексу Росії.

Едем Бекіров має інвалідність I групи, торік він переніс важку операцію на серці. У чоловіка ампутована одна нога, також лікарі діагностували у Бекірова цукровий діабет. 

27 серпня окупанти випустили Бекірова з СІЗО.

6 вересня у Сімферополі мав відбутися "суд" над Бекіровим. але чоловік на нього не з'явився.

Сьогодні Едем Бекіров на милицях спустився з трапу літака у Києві. 

АРТУР ПАНОВ

Артура затримали на початку грудня в Ростовській області, коли хлопцю не було і 18 років. 

За версією слідства, у нього знайшли вибуховий пристрій, за допомогою якого хлопець нібито планував влаштувати теракт у Театрі ім. Горького. 

У 2017-му російськими ЗМІ розлетілася чутка про "вбивство" Панова у камері. Потім "новину" спростували.

У квітні 2018-го хлопця засудили до восьми років у колонії Кемерово №22.  

Артур неодноразово оголошував голодування з вимогою віддати його Росії. 

ОЛЕКСІЙ СИЗОНОВИЧ

Олексія арештували у серпні 2016-го. Звинуватили у тому, що чоловік приїхав у Каменськ-Шахтинський у Ростовській області і фотографував залізницю, нібито плануючи напад. 

У липні 2017-го Сизоновича засудили до 12 років позбавлення волі і штрафу. 

Після зустрічі з Сизоновичем у березні 2018-го консул України в російському Новосибірську Діана Іванова заявила, що політв'язень зазнав тортур і потребує медичного обстеження.  

"Били так, що двічі він був в стані клінічної смерті. Він сказав, що до нього застосовувалися тортури в тому числі і електричним струмом. Оскільки він електрик, каже, що струм був якийсь різнорозрядний. Я не фахівець, але Олексій Іванович сказав, що цей різнорозрядний струм сильно впливає на серце і після цього залишаються потужні головні болі", – розповіла пані Іванова в інтерв'ю "Радіо Свобода". 

На той момент Сизоновичу був 61 рік. 

ЄВГЕН ПАНОВ

10 серпня 2016 року ФСБ Російської Федерації заявила про ліквідацію "агентурної мережі Головного управління розвідки України" і затримання "організатора терактів", одним з яких начебто є громадянин України Євген Панов.

Панов – мешканець Енергодара Запорізької області ветеран війни на Донбасі, служив в окремому мотопіхотному 37-му батальйоні Збройних сил України.

"Проходив у складі батальйону службу. Протягом року. Посаду і звання називати не маю права. Але він був військовослужбовцем. Перебував в зоні проведення АТО. Виконував службові обов'язки під Авдіївкою та Маріуполем у складі підрозділу. Безпосередньо, в районі Широкиного, Гнутового, Талаковки. Дуже досвідчена, дуже серйозна людина. Зі своєю громадянською позицією. І коли він звільнявся, навіть було запропоновано, щоб він залишився на контракті, але враховуючи складність моменту у самому Енергодарі, він прийняв рішення щодо роботи на громадському поприщі", – розповів журналістам його командир.

Мав позивний "Юджин". Демобілізувався в серпні 2015 року, від контракту відмовився, але продовжив допомагати військовим як волонтер.

"Привозив, коли було прохання від військовослужбовців щодо технічних засобів забезпечення. Щодо ремонту техніки, ремонту засобів спостереження. Востаннє, коли приїжджав, це був грудень 2015 – січень 2016 року. А коли і не міг, люди приїжджали від нього. Тобто, ми постійно підтримували зв'язок. Ми постійно співпрацюємо з нашими колишніми та майбутніми військовослужбовцями", – розповідає комбат.

Після демобілізації працював на АЕС в Енергодарі водієм-електромеханіком. За словами його друга, в серпні 2016 року він взяв відгули на кілька днів, оскільки мав проблеми зі здоров'ям: ожиріння, проблеми із серцем та спиною. Друзі збиралися вдвох пройти медкомісію, поїхати в госпіталь "Зелений Дуб". А в суботу Євген поїхав з рідним чи друзями кудись на дачу.

Після цього Євген зник і через кілька днів виявилося, що його заарештували на адмінкордоні з окупованим Кримом у справі так званих "кримських диверсантів". Близько четвертої години ранку 7 серпня він на своєму автомобілі ZAZ Lanos намагався потрапити з підконтрольної території в Крим через контрольно-пропускний пункт в районі Армянська. За певними відомостями, до нього звернулися із проханням вивезти українську родину з півострова на материкову Україну. Але це виявилося пасткою: у зоні, прилеглій до адміністративної межі, на нього чекали працівники ФСБ. Вийшовши з машини на російському пропускному пункті, Євген отримав несподіваний удар у голову.

"Я впав і відчув, що лежу у власній калюжі крові", — написав Панов у своїй заяві до голови Слідчого комітету РФ.

З його заяви ми знаємо, що Євгена затягнули у службовий вагончик, там він побачив кількох людей в масках. На голову йому наділи щільний мішок, поклали на підлогу і відвезли в якесь приміщення, де протримали до вечора.

Весь цей час, за словами Панова, його катували:

"Били трубою залізної в області голови, спини, нирок, рук, ніг, затягували наручники ззаду до оніміння рук, підвішували за наручники: згинали мої ноги в колінах, застібали наручники попереду трохи нижче колін і вставляли під коліна залізну палицю, після чого двоє чоловіків, взявшись з двох сторін, піднімали цю палицю і мене, від чого я відчував дикий біль". Крім того, під час тортур на мій статевий орган наділи хомут і затягували його до посиніння, при цьому чоловіки запитували: "Кого ти приїхав підривати?". Я не міг відповісти на це питання, оскільки у мене не було такої мети, і я не розумів, чому вони так вважають", — розповів він.

Через деякий час Панова з мішком на голові вивели на вулицю і "повідомили, що будуть розстрілювати". Він повірив, оскільки чув, як перезаряджають зброю.

Коли мішок ненадовго зняли з голови, затриманий встиг розглянув двох людей, які катували його: на вигляд їм було по 35 років, і Панов готовий їх впізнати.

В Сімферополі окупанти продовжили катування, щоб вибити з Панова зізнання. Як повідомили в Кримській правозахисній групі, посилаючись на розповідь брата Панова Ігоря Котелянця, адвокат виявив у Євгена на руках шрами від наручників і синці на правій нозі. Після затримання в період з 7 по 12 серпня його не годували, давали тільки воду. Його прив'язували скотчем до стільця, під'єднували до голих частин тіла дроти і підключали електричний струм. Це тривало близько доби. За словами Котелянця, сам Панов вважає, що мета цих тортур – вибити з нього зізнання в тому, що він готував диверсії в Криму. Зрештою він таки був змушений підписати протоколи звинувачення. На відеозапису допиту Панов говорив за заздалегідь складеною для нього промовою. Коли Євгенові дозволили зустріч із незалежними адвокатами, він, так само як і інший обвинувачений у цій же справі Андрій Захтей, відмовився від фальшивих свідчень.

Є багато доказів того, що цю справу сфабриковано. Адвокати зазначають, що так званих "кримських диверсантів" об'єднує тільки рік народження та час перебування в навчальних закладах України військового профілю. "Можливо, вони і знали один одного, але об'єднувати їх в "українську диверсійно-терористичну групу" — абсурд," — зауважують юристи.

"Видається невипадковим, що арешт так званих "українських диверсантів" у серпні 2016 р. стався якраз напередодні самміту G20, на якому лідери РФ, Німеччини, Франції та України мали обговорювати проблеми війни та миру на Донбасі, - пише сайт letmypeoplego, присвячений українським політв'язням. Оглядачі вказували, що за допомогою нової провокації у Криму Путін намагався підвищити ставки перед початком переговорів".

У лютому 2017 року громадян України Євгенія Панова і Андрія Захтея, якого російська влада також звинуватила в підготовці терактів на території Криму, етапували з московського СІЗО "Лефортово" в окупований Крим. Там матір Євгена Віра Котелянець отримала побачення, після чого засвідчила, що після катування струмом в нього з'явилися проблеми з зубами і яснами, а меддопомоги в СІЗО йому не надають.

"Він ніколи ні на що не скаржиться, терпить, навіть якщо болить. Починає говорити, коли вже сил немає терпіти. Цього разу сказав, що є проблеми з яснами. Зуби, чорні після струму, болять і обламуються. Медиків там немає, і ліків ніхто не дає. А якщо почнеш сильно вимагати - посадять в "одиночку". Але на зуби скаржаться багато, і іноді, коли набирається певна кількість хворих, привозять з міста стоматолога, який просто видирає хворі зуби", - сказала вона.

За її словами, в СІЗО Сімферополя складно передавати ліки: потрібно спершу знайти аптеку, в якій видають сертифікати на ліки, причому чекати їх потрібно від трьох днів до тижня. Список болезаспокійливих препаратів обмежений, сильнодіючі ліки передавати не можна.

"Останнього разу передавала Жені і активоване вугілля, тому що вчасно не привезли воду, і їм довелося кілька днів пити брудну воду з-під крана. Ще у нього сильно болять суглоби. Але в основному він не скаржиться, більше переживає, як ми живемо, де беремо гроші на поїздки і передачі", - розповіла правозахисникам жінка. Кожного разу вона приїжджає до сина з Енергодару Запорізької області, де мешкає родина.

13 липня 2018 року, засудив фігуранта справи "українських диверсантів" Євгена Панова до восьми років колонії суворого режиму. Захист оскаржив вирок.

 

МОРЯКИ

25 листопада 2018 року російські прикордонні кораблі здійснили відверто агресивні дії проти кораблів ВМС ЗС України та захопили три українських кораблі - "Бердянськ", "Нікополь" і "Яни Капу". ЗМІ оприлюднили список 24 українських моряків, які перебувають в полоні у російських окупантів.

Малий броньований артилерійський катер "Бердянськ"

Роман Мокряк, командир катеру", лейтенант (1986 р.н.)

Прослужив в ЗСУ близько 10 років. Під час окупації Криму, служив в Севастополі, на підводному човні "Запоріжжя". Після переїзду на материк ‒ на ракетному катері "Прилуки" в Одесі, на катері ж він і жив. 

От що про нього пише журналіст Христина Бердинських.

 

Юрій Без'язичний старший матрос (1990 р.н.)

Юрій – одесит, навчався на 3 курсі Одеського національного морського університету. 

Судячи зі світлин в соцмережах, має дружину і сина школяра.

Андрій Артеменко старший матрос (1994 р.н.)

За словами Ірини Геращенко, Андрій родом з Новоукраїнки (Кіровоградщина). Студент заочного відділення факультету "кораблеводіння" Інституту військово-морських сил України Одеської морської академії.

Його батько Анатолій Артеменко розповів, що син уклав вже другий контракт з Військово-морськими силами Збройних сил України. Громадянська дружина моряка Марина Уманець розповіла журналістам, що востаннє спілкувалася з ним увечері 23 листопада.

"Перед відходом він говорив, що вони повинні перебазувати корабель в Бердянськ, просто переправити його. Він сказав, що будуть переходити цей Керченський міст. Був начебто дозвіл на перехід", – розповіла вона.

Андрій Ейдер (матрос 1999 р.н.)

Наймолодший серед полонених, родом з Одеси. У 2018 році закінчив Одеський професійний ліцей морського транспорту. За словами матері, Андрій мріяв стати моряком ще з 5 класу.

Про те, що він в полоні, першою дізналася мачуха Євгенія Ейдер від російських журналістів – вони зателефонували їй за коментарями.

Андрій переніс операцію і потроху одужує. Батько на ссвоїй сторінці у Фейсбуці постійно публікує його вірші в листи.

Станом на ранок 27 листопада мачуха Андрія повідомила, що Андрій зателефонував вчора дівчині. Сказав, що, мовляв, прооперували, лежить в лікарні, все в порядку.

Богдан Головаш, старший матрос (1996 р.н.)

Родом Богдан з Лозової.

Богдан був серед курсантів Академії ВМС ім. Нахімова у Севастополі, які не погодилися переходити на бік росіян. Переїхав в Одесу і там закінчив навчання.

Раніше він розповідав журналістам, що коли курсанти співали гімн України (в той час як окупанти підіймали над академією свій прапор) він був у наряді і не міг приєднатися. Хоча дуже хотілося.

Також Богдан повідав, що окупанти обіцяли курсантам більш високі стипендії і стверджували, ніби їх все одно вже в Україні записали в зрадники.

Денис Гриценко капітан 2 рангу (1984 р.н.)

25 листопада він командував групою кораблів. Родом з Миколаєва. Його сторінки в соцмережах закриті, на єдиному фото він з маленьким хлопчиком.

Адвокат Микола Полозов розповідає, що він дуже товариський, з приголомшливим почуттям гумору і бадьорим настроєм. Насамперед запитав, що відомо про інших моряків, особливо поранених. За словами адвоката, Денис багато читає і намагається навіть у камері підтримувати фізичну форму.

Малий броньований артилерійський катер "Нікополь"

Богдан Небилиця, командир катеру, старший лейтенант (1994 р.н.)

Богдан був в числі курсантів Академії ВМС ім. Нахімова, які відмовилися присягнути РФ і співали гімн України, коли російські військові спускали український прапор і піднімали свій.

Небилиця разом з іншими курсантами, що не перейшли на службу Росії, закінчував своє навчання в Інституті Військово-морських сил Одеської морської академії. У 2016 він отримав диплом і був призначений командиром катеру "Нікополь".

В'ячеслав Зінченко, старший матрос (1998 р.н.)

В інтерв'ю телепроекту Радіо Свобода Донбас.Реалії цього літа В'ячеслав Зінченко розповідав про те, що катер "Нікополь" новий і скоро вийде в море: "Служба на морі дуже цікава. Особливо на довгих виходах. Виконання бойових завдань, ті ж навчання. Це все дійсно дуже цікаве, особливо з іноземцями". 

"Молодий сором'язливий хлопчина. 20 років виповнилося влітку. Засмутився, коли дізнався, що в січні слідство найімовірніше проситиме у суду продовження утримання під вартою. Каже, хотів вищу освіту отримувати за фахом і вже подав документи до мореходки", - написав про Зінченка адвокат Микола Полозов.

 

Сергій Цибізов, матрос (1997 р.н.)

Родом з Хмельниччини.

Це скріншот з відео ФСБ РФ на якому він, а також командир військової частини 1828 ВМС ЗС України Володимир Лісовий і член екіпажу судна "Нікополь" ВМС ЗС України Андрій Драч дають показання росіянам.

Сергій Цибізов родом з Шепетівки. Його батько Андрій був не дуже за, щоб він ішов в моряки і бачив його в інших військах. 

В полоні Андрій став часто скаржитися на болі в серці, хоча зберігає бойовий дух.

Сергій Попов, капітан-лейтенант (1991 р.н.)

Родом з Донецька, служив в Криму до початку окупації, потім переїхав служити в Одесу. Сім'ю, яка мешкала в окупованому Докучаєвську, Сергій перевіз до Одеси. 

З дружиною Сергій познайомився в Одеському порту на військовому катері  "Прилуки". Там молодого механіка Тетяна побачила, коли прийшла на екскурсію. 

"Весела і позитивна людина, жартує багато. Кілька разів нагадував слідчому, що він старший за нього за званням і жартував, що в Лефортово відпочиває від командира, який дзвонить з криками вранці" , ‒ розповів про зустріч з Сергієм адвокат Гаджи Алієв.

Владислав Костишин, старшина 1 статті (1994 р.н.)

Колишній курсант Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, після анексії Криму продовжив навчання в Інституті військово-морських сил в Одесі. На бронекатері проходив стажування.

Цікавиться боксом (улюблений боксер - Ломаченко) і сам потрохи боксує. Адвокат Микола Полозов розповідав, що Владислав просить його розповісти про результати боксерських поєдинків. 

Мати Владислава працює медичною сестрою в дитячому садку.

"У нас робітнича сім'я, – розказує Людмила Анатоліївна журналісту Gazeta.ua. – Батько має інвалідність, але працює водієм і сторожем. Владик учився дуже гарно. Десь із 9 класу почав мріяти про море. Двічі ходив у далекі походи в закордонні країни. Стажувався на "Нікополі". Був штурманом. Після закінчення навчання в лютому 2019 року мав стати командиром цього човна".

Про похід в Маріуполь Владислав батькам подробиць не розповідав

"Проговорився, що скоро йтимуть у похід. Куди – не сказав. Зараз знаю, що він у полоні, але не поранений. Він у нас – великий патріот. У російськомовній Одесі син розмовляв виключно українською. З інституту, де він навчався, мені вже телефонували. Сказали, що син у полоні і його витягатимуть звідти. Хочу аби всі помолилися за нього".

Саме Владислав Костишин вимагав в російському суді, щоб йому надали перекладача українською.

Андрій Оприско старший матрос (1971 р.н.)

Найстарший з українських моряків, які потрапили в полон - йому 47. Має 24-річну доньку і 17-річного сина. Львів'янин.

За словами  мами,  "де б він не працював, в голові у нього було море".  Колись мама вмовила його не ставати моряком, але в 2016 році Андрій таки пішов на флот.

Як Андрій Оприско потрапив саме на "Нікополь" — і досі невідомо. Адже моряк служив на зовсім іншому катері — "Вишгород". Відтак 75-річна мама Андрія синішими за море очима довго просто молилася за невідомих українських полонених моряків, до останнього не знаючи, що й її Андрій там, пише Прямий.

До речі, мати Андрія навідріз відмовилася писати йому листи російською, незважаючи на те, що була вчителем російської мови та літератури. Про це розповів український журналіст Роман Цимбалюк на своїй сторінці у Facebook, посилаючись на інформацію від львівських журналістів.

Рейдовий буксир "Яні Капу"

Олег Мельничук, старшина 1 статті (1995 р.н.)

Найомолодший з командирів протаранених плавзасобів. Родом зі Сміли.

Випускник відділення військової підготовки Морехідного коледжу технічного флоту Одеської морської академії, в 2014 після строкової пішов на контракт.

За словами адвоката Едема Семедляєва, під час захоплення "Яни Капу" "піддався фізичному впливу, але сильно не били". Під час суду в Сімферополі попросив забезпечити його перекладачем, посилаючись на те, що не розуміє суддю "повною мірою". 

Михайло Власюк старший матрос (1984 р.н.)

Родом з Каховки. Боцман.

Віктор Беспальченко старший матрос (1987 р.н.)

Фото: ТСН

Родом з Херсонщини.

До початку анексії Криму Росією служив старшим матросом катера "Херсон". У березні 2014 року був серед українських моряків, заблокованих російськими військовими в озері Донузлав. В Україні на нього чекали батьки і кохана дівчина - Тетяна Шевченко. Каже, що на початку історії біля Керченського мосту вона розуміла, що спокійно цей похід не відбудеться. На квітень в них було призначене весілля. Згодом Тетяна повідомила, що вони одружаться в СІЗО в квітні, але згодом про весілля так і не повідомлялося.

Адвокатка Оксана Опаренко розповіла, що в ув’язненні Віктор не падає духом, а вивчає англійську мову та займається спортом. 

 

Володимир Терещенко старший матрос (1994 р.н.) 

Родом з Дніпра.

Адвокатка Анастасія Георгіївська описує Володимира Терещенка як "по-військовому скромного та мужнього".

"Сам Володя не балакучий, але позитивний, добрий, неймовірної краси очі з довжелезними віями, крихкий, худенький, в кросівках без шнурків йому дуже незручно. Ні на що не скаржиться, у нього "все нормально, правда!" ‒ розповіла вона.

Євген Семідоцький матрос (1998 р.н.)

Родом із селища Троїцьке Луганської області. Після школи вивчився на слюсаря, а потім пішов на військову службу за контрактом. 

Вчителі Євгена розповідали, що після початку служби на флоті приходив у рідну школу в Луганській області ‒ його форма викликала захоплення у школярів. Сусіди відгукуються про Євгена як про хорошого хлопця, завжди готового прийти на допомогу. За словами адвоката Миколи Полозова, в Лефортово полоненого українського матроса утримують у двомісній камері з обвинуваченим в іншій кримінальній справі.

"Євген навчає його української мови", ‒ написав Полозов.

Володимир Лісовий капітан 3 рангу (1984 р.н.)

Командир військової частини 1828 ВМС ЗС України

Це скріншот з відео ФСБ РФ на якому він, а також Володимир Лісовий і член екіпажу катера "Нікополь" ВМС ЗС України Андрій Драч дають показання росіянам.

Зі слів адвоката, Лісовий почуває себе добре, жодних скарг або прохань не висловлював. Відмовився давати покази під час слідчих дій

Андрій Драч, офіцер контррозвідки

Один з двох співробітників Служби безпеки України на борту захоплених кораблів. Як пояснили в СБУ, контррозвідники на кораблях ‒ нормальна практика всіх держав, і ні про які таємні операції, всупереч заявам російської влади, не йдеться.

Згідно із заявою СБУ, Андрій Драч ‒ один з курсантів Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, які в березні 2014 року прославилися виконанням гімну України в момент, коли російські військові спускали української прапор з флагштока навчального закладу. Закінчив навчання вже на материку ‒ в Інституті військово-морських сил Одеської морської академії. За словами адвоката Артема Пепи, почувається добре, настрій позитивний.

Василь Сорока, старший лейтенант,співробітник контррозвідки СБУ, (1991 р.н)

Родом з Одеської області.  За інформацією СБУ, з початку військової агресії Росії проти України виконував бойові завдання, зокрема й на Донбасі.

Батько Василя Сороки Віктор розповів, що син вирішив стати офіцером після початку російської військової агресії проти України. 

Андрій Шевченко, мічман (1991 р.н.)

За даними КримРеалії народився в с. Широке Білгород-Дністровського району Одеської області в багатодітній родині. У 1994 р помер батько, і Андрій зі старшими сестрами виховувався мамою. Сьогодні є єдиним годувальником для мами та своєї сім'ї.

"З дитинства мріяв і дуже любив море, але в рідному селі моря не було, вибирався туди не часто. Тому коли настав час обирати професію, вирішив стати моряком", ‒ розповідає сестра Андрія Шевченка Тетяна. У 2011 році закінчив Білгород-Дністровський рибопромисловий технікум, і в тому ж році підписав контракт з Військово-морськими силами ЗСУ.

"На документи моряка потрібні були значні фінанси, а їх у родині не було, але мрія була сильнішою", ‒ пояснює рішення брата Тетяна.

"Андрій належить до тієї категорії людей, які спочатку все обміркують і аналізують, а потім ухвалюють рішення. Завжди відрізнявся відмінною комунікабельністю і високим почуттям відповідальності, адже він рано став розуміти, що значить бути єдиним чоловіком у сім'ї. Ці якості він переніс і в нинішній час", ‒ розповіла Тетяна Шевченко. До захоплення проживав з сім'єю в Одесі, є дочка, якій тільки виповнився рік.

Володимир Варімез, старший матрос, (1992 р.н.)

Володимир Варимез ‒ радіотелеграфіст "Яни Капу". На флоті служить з 2012 року.

Випускник Ізмаїльського вищого професійного училища (відомого ще як "Дев'ятка"). Службу матросом розпочав у Криму, після анексії півострова Росією продовжив служити вже в Одесі.

Володимир не був в складі екіпажу "Яні Капу", його запросили саме заради єдиного переходу як хорошого зв'язківця. За іронією долі, Варімез до цього переходу у Керченській протоці служив на катері "Сміла", який до 2014 року перебував у Криму. Тоді його команді вдалося вивезти катер із захопленого Севастополя до Одеси.

Сергій Чуліба, старшина (1992 р.н.)

Сергій Чуліба родом з Каховки. До окупації Криму служив у ВМСУ на катері "Херсон". У березні 2014 року опинився серед українських моряків, заблокованих російськими військовими в озері Донузлав. Опинившись в полоні і щойно отримавши змогу поговорити з адвокатом, Сергій попросив дізнатися про долю собаки, який був на катері під час захоплення.

"І ще переживав за те, що без належного технічного догляду за буксиром "Яни-Капу" цей катер може стати непридатним", — повідомив адвокат.

Юрій Будзило, мічман (1972 р.н.)

Родом з Одеси.

"Захоплювався морем все своє життя. Любить техніку. Кожен корабель для нього ‒ це наче його дитина", ‒ розповідає дружина полоненого моряка Ірина. Юрій ‒ спадковий моряк, його батько теж служив на флоті. За словами дружини Ірини, незважаючи на вік, планує піти на пенсію тільки після відновлення миру в Україні. 

Щоправда, участь в обміні не взяли, а значить до дому найближчим часом не повернуться кримські татари, яких Кремль тримає за гратами за сфабрикованими звинуваченнями. Згідно з даними українських правозахисників, в даний час на Росії і в окупованому Криму за сфабрикованими звинуваченнями в місцях позбавлення волі перебувають 130 громадян України, більшість з яких - кримські татари. Вони не підлягають обміну, бо російські окупанти оголосили з моменту захоплення ними Криму всіх його мешканців, громадян України, своїми громадянами.