Хто кого розведе: Зеленський обрав "план B" на Донбасі

Історія із проведенням саміту в "нормандському" форматі, розпочавшись наприкінці літа, періодично спливає в інформаційному потоці, незмінно привертаючи увагу українського суспільства.

Наступний її виток відбувся на минулих вихідних, коли кілька українських ЗМІ, з посиланнями на джерела в офісі президента та джерела в МЗС повідомили, що зустріч нормандської четвірки може відбутися 24 або 26 листопада. При тому всі джерела в українських владних органах в один голос констатували, що в разі, якщо зустріч не відбудеться впродовж листопада, шанси на її проведення в поточному році стають нульовими. А можливо — і не тільки в поточному.

Синхронність появи цієї інсайдерської інформації, а також факт відсутності аргументації, чому саме листопад є таким критичним для "нормандської зустрічі", наштовхують на здогадки, що йдеться не про випадковий злив, а радше про цілеспрямовану заяву Банкової. Тільки з очевидних причин зроблену в неофіційній формі через неформальні канали.  Заяву цю в Москві помітили. І сьогодні заявили, що дату проведення зустрічі лідерів "нормандської четвірки" все ще не визначено. "Давайте дочекаємося все-таки завершення (розведення сил)", - сказав журналістам прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков. Зазначивши, що для цього має бути підтвердження від усіх сторін, що беруть участь у цьому процесі. Вочевидь, наразі в Кремлі ще не вирішили, чи вважати вчорашню "практичну фазу розведення сил та засобів на лінії розмежування", як поетично відрапортувало Міноборони, достатнім аргументом для проведення саміту, чи оголосити розведення "неповноцінним" і вимагати від української сторони подальших поступок.

Втім, поки в Кремлі взяли паузу для подальших роздумів, у Парижі вирішили, принаймні поки що, зайняти проукраїнську позицію. "Наразі розведення сил вже здійснено, його було проведено у вихідні. Умови було виконано, тож ми очікуємо проведення саміту. Поки що немає підтвердження дат. Ми все ще працюємо над тим, щоб провести таку зустріч наприкінці листопада", - заявив журналістам посол Франції в Україні Етьєн де Понсен. У цьому місці виникає логічне питання — якщо про розведення сил вже знають не тільки в Києві, але й у Парижі — то чому в Москві дотепер чекають на якісь підтвердження? Якщо розведення відбулося — слід погоджувати саміт, якщо якась зі сторін це розведення зірвала (чи, принаймні, її в цьому хочеться звинуватити) — про це потрібно публічно заявити.

Втім, такий підхід був би логічним, якби йшлося про реальну готовність Москви до переговорів. Але оскільки процес "примирення" в Кремлі явно хочуть використати для загострення пристрастей в Україні, то будь-яка пауза, двозначність чи затягування процесу, з точки зору путінської адміністрації, йдуть процесу на користь.

Натомість в адміністрації чинного президента України, попри награний ентузіазм стосовно ймовірного саміту "нормандської четвірки" на найвищому рівні, здається, вже зрозуміли, що "прориву" на ньому не трапиться. Літні надії на те, що Путін під час особистої зустрічі відкритим текстом повідомить, на яких саме умовах він готовий відмовитися від підтримки самопроголошених "республік", а глави Франції і Німеччини тим часом розкажуть, на яку саме допомогу з їхнього боку може розраховувати Україна, восени вже розвіялись. І тепер адміністрація Зеленського абсолютно свідомо генерує "втому електорату" від теми саміту і домовленостей з Росією. Демонструючи електорату власну ініціативність і готовність до компромісів у справі примирення. І брак готовності з боку Кремля вести будь-які адекватні переговори.

І якщо електорат повірить в те, що "Зеленський чесно старався, але Путін назустріч йому не пішов", то в української владної команди залишиться можливість спробувати організувати миротворчу місію на Донбасі, яку на Банковій традиційно називають "планом Б". І яка приречена на поразку нітрохи не менше, ніж підтримувана "Зе-командою" схема врегулювання конфлікту.

При тому навіть якщо довгоочікуваний саміт відбудеться, це не змінить рівним рахунком нічого. Бо якщо така нібито нескладна операція як розведення сил на трьох двокілометрових ділянках зайняла в Росії та підконтрольних "республік" без малого три місяці, то навіть розведення військ по всій лінії фронту — це завдання на роки. А організація і проведення виборів в Л-ДНР за українським законодавством — це завдання на століття.

В результаті сама реальність підштовхне нас до "плану В". Довгого і тягучого конфлікту, без чітких меж і ясних перспектив миру. До конфлікту, який, будемо сподіватися, рано чи пізно "замерзне" через брак ресурсів і політичної волі в Росії продовжувати цю божевільну й криваву геополітичну авантюру.