Монополія "Слуги народу": Хто заважатиме Зеленському "зробити їх разом"

Головний ідеолог в оточенні Володимира Зеленського Руслан Стефанчук заявив про плани перетворити "Слугу народу" на монопольну силу в наступному парламенті. Але на шляху до мрії на "СН" чекає чимало підводних каменів

"Ми робимо все, щоб ми стали монопартією, яка візьме на себе відповідальність перед народом України. Ми працюємо на цю ідею. Для нас важливо вперше за 28 років незалежності України зробити єдиного відповідального за стан справ в державі", - сказав у інтерв’ю DW Стефанчук. Це, вважають у Зеленського, допоможе уникнути потуг створення коаліції з іншими переможцями парламентських виборів.

Але перспектива отримати в Україні монополіста на кшталт "Єдіной Росії" точне не радує інших гравців – і політичних лідерів, і тих, кого у нас називають олігархами. Фахівці попереджають про ризики такого плану, який може спровокувати оточення президента на спроби узурпувати владу в країні. Це звузить можливості для маневрів і домовленостей, на яких базується вітчизняна політика, і суперечить самій природі політичної діяльності в нашій державі. Ми, як відомо, не Росія, і теза "один народ, один цар" - не про українців. Уже тому згадана можливість належить швидше до області теорій, аніж до практичної площини.

Також не слід забувати, що політична монополія – це добре лише на перших порах, поки діє "презумпція невинності" молодого президента. Мине 100 днів чи більше, але виборці неминуче згадають, що монополія на владу – це максимально можливий рівень відповідальності політичної сили за все, що відбуватиметься в країні, від столиці до села, від міжнародних перемовин до ремонту каналізації. Чи справиться з цим команда Зеленського, яка вже зараз явно відчуває кадровий голод?

Та поки мандат довіри діє, розглянемо, які перешкоди можуть завадити спробі партії, яка ще вчора була на папері, завтра досягти статусу головної партії країни.

По-перше, результати соцопитувань справді обіцяють "Слузі" унікальний для новітньої історії України результат на виборах. При одному "якщо": в разі, коли вони, ці вибори, відбудуться відповідно до указу президента про дострокове припинення повноважень нинішньої Ради і призначення виборів на 21 липня. Конституційний суд, нагадаємо, минулого тижня почав розгляд справи щодо конституційності указу президента. І це перша прихована міна на шляху до монополії "Слуги" в наступній Раді.

Саме по собі рішення КСУ може бути половинчастим, як багато інших вердиктів цього суду, що ухвалювалися в різні роки і різними складами суддів зі справді ключових питань. Скажімо, визнають указ про розпуск парламенту неконституційним, а щодо дати й самого факту призначених позачергових виборів – це питання не до суддів-конституційників. За такого розвитку подій виникне юридична колізія, яка полягатиме в сумнівній легітимності парламенту, який оберуть 21 липня. Це проблема, на яку в команді президента поки не зважають. Натомість вирішують іншу, тактичну задачу: провести ці вибори швидше, аніж почне падати рейтинг "Слуги народу".

Йдемо далі. Партія Зеленського з високим ступенем імовірності отримає просту більшість у Раді. За сприятливих розкладів разом з мажоритарниками вони матимуть до 250-260 нардепів. Але конституційної більшості в 300 голосів у "Слуги" не буде. Доведеться вболівати не лише за себе, але й за можливих партнерів. У Зеленського в цьому контексті згадують "Голос" Святослава Вакарчука і "Силу і Честь" Ігоря Смешка. За останніми даними соцопитувань, обидві партії поки перебувають на межі 5-відсоткового прохідного бар’єра в парламент. Якщо хтось із них чи обидві політсили (така вірогідність низька, але вона існує) опиниться за бортом Верховної Ради, перед вождями "Слуги народу" постане питання: з ким блокуватися для внесення, скажімо, змін до Конституції чи ухвалення нового Основного Закону. А про такі наміри у команді президента говорив той же Стефанчук та інші персони. Самотужки таку задачу "СН" не вирішить.

В політичні партнери "Слуги" дуже хоче Юлія Тимошенко. В її заявах ще з часу другого туру виборів президента постійним рефреном звучить тема про бажання злитися в одній коаліції із ЗЕпартією і знов посісти крісло глави уряду. Свою готовність підставити плече Юлія Володимирівна навіть підкріпила сумнівною рекомендацією - ігнорувати можливе рішення Конституційного Суду про незаконність розпуску парламенту і призначення позачергових виборів. Але чільні персоналії з оприлюдненого партією Тимошенко "Батьківщина" виборчого списку аж ніяк не тягнуть на статус нових облич, а інших сьогоднішній український виборець бачити в парламенті не хоче. Тож і щодо партії експрем’єра теж є питання щодо спроможності завоювати довіру електорату в достатніх для проходження в Раду кількостях.

Загалом варто відзначити системну нещирість тих політиків, які зараз публічно заявляють про готовність до коаліції в наступному парламенті з партією "Слуга народу". Тему коаліції вони взяли на озброєння, аби підвищити свої рейтинги. Та за фактом це лише технологія прив’язування до лідера виборів, а насправді про будь-яку політичну солідарність не йдеться. Чесніші ті, хто про коаліцію не говорить. Інша справа, що це грає проти них, але вони хоча б не дурять виборців.

Наступний вагомий аргумент проти монополізації влади командою нового глави держави – якість виборчого списку і кандидатів у одномандатних округах від "Слуги народу". Поки діє виданий Зеленському на президентських виборах аванс довіри, більшість виборців не надто задуватимуться про питання чистоти, прозорості та історії попередніх досягнень людей, яких пропонують як кандидатів у нардепи. Хоча вже поверховий аналіз цих персоналій дає підстави припустити, що при формуванні переліку претендентів у депутати від "СН" враховано інтереси кількох олігархічних груп. І це не лише Ігор Коломойський, який є партнером Зеленського по бізнесу.

Протягом виборів ці люди, в тому числі й мажоритарники, до яких ще більше питань, ніж до представлених у списку, почнуть виходити з віртуальної реальності. І далеко не завжди відстоюватимуть лінію своєї партії. Тим паче, що ніхто в країні так і не знає, а якою, власне, є ця лінія. Надто різні люди у списку, з різними політичними чи бізнесовими залежностями, уподобаннями й попереднім життєвим шляхом – такий собі Ноїв ковчег.

Складається враження, що лідери "Слуги народу" самі ще до кінця не знають, чого чекати від нашвидкуруч склепаного ними списку. І якусь частину цієї різношерстої публіки доведеться штучно обмежувати в публічній активності, стримувати від відвідування ефірів, роздачі коментарів тощо, щоб ті не кидали тінь на партію та її єдиного неформального лідера – президента. Що не сприятиме єдності партійних і фракційних лав.

Більш оптимістично поки складаються справи у нового президента в міжнародній політиці. Обіцянок миру вистачить на півтора місяці. Але от під час перебування в Маріуполі 15 червня Зеленський раптом заявив те, чого, мабуть, казати було не варто. Мовляв, йому "здається", що ми маємо просування в переговорах щодо врегулювання збройного конфлікту на Донбасі. Конкретизувати не став. Виникає питання: що мав на увазі глава держави і як забезпечити ілюзію примирення таким чином, щоб не дати опонентам знижувати на цій темі рейтинг "Слуги народу".

Отже, кавалерійський наскок Володимира Зеленського і його команди на політичну систему України може розбитися об реалії, погані вони чи добрі – в цьому контексті несуттєво. Новій владі слід зважати на хронічну нездатність нашого політичного класу не мімікрувати і не брехати. І розуміти, що в разі загрози для усталеного десятиліттями порядку речей гасло Зеленського "Зробимо їх разом" може об’єднати його опонентів.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна