ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

"Геть від Москви" і парад розколів: Чим Вибори-2019 відрізнятимуться від попередніх

Вперше в історії українських президентських виборів громадяни України не зможуть проголосувати в Росії, а кількість кандидатів обіцяє перевалити за три десятки

Depo.Влада
8 січня 2019 15:00
ФОТО: depo.ua

Маніпулятивна соціологія, звинувачення у всіх гріхах діючого президента і, навіть, об'єднавчі процеси у середовищі опозиції – це все вже було. Правда, і в цих моментах майбутні вибори обіцяють певні відмінності.

Перша – попри маніпуляції з рейтингами, навіть найбільш ласі до грошей соціологічні фірми вказують на похибку своїх результатів через дуже значну кількість тих, хто не визначився. Це, мабуть, перші президентські вибори, на яких лідери перегонів не грають на темі регіонального чи мовного розколу країни. Тому виборці, які звикли до чорно-білої політики, де у 1994-му треба було голосувати або за проросійського Кучму, або за націоналіста Кравчука, у 1999-му або за проросійського Симоненка або за націоналіста Кучму, у 2004-му або за проросійського Януковича, або за націоналіста Ющенка, у 2010-му або за проросійського Януковича, або за націоналістку Тимошенко – хоча "проросійський" і "націоналіст" визначення щодо названих персон умовні – перебувають на світоглядному роздоріжжі.

Зрештою, це може спричинити значну проблему – дуже низьку явку на дільниці, що дасть можливість різноманітним критикам ставити під сумнів легітимність наступного президента.

Друга відмінність: ніколи ще президентська передвиборча кампанія не відбувалася в ситуації, коли, з одного боку, існує величезна кількість медіа-майданчиків, на яких майбутні кандидати в президенти можуть доносити свою позицію (і "полоскати" Порошенка), а з іншого – значна частина цих медіа-майданчиків беруть активну участь у гібридній війні. Можна, хоча б, згадати вибори 2004 року, коли у Ющенка був лише "5 канал", а проти нього працювала вся інформаційна система. Нині, таке враження, вся інформаційна машина працює саме проти влади. І це ще одна особливість майбутніх виборів.

Патріотично налаштовані виборці справедливо задаються питанням, чому ЗМІ, які грають на країну-агресора, досі не закриті. Відповідь проста: від закриття їх рятують опозиційні політики, котрим ці рупори надають ефіри. Вони здіймають ґвалт, щойно у спецслужб виникає інтерес до контенту чи власників цих медіа.

Третя відмінність: ми пам'ятаємо об'єднавчі процеси в середовищі опозиції – і невдалий приклад "Канівської четвірки", і вдалий – коли опозиційні політики у вже згаданому 2004 році поступилися місцем Ющенку, зробивши його єдиним кандидатом. Нині ми спостерігаємо об'єднання малорейтингових політиків навколо більш рейтингових (Гриценка чи Садового), від чого рейтинговіші кандидати абсолютно нічого не виграють. Вони, радше, виконують функцію рятівного кола для політичних "потопельників". Тобто, технологія єднання опозиції на цих виборах не працює так, щоб від цього виграв опозиційний висуванець.

Більш того, дуже ймовірно, що вся ця армія опозиційно налаштованих кандидатів у другому турі закличе виборців не підтримувати нікого. Їх розрахунок не на весну, а на осінь 2019-го, вони планують або створити свої команди на парламентські перегони, або ж дорожче продатися. І від цих планів залежатиме поведінка після першого туру.

Окрім того, що цього року українцям доведеться обирати і президента, і парламент, у наступної кампанії будуть й інші унікальні особливості. Приміром, громадяни України, які перебувають на Росії, не зможуть проголосувати. Попри галас, який здійняли Рабінович і Бойко щодо цього рішення ЦВК, суд його не скасував і не скасує.

Для притомних громадян зрозуміло, що особи з українським паспортом, які під час війни перебувають на території країни-агресора, не мають права голосувати на президентських виборах в Україні. Вони свій вибір зробили, поїхавши за поребрик. Якщо у когось із них таки проснеться громадянська свідомість, вони можуть проголосувати в Грузії чи Казахстані. Однак, це малоймовірно. Ми добре пам'ятаємо, що і в минулі роки явка заробітчан на дільниці на Росії була вкрай низькою. У тому ж 2004 році хотіли збільшити кількість дільниць для українців на Росії (зі зрозумілих причин – можна було намалювати будь-які цифри), але нічого, окрім сумнівного піар-ефекту, це не дало.

Наступна особливість пов'язана з Петром Симоненком, який виринув з політичного небуття і в якості висуванця від Компартії вирішив сходити і на ці вибори. КПУ в Україні, як ховрах зі знаменитого анекдоту: його ніхто не бачить, а він є. Партія, діяльність якої заборонена, проводить з'їзди, конференції, висуває свого кандидата в президенти. Що справедливо дратує патріотично налаштованого виборця. Утім, на думку більшості експертів, Симоненка кандидатом від Компартії ЦВК не зареєструє, а це висунення спрямоване виключно на те, аби друзі Росії і комуністів в Європі отримали нагоду зробити якісь заяви для дискредитації наших виборів. Потім ці заяви тиражуватимуться російськими ЗМІ. А от в якості самовисуванця Симоненко балотуватися може. Та навряд чи захоче.

Ще одна особливість – потужний розкол у проросійському таборі. Бойко, Вілкул, Мураєв. Це тріо йде у президенти нарізно і кожен "виконавець" переконуватиме виборця, що саме його "арія" звучить найкраще. На усіх попередніх виборах (за виключенням виборів 2014-го, які відбувалися за інших умов) в розколі були саме нацдеми, які "з'їдали" один одного на радість Москві. Тепер ми бачимо, як колишні "регіонали" намагаються переконати свого виборця, що це не вони, а інші – проект Банкової. Дуже кумедно виглядає.

До речі, про Банкову. Ще ніколи діючий президент, який балотується на другий термін, так потужно не вступав у передвиборчі перегони. Створення помісної церкви й отримання нею Томосу стало міцним фундаментом для старту кампанії Порошенка. Хоча варто очікувати маніпулятивних опитувань, в яких буде спроба нівелювати історичну значимість цієї події.

А от щодо ймовірної значної кількості кандидатів у президенти, то нагадаємо, що у 2014-му також було чимало бажаючих позмагатися за булаву – аж 23. Це поки рекорд. Якщо цього року буде 33 або ще більше – це не трагедія, а ознака демократії. По-українськи. А ще – непогані надходження до держбюджету. Інша справа, що НАЗК і НАБУ обов'язково повинні перевірити джерела коштів для застави і для передвиборчої кампанії. І це ще одне ноу-хау наступних виборів – бажаючі стати президентами під ковпаком в антикорупційних органів.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада