Геноцид чи неминучі жертви війни: Як росіяни відмиватимуться від тавра убивць українців

Геноцид, злочини проти миру, людяності, порушення правил і звичаїв війни. У цих злочинах Україна і багато наших партнерів звинувачують росію та її керівництво. Такі злочини підсудні Міжнародному трибуналу ООН, перспективи якого Depo.ua нещодавно аналізував. Якщо коротко, то за лекалами кримінального суду щодо Югославії провести процес над путінською росією видається справою складною з кількох причин.

Перша: агресор входить до складу Радбезу ООН, а цей орган і має освячувати створення трибуналу. Друга: за своєю суттю, методами ведення війни і кінцевою метою напад рф на Україну кардинально відрізняється від кривавого конфлікту в колишній Югославії, тому реалізовані на тому суді юридичні практики потребують серйозного перегляду і уточнення. Третя: для засудження росії необхідно створювати трибунал, подібний до Нюрнберзького, а для цього потрібна політична воля не лише лідерів країн - партнерів України, але й керівництва вкрай забюрократизованої ООН та масштабна підтримка такого процесу у громадській думці не тільки західного світу. Як відомо, значна частина людства продовжує дивитися на війну в Україні очима російської пропаганди.   

Читайте детальніше:  "Бучанська різанина": Коли Міжнародний трибунал випише ордер на арешт путіна

Це стосується не лише подачі інформації китайськими чи індійськими ЗМІ, а й, на жаль, оцінок, які звучать з вуст окремих лідерів дружніх нам держав. Маємо на увазі президента Франції Еммануеля Макрона, який після результатів першого туру виборів може видихнути з полегшенням (він випереджає подружку путіна Марін Ле Пен та перед другим туром заручився підтримкою кількох політичних важковаговиків). Схоже, Макрон тепер відкориговує свої оцінки війни в Україні під внутрішню електоральну кон’юнктуру. Французький президент, який безуспішно займався човниковою дипломатією між Києвом і Москвою, заявив, що буде обережним із такими термінами, як геноцид, адже росіяни й українці – "брати". На слова Макрона різко негативно відреагували речник нашого МЗС Олег Ніколенко: "До звірст проти беззахисних людей не вдаються навіть найзапекліші вороги. Наразі немає ані моральних, ні реальних підстав вести розмови про "братні" зв‘язки російського та українського народів". Зауважимо, що французькі експерти працюють в Україні з метою правової кваліфікації злочинів росіян проти українців. Залишається сподіватися, що після їхніх висновків Макрон підтримає свого американського колегу Джо Байдена, який назвав дії рф в Україні геноцидом. "Путін просто намагається стерти з лиця землі навіть ідею бути українцем", - заявив лідер США.

Неспростовні факти геноциду. Але є але…

Геноцид – найважчий із військових злочинів. Проте його найскладніше кваліфікувати в рамках існуючого міжнародного права. Дійсно, українці і росіяни історично близькі, переважна більшість українців володіє російською, нас поєднує приналежність до православної віри, багато наших громадян, у тому числі й загиблих від рук орків, могли бути вірними УПЦ МП. Ці стереотипні речі лишаються завадами для кваліфікації злочинів рф в Україні саме як геноциду. 

Рафал Лемкін, який увів в обіг термін "геноцид", визначав його наступним чином: "Геноцид не обов'язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров'я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп". Злочини росіян в Україні повністю підпадають під визначення Лемкіна. Які лягли в основу Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р.). У статті 2 цього документу чітко визначено, що геноцидом є будь-які з наступних дій, здійснюваних з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: вбивство членів цієї групи; нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи; навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; насильницька передача дітей цієї групи іншій групі. Третя стаття цієї Конвенції визначає злочини, за які передбачене покарання: геноцид; змова з метою здійснення геноциду; пряме і публічне підбурювання до здійснення геноциду; замах на здійснення геноциду; співучасть в геноциді.

Росію можна звинуватити в усіх вище перелічених злочинах. На чому наполягають в Україні. І на підтвердження наводять як масові убивства мирних жителів у Бучі та інших населених пунктах Київщини, Сумщини, Чернігівщини, які перебували під окупацією, зґвалтування, знищення цивільних у Маріуполі, Харкові, зумисний ракетний удар по вокзалу в Краматорську, так і прямі заклики путіна до "остаточного вирішення українського питання" і статті російських пропагандистів на шталт Тимофія Сергейцева. Нині українська влада наполегливо переконує світову спільноту у тому, що агресор примусово вивозить з України наших громадян. За словами президента Володимира Зеленського, на сьогодні вже понад 500 тис українців примусово переміщені до рф, де їх позбавляють документів, забирають особисті речі, мобільні телефони, перевозять у віддалені регіони. Крім цього, росіяни розлучають дітей із батьками та планують передати їх на незаконне всиновлення у російські родини.

Українці цілком на боці нашої влади, але є кілька моментів, серед них і згаданий міф про "братні народи", які росія спробує використовувати, аби запобігти визнанню її злочинів в Україні саме як геноциду. Злочини проти миру, людяності, порушення правил і звичаїв війни не менш серйозні звинувачення, але засудження за геноцид означатиме, що на росіянах з'явиться тавро, змити яке неможливо. Хоча у Москві й заперечують можливість трибуналу над путіним і компанією, бо рф не визнає над собою дію Римського статуту, проте там розуміють, що у міжнародних трибуналах за військові злочини є початок, але нема кінця, бо такі злочини не мають терміну давності. І новий Нюрнберг стане довготривалим судовим процесом не тільки над вищим керівництвом рф, але й над її військовими, її багатіями, над ґвалтівниками і мародерами, котрі наслідили по Україні.

Кожне засідання трибуналу буде цвяхом у росію. Тому агресор не лише робитиме все можливе, щоб не допустити трибуналу – а це у нього не вийде, оскільки відразу кілька країн ініціювали судовий процес – а й намагатиметься перекручувати факти, вкидатиме через ЗМІ та окремих політиків й експертів фейки про "геноцид" стосовно "народу Донбасу", зміщуватиме акценти з геноциду на наслідки військових дій. Мовляв, без жертв війн не буває. І гинули не тільки етнічні українці. Одним словом, вистачатиме спроб переключити увагу і на міжнародних майданчиках, і всередині України. Де достатньо тих, хто вважає, що насильницька депортація, катування, десятки випадків зґвалтувань жінок, планомірні розстріли чоловіків чи приховування злочинів спаленням тіл у пересувних крематоріях ще не геноцид. Бо це ж не мільйони жертв і не тисячі випадків. А засудити росію за військові злочини буде достатнім покаранням для неї.

Чому важливо притягнути росію до суду саме за геноцид

У новітній історії окрім Нюрнберзького процесу, в ході якого нацистські злочинці були звинувачені у геноциді стосовно євреїв, у 2001 році Міжнародний трибунал по колишній Югославії визнав актом геноциду боснійських мусульман різанину, влаштовану сербами у Сребрениці у 1995 році. Загалом близько 30 особам пред'явили звинувачення за участь у геноциді або співучасті в ньому. Проте покараними виявилися не всі. Колишній президент Югославії Слободан Мілошевич просто не дожив до вироку, декого судять і досі. Схожа ситуація і з трибуналом по Руанді, де представники народності хуту за підтримки військових влаштували етнічні чистки народності тутсі. Суд по Руанді триває, покарані також далеко не всі злочинці. Звинувачення у геноциді національних меншин висувалися й стосовно ватажків червоних кхмерів у Камбоджі. Слідство встановило підозрюваних у геноциді, однак і тут суди ще тривають.

Та головне, що у всіх згаданих судових процесах чітко вказувалося на акти геноциду. І якщо конкретних злочинців десь ще не посадили, то їхні імена все одно відомі на весь світ. І народи, представниками яких вони є, несуть моральну й історичну відповідальність за злочини. Інша справа, як до цього ставляться самі народи. Німці досі відчувають провину, а серби, мабуть, ні. Росіяни також не визнаватимуть свою вину, але ставлення до них у світі після таврування геноцидом зміниться відчутно. Тому для української влади, для наших правників залишається важливим завданням не дати росії та лояльним до неї особам забалакати геноцидну тему. Росія мусить понести історичну відповідальність і за Голодомор, адже рашизм виправдовує політику Сталіна, і за всі свої злочини останніх восьми років, і за вбивство десятків тисяч українців під час цієї війни лише за те, що вони громадяни України. Незалежно від етнічного походження чи релігійних уподобань.