Вбивство "азовців" в Оленівці: Чому ООН і Червоний Хрест бояться бути гарантами полонених українців

У заяві Міжнародного комітету Червоного Хреста зазначається: як нейтральний посередник, МКЧХ сприяв безпечному виходу учасників бойових дій із заводу "Азовсталь" у координації зі сторонами конфлікту, але не гарантував безпеку військовополонених. "Це не в наших силах. Ми заздалегідь прояснили це сторонам", –вказують в організації. У заяві Червоний Хрест розповідає, що зробив для наших полонених, які утримуються в російському концтаборі в Оленівці. Відвідали його один раз, ще у травні. Доставили резервуар з водою. Але індивідуального доступу до полонених не мали, що є порушенням Третьої Женевської конвенції. Згідною з нею МКЧХ повинен отримати доступ до всіх військовополонених, де б вони не трималися, а також повну свободу вибирати місця, які хочуть відвідати. 

Тобто Червоний Хрест розписався у власній безпорадності: він апелює до конвенцій, які російські окупанти та їхні маріонетки з "ДНР" просто ігнорують. А якогось більш вагомого способу вплинути на російських терористів у МКЧХ нема. І, схоже, нема бажання наражати своїх співробітників на небезпеку в зоні конфлікту. Інакше б із перших днів, коли захисників "Азовсталі" відправили в Оленівку, представники Червоного Хреста стукалися б в усі двері, чергували б під колонією, вимагали б від ООН прийняти якісь рішення для примусу росії дати доступ до полонених. Такої активності, на жаль, не було.

Дійсно, Червоний Хрест ніяк не міг запобігти вбивству росіянами "азовців" у колонії. Як не могли цього зробити і в ООН, але обидві ці організації досі публічно не визнали, що росія здійснила в Оленівці терористичний акт. Процитуємо преамбулу згаданої заяви Червоного Хреста: "Наші думки з родинами в їхньому болі та розбитому серці, що хтось, кого вони люблять, міг бути вбитий у цьому жахливому та неприйнятному нападі. МКЧХ рішуче засуджує це та всі напади на військовополонених та інших осіб, які перебувають під захистом". А хто ж убив понад 50 полонених в Оленівці? Автори заяви це питання оминають, посилаючись на міжнародне право: проведення розслідувань, надавання свідчень, участь у судових процесах – не їхня компетенція.

Дуже зручна позиція: ми лише посередники з гуманітарних питань, а якщо до нас виникають претензії, прикриваємося інструкціями та давно застарілими методичками. Але чи варто було очікувати від МКЧХ іншої поведінки, коли у травні Україна погодилася на евакуацію захисників "Азовсталі" за посередництва цієї організації та ООН?  

Нагадаємо, Україна пропонувала різні варіанти порятунку наших бійців із Маріуполя, вивезти їх пропонувала й Туреччина. Проте країна-агресор відкидала всі ініціативи, продовжуючи бомбити територію металургійного комбінату. Зрештою з’явився той варіант, який і почали реалізовувати 16 травня. Спочатку 53-х важкопоранених бійців відправили до лікарні в окупованому Новоазовську. Інші через гуманітарний коридор були евакуйовані до тимчасово окупованої Оленівки. У росії відразу заявили: оборонці Маріуполя здалися в полон. І назвали їхню кількість – майже дві з половиною тисячі. На початку червня цю цифру підтвердив і президент Володимир Зеленський. Тоді він зазначав, що росії невигідно застосовувати тортури проти українських захисників з "Азовсталі", оскільки вони стали "публічними полоненими". А погрози з боку росіян та "ДНРівців" щодо подальшої долі наших бійців не варто сприймати серйозно, оскільки таким чином ті намагаються піаритися. Зараз всі бачать, що подібні оцінки були ілюзіями стосовно рішучості міжнародних інституцій, якої ми так і не побачили, а також нерозумінням ступеню дикунства ворогів.

Під час та відразу після евакуації наших військових із Маріуполя існувала впевненість, що їх обміняють на російських полонених. А гарантами цього процесу виступлять ООН і Червоний Хрест. 29 червня дійсно відбувся обмін, у результаті якого додому повернулося 144 бранці, серед них 95 – оборонці "Азовсталі". Після того процес обміну зупинився. Рівно через місяць, 29 липня, росіяни здійснили теракт на території колонії, внаслідок якого загинули понад 50 українських захисників, ще понад 70 дістали тяжкі поранення. Це цифри, оприлюднені росіянами. Точну кількість жертв назвати ніхто не може, оскільки представників міжнародних організацій на місце свого злочину росіяни не пускають. Родичі бранців висловлюють претензії до МКЧХ, бо у того немає інформації, скільки людей загинуло, скільки перебуває в лікарнях, в якому стані. Родини військовополонених звинувачують цю міжнародну організацію у самовідстороненні. Ті ж у відповідь кажуть, що і не могли бути гарантами життя і безпеки в’язнів Оленівки.

Отже, були чи не були МКЧХ та ООН гарантами? Підтвердження, що вони підписувалися під якимось документом із зобов’язаннями у публічному доступі нема. Втім, можливо, мали місце обіцянки на словах, а після теракту в Оленівці у міжнародних організаціях намагаються зберегти гарну міну при поганій грі. Тобто українська сторона покладала на міжнародні організації забагато сподівань, ті діяли за незмінними для всіх військових конфліктів інструкціями, а росіяни вкотре дискредитували ООН і МКЧХ. Показали, що ці забюрократизовані інститути, на чолі яких стоять фігури, нездатні відповідати на нові виклики радикальними реформами, не можуть вирішувати складні гуманітарні питання. Ні в Україні, ні деінде. Одне із завдань кремля у війні в Україні – порушити або взагалі зламати існуючу систему колективної безпеки. США, НАТО, Євросоюз знайшли сильну відповідь на агресію росії, а от ООН під орудою Антоніу Гуттеріша і далі виглядає слабкою ланкою. То ж нічого дивного, що Москва топчеться по іміджу цієї організації.

У США впевнені: злочин в Оленівці – справа рук росіян. Голова дипломатії ЄС Жозеп Борель теж засудив звірства росіян над українськими військовополоненими. А що пан Гуттеріш? Український омбудсмен Дмитро Лубінець каже: ООН не реагує на його запити щодо недопуску Червоного Хреста в Оленівку. "Листи, запити я направляю. Я зробив це в перший день зразу після трагедії. Якогось сигналу, навіть неофіційного, я особисто не отримав", – повідомив уповноважений з прав людини. Натомість генсек ООН через тиждень після вбивства в Оленівці запропонував запустити місію для встановлення фактів цієї трагедії. За його словами, з проханням провести розслідування зверталися й Україна, й росія. Наразі готується технічне завдання місії, яке мають узгодити обидві сторони. Така пропозиція свідчить про втрату відчуття реальності керівництвом ООН, оскільки ставить злочинця та жертву злочину на один щабель. Замість тиснути на росію, щоб Червоний Хрест допустили в Оленівку, замість шукати, як покарати її за порушення міжнародного права, як вигнати країну-терористку з Радбезу ООН, росіянам фактично надають ще один майданчик для поширення фейків.