Два роки серіалу "Президент - слуга народу": Які обіцянки Зеленський виконав, а про що забув

Про це Depo.ua запитав у політичних експертів

Олексій Голобуцький, політтехнолог: "Не можна довго боротися за мир, воювати з корупцією, контрабандою, коронавірусом, при цьому насправді нічого не змінюючи"

Насправді президент Зеленський виконав незначну частину своїх обіцянок – скасувати недоторканість народних депутатів, ввести процедуру імпічменту президента. Причому все це речі доволі формальні.

Така його ключова обіцянка, як мир на Донбасі, була не більш ніж універсальним гаслом суто для виборчої кампанії: в кожному регіоні, від Сходу до Заходу, її розуміють по-своєму, а загалом "за все хороше проти всього поганого". Зрозуміло, що вона була невиконуваною. Від Зеленського у цьому питанні нічого не залежить, мир у тому варіанті, про який він говорив, - це капітуляція, якої йому не дозволить активне суспільство. Виконання цієї обіцянки залежить від Росії, а не від Зеленського.

Інші обіцянки – покращити життя виборців чи посадити попередників – теж були апріорі нереальними. Щоб провести "посадки", треба, щоб оточення президента було іншим, а не таким, що його за два роки каденції теж уже можна саджати. На корупційні схеми сіли інші люди, а в багатьох випадках залишилися ті ж самі, а системно нічого не змінилося.

Пригадую, як перші півроку після перемоги Зеленського на президентських виборах багатьом, у тому числі політикам і представникам олігархічних груп, здавалося, що от зараз почнуться реальні зміни в країні: особистість президента, його 75% підтримки, повністю підконтрольний парламент, прокуратура… І як рік тому вони усі видихнули і зрозуміли, що нічого не буде змінюватися. У деяких сферах стало навіть гірше, зник навіть той контроль, який був раніше, бо зараз у владі вкрай мало професіоналів і просто компетентних людей.

Насправді нічого неочікуваного за ці два роки не відбулося. І нинішні розмови про нові закони чи про приборкання олігархату – лише слова. Тому що для успіху президенту потрібна єдина річ: політична воля. Хоча б для того, щоб піти на нові дострокові вибори парламенту. Ну, так сталося, що у тебе у фракції ("Слуга народу" - Ред.) 50-60 депутатів тільки від одного Ігоря Коломойського, і ще десятки від інших олігархів. Не можеш переламати ситуацію – іди на вибори, отримаєш меншу, але вже справді свою фракцію. Без цього президентові постійно доводиться йти на постійні компроміси, щоби проводити через парламент важливі для нього закони. А за компроміси доводиться платити преференціями. Тому й виходить, що кампанія боротьби з контрабандою вилилася в закручування гайок для одних і статус-кво для інших груп. Говорять про обмеження впливу Коломойського, а потім виявляється, що нафтопровід, який забрали у Медведчука, ледь не передається у сферу впливу Коломойського. І так по багатьох напрямках: постійні компроміси.

Чи вдасться Зеленському зробити більше? Усе впирається у політичну волю. Без неї якісно іншої політики у президента не вийде. Не треба нових законів проти олігархів: Антимонопольного комітету і антикорупційних структур достатньо з головою. Просто вони повинні виконувати закон, а не бачити одних олігархів чи групи та "не помічати" інших.

Президенту варто зібрати лідерів найбільш впливових груп і чітко окреслити нові правила гри. Не хочете грати за ними – йдемо на перевибори парламенту. Зважаючи на те, що нових серйозних гравців – конкурентів Зеленському не з’явилося, він досі має суттєву перевагу над усіма іншими політиками, здатен і сьогодні виграти президентські вибори й завести найбільшу фракцію до ВР. А там створювати коаліцію (з тією ж Юлією Тимошенко), ділити відповідальність.

Тобто від Володимира Зеленського потрібна політична дія. При цьому характер його наступних кроків залежатиме вже не тільки від особистих якостей українського президента, але й від зовнішніх обставин, у яких ми опинилися. Я сподіваюся саме на зовнішні обставини, будь це воля американських партнерів чи щось інше. Бо не можна довго боротися за "мир", воювати з корупцією, контрабандою, коронавірусом тощо, при цьому насправді нічого не змінюючи.

Олексій Кошель, генеральний директор Комітету виборців України: "Ця влада не працює як єдиний механізм, а існує у форматі нездорової конкуренції"

Виборчу кампанію 2019 року можна охарактеризувати як "мовчазну кампанію". Кандидат у президенти Зеленський не поспішав озвучувати виборчі обіцянки. Йшлося про три блоки його спілкування з виборцями. Перший – це велике інтерв’ю для улюбленого на той час телеканалу "1 + 1", де він перед першим туром розповів про своє бачення розвитку країни. Другий – стадіонні обіцянки за кілька днів до другого туру голосування. І третє – власне сама виборча програма "Країна мрій", яка, утім, є швидше набором емоційних гасел і гарних епітетів.

За смисловим навантаженням обіцянки Зеленського можна розділити на менш і більш принципові речі. До перших я б відніс цифровізацію стосунків громадянина і держави, запровадження голосування через Інтернет чи створення телеканалу для окупованих територій. Ці речі мало стосуються компетенції глави держави.

А от друга група обіцянок кандидата в президенти значно більш серйозна. Володимир Зеленський давав обіцянку економічного зростання, критикував Петра Порошенка за те, що одні багатіють, а більшість залишаються бідними і громадяни сприймали це як обіцянку суттєвого покращення їхнього матеріального стану. Говорив він про жорстку боротьбу з корупцією, деолігархізацію, проведення системних реформ (медицина зокрема) і загалом новий формат політичної етики і політичного життя в країні, які Зеленський декларував намір запровадити.

Саме за цим другим блоком обіцянок відсоток виконання вкрай низький. Тоді як те, що зробити було простіше, частково робиться. Бачимо якісну роботу Міністерства цифрової трансформації, перехід у "цифру" паспортів, низки довідок, появу інших елементів цифрової держави. Та це свідчить лише про те, що якісно працює одна із ланок Кабінету міністрів, але не стосується компетенції глави держави. Запрацював телеканал "Дом", який мовить російською на тимчасово окуповані території. Щоправда, його робота не витримує критики, та формально це виконано.

Серед частково виконаних обіцянок – програма будівництва доріг. Але це не новий проєкт, а продовження та розвиток починань минулої влади.

Серед мінусів – невиконання обіцянок президента за п’ятьма ключовими згаданими вище напрямками. Їх не можна реалізувати у форматі натискання "зеленої кнопки" чи ухвалення якогось окремого закону, коли все запрацює і ми отримаємо миттєвий ефект. До прикладу, боротьба з контрабандою - це не просто сканери на митницях чи "чорні сотні", які запроваджували попередні уряди. Це має бути складна, комплексна і системна робота уряду і парламенту.

Не бачу поки можливостей виконати обіцянки щодо боротьби з корупцією, покращення добробуту населення тощо, бо ключова проблема чинної влади – це відсутність системності. Наведу приклад. Останніми місяцями спостерігаємо низку позачергових засідань парламенту, коли ухвалюються дріб’язкові законопроєкти сумнівної актуальності. А в той самий час не приймається вкрай актуальний зараз закон про територіальну оборону. Немає розуміння, яким чином має працювати державна машина.

Але ще більше вражає інше: відсутність системної командної роботи у діях парламенту і Кабміну. Рівень підтримки депутатами урядових законопроєктів сягає катастрофічно низьких 20 відсотків. Іншими словами, парламент просто відкидає ініціативи уряду, сформованого монобільшістю. Скажімо, в урядів попередньої влади показник підтриманих у Раді законопроєктів коливався від 33 до 40 відсотків. Тобто ця влада не працює як єдиний механізм, а існує у форматі нездорової конкуренції. Минулого року під час розгляду т.зв. "антикоронавірусних" законів були випадки, коли монобільшість відкидала урядовий законопроект і підтримувала ініціативи авторства депутатів із владної більшості, гірші за якістю. Це нонсенс.

Управлінський хаос призводить до появи в інформаційному просторі ідей у форматі "хто перший озвучить і швидше добіжить до президента". Без розуміння цих процесів, без цілісності влади, без логічного планування ця владна команда приречена повноцінно не виконати ключові обіцянки свого лідера. А часу для навчання залишається досить мало. Якщо владна команда за два роки не зрозуміла до кінця, як працює владна машина, то й найближчих трьох років може не вистачити, щоб запрацювати і показати результат.

Євген Магда, директор Інституту світової політики: "Зеленський влаштував для себе вибіркове виконання обіцянок – з огляду на їхнє медійне звучання"

Передвиборчі програми в Україні ніхто не читає, а Володимир Зеленський пропонував спільно складати його програму. Щоправда, мені не відома жодна людина (можливо, вони є в оточенні шостого президента), яка побачила би запропонований нею пункт у його передвиборчій програмі.

Оцінювати дебати кандидатів у президенти на стадіоні у контексті виконання обіцянок складно, адже цей формат не передбачав серйозної професійної дискусії. Зауважу, Зеленський почав виконувати свої обіцянки вже під час інавгураційної промови, оголосивши про розпуск Верховної Ради, хоча підстави для цього були далеко не однозначними.

Чи варто дивуватися, що монобільшість "Слуги народу" у складі вже нового парламенту ухвалила таку процедуру імпічменту президента, яка видається нереалістичною? Скасування депутатської недоторканості також виявилося профанацією, оскільки Офіс генерального прокурора не поспішає карати законодавців, яких впіймали на порушенні законів. Чи став "простий вчитель жити як президент", мабуть, краще спитати у самих працівників освіти. Перетворення земель сільськогосподарського призначення на товар відбулося за допомогою фракцій "Європейська солідарність" і "Голос", як і ухвалення "банківського" закону. Без голосів цих фракцій монобільшість не спромоглася б ухвалити ці важливі проєкти.

Головне з невиконаного – Зеленському не вдалося досягти миру на Донбасі, а ця теза була помітною у його передвиборчій риториці. Натомість переживаємо помітне загострення ситуації. Рівновіддаленість від олігархів, з огляду, скажімо, на склад фракції "Слуга народу", - також невиконана обіцянка.  Як на мене, Зеленський влаштував для себе вибіркове виконання обіцянок – з огляду на їхнє медійне звучання.

Які перспективи виконання тих обіцянок, до яких у президента досі не дійшли руки? У мене є погані новини для Зеленського: монобільшість пробуксовує з кожним разом більш помітно, його особистий рейтинг порівняно з 2019 роком скоротився втричі. Тому говорити про серйозні можливості ухвалити важливі, проте непопулярні рішення я б не став. Проте це не означає, що команда Зеленського не постарається протягнути якісь хайпові ініціативи.

Микола Давидюк, політолог: "Не можна виключати, що слабкість Зеленського-президента грає країні на користь"

Із виконаного президентом Володимиром Зеленським за два роки його каденції я виокремив би оновлення влади. Є запитання до якості цього оновлення, але це вже інший бік медалі. Згадаю швидкість і ефективність роботи Верховної Ради 9 скликання на початку її діяльності. Саме тоді, в турборежимі, вдалося ухвалити низку законопроєктів на виконання передвиборчих обіцянок Зеленського. Скажімо, це скасування недоторканності депутатів. Зроблено великий крок до створення в нашій країні ринку землі, який, щоправда, ще не запрацював.

Натомість найбільша проблема влади просто зараз – пояснити своїм "глядачам" чи то пак виборцям, чому серіал "Слуга народу" не співпадає з реальністю, яку вони бачать на вулицях. І соціологія про 60 відсотків невдоволених напрямком руху країни – яскраве тому підтвердження.

Чому у Зеленського вийшло стільки, скільки вийшло? Гадаю, він досі вникає у функціонал держави, розбирається, які "кнопки" натискати. Крім того, велика частина населення мала завищені очікування від нового президента. Ну й він сам забагато наобіцяв таких речей, які не замірялися фахівцями і не вивчалися через призму реальності щодо виконання.

Тут не можна виключати, що слабкість Зеленського-президента грає країні на користь. Приміром, деолігархізація в тому чи іншому форматі може статися без особливого бажання чи волі президента, але й без протидії з його боку, завдяки зовнішнім чинникам. І вона може в кінцевому підсумку стати однією з перемог глави держави, до якої він, одначе, не приклав руку.

Можуть непогано реалізуватися в наступні роки президентства Зеленського і деякі інші речі. Питання в тому, хто буде їх супроводжувати. Наприклад, позитивний потенціал мають проєкти, які впроваджуються через Мінцифри. Те, що просто зараз робить міністерство Михайла Федорова, - це великий результат, завдяки якому отримуємо елементи держави у смартфоні та йдемо у цій сфері на рівні з найбільш розвинутими країнами світу. У позитив тут працює те, що нові ідеї реалізує нова молода команда, на якій немає ані старих, ані нових корупційних шлейфів. Якщо подібних успіхів у активі Володимира Зеленського буде десять, його президентство можна буду вважати успішним.

Чи зможе Зеленський створити диво у зовнішній політиці та домогтися від Росії завершення конфлікту? Ключі від цього кейсу знаходяться, на жаль, не тільки і не стільки в Києві. І якщо йому вдасться вийти з конфлікту – це буде на межі дива. Дива, яке не вдалося навіть Петрові Порошенку, попри його безсумнівні таланти дипломата.

Зауважу, що певна кількість проєктів, започаткованих за Порошенка, може бути реалізована при цій владній команді. Адже попри конфронтаційну риторику певна тяглість політики зберігається. І це не лише точка зору на війну на Сході України і стосунки з Путіним, до якої зрештою, здається, дійшов Зеленський. Але й децентралізація, і інфраструктурні проєкти. Цих речей не так багато, але вони є.