Друзі чи вже ні: Чому у Польщі росте роздратування Україною

Восени минулого року польські фермери вперше гучно виступили проти експорту українського зерна, а з грудня вдалися до протестів. "Ми не заперечуємо проти того, щоб українське зерно везли через Польщу. Але міністр Генрік Ковальчик казав, що це зерно не буде розвантажуватися тут, що Польща буде лише транзитною країною. А виявляється, що 80% продається у нас. Ми бачимо велике падіння цін на зерно, і польським фермерам немає як вигідно продати своє", – тоді широко цитувався коментар лідера об’єднання AgroUnia Міхала Колодзейчака. Згодом акції припинилися і поновилися у січні. На час протесту рух вантажівок трасою від Хелма до КПП Дорогуськ зупинили. Польські аграрії не вчиняли агресивних дій щодо водіїв-українців, вони вимагали поступок від свого уряду. Виступи фермерів активно висвітлювала російська пропаганда, маніпулюючи справжніми причинами невдоволення поляків.

Навесні протести знову посилилися. У квітні аграрії сусідньої країни планували перекривати трасу, якою з України везуть зерно, але зрештою утрималися від цього. А в червні у відповідь на акцію поляків власну провели українські аграрії. Точніше, представники Всеукраїнської аграрної ради (ВАР), яку очолює Андрій Дикун. Досить помітна постать в агросекторі Черкащини. Позицію ініціаторів дзеркальної акції, викладену у заяві на сайті ВАР,  можна звести до наступного. Перше: польські фермери грають на руку путіну, бо хочуть, щоб українське зерно залишилось в Україні, а ціни зросли. Другий: спекуляції на тему впровадження заборони на транзит української агропродукції неприпустимі, від них залежить не лише економічний добробут європейських фермерів, а й виживання як українських аграріїв, так і споживачів української продукції по всьому світу. Третій найцікавіший: в усьому винні польські політики, неспроможні пояснити виборцям, якої шкоди ті завдають своєю блокадою воюючій країні і в підсумку собі.

Після того, коли з українського боку почали зупиняти польські вантажівки, поляки акцію згорнули. Тим самим відповіли й активісти Дикуна. Та чи вичерпався цим конфлікт? Насправді він поглибився. Тільки на іншому рівні, який безпосередньо не стосується блокування польськими фермерами шліхів завезення українського зерна. Може здатися, що акція ВАР патріотична, що наші аграрії поставили польських на місце. Принаймні таку лінію проводять у соцмережах групи підтримки блокувальників з українського боку. Втім спробуємо пояснити, що не так у цій дзеркальній акції.

По-перше, польські фермери не вперше перекривають дорогу і роблять це тому, що досі їхній уряд не запропонував їм компенсаційні механізми. Простіше кажучи, тертя між польськими аграріями, їхніми профспілками та урядом – не наша справа. По-друге, на попередні виступи аграріїв-сусідів у нас дзеркально не реагували, а тепер реагують. То ж не складно здогадатися, що у поляків виникне логічне припущення: чи не стоять за акцією у відповідь українські політики. Наші ж кинули камінь у бік політиків Польщі, чому б тим не відреагувати дзеркально? Так само нескладно припустити, що у Варшаві здогадуються, кому в українському політикумі вигідні подібні масовки на кордоні. То ж не дивує, що у польській пресі почали звинувачувати окремих українських урядовців, зокрема міністра агрополітики і продовольства Миколу Сольського, у кулуарних домовленостях на рівні Єврокомісії, через що аграрії Польщі залишаться без очікуваних 40 млн євро допомоги. У даному випадку несуттєво, стоїть Мінагрополітики за активістами чи не стоїть, головне – чітко вибудувані причинно-наслідкові зв’язки: акція у відповідь польським фермерам збігається в часі з нібито переговорами Києва і Брюсселя за спиною Варшави. 

З цього випливає третій аспект: відповідь українських аграріїв та описані вище події обов’язково відобразяться на суспільній думці поляків. Частина з них сприйме це як зневагу, як невдячність України за величезну допомогу, надану їй під час війни. Якщо кількість ображених серед поляків буде істотною, знайдуться сили, які підігріватимуть взаємну неприязнь. Хто знає, скільки фермерів з того боку вийде на блокаду наступого разу, з якими гаслами. Чи не вимагатимуть вони взагалі зупинити транзит зерна. Це до того, що коли плануються масовки, які зачіпають питання зовнішньої політики, слід прораховувати наслідки ура-патріотизму. Посваритися з поляками зараз – дурниця найвищого рівня. Нині наша головна валюта – довіра до нас. Відновити втрачене буде надзвичайно складно.

Натомість свіжі дані опитування Дослідницької лабораторії Варшавського університету та Економічно-гуманітарної академії у Варшаві демонструють неприємну для нас річ:  зменшення підтримки поляками допомоги українським біженцям. За п'ять місяців кількість тих, хто вважає, що Польща повинна допомагати Україні під час війни, зменшилася з 62 до 42%. 35% поляків мають однозначно позитивне ставлення до допомоги, яку надає Польща; хоча у січні таких людей було 47%. Ще чверть поляків проти допомоги Україні. А відсоток тих, хто рішуче підтримує допомогу біженцям у Польщі, впав з 49% до 28%. Росте кількість тих, хто воліє повернення українців додому після закінчення війни (за це близько 70%, у січні року таких було 53%). Згадаймо, скільки було розмов, що Польща отримала багато відносно дешевої робочої сили з України. Але поляки роблять акцент на іншому: їх дратує не конкуренція на ринку праці, а занадто велика вимогливість біженців. "Найчастіше респонденти пояснювали це фразою "їм все повинно бути безкоштовно", – каже про результати керівник проєкту Роберт Станішевський.

Ще одну деталь, яка спричинила зміну настроїв поляків до українців, відмітила The Guardian: біженці з України розмовляють російською. У поляків немає упередження стосовно російськомовних білорусів, наприклад, проте коли йдеться про українців, їм таке не подобається. Поляків зрозуміти можна – у їхній свідомості не вкладається, як під час війни проти твоєї країни можна розмовляти мовою окупанта. Вони, мабуть, не знають, скільки мільйонів українців цієї мовою продовжують розмовляти в себе вдома. Але йдеться не про це, а про дуже велику проблему – українці привезли до сусідньої держави внутрішні світоглядні розколи. Патерналізм, "русскій мір", який не вивітрюється з голів, досить часто – нахабство і побутове хамство. Поки що в нас вірять. Що ми не тільки переможемо путінську орду, а й змінимося самі. Та, на жаль, інтриги за спиною друзів-сусідів, схожі на постановочні протести на кордоні, часто необдумані заяви політиків та громадських активістів почали підривати довіру між Україною та Польщею. Здається, нам потрібно зробити відповідні висновки, поки масштаб проблеми не став аж занадто загрозливим.