Мобілізація Гриценка: З ким планують торгуватися "дрібночлени"

"Українська правда" повідомила про старт переговорів між опозиційними політичними проектами. Їх ініціював лідер партії "Громадянська позиція" Анатолій Гриценко, перша зустріч відбулася в офісі "Європейської партії України" Миколи Катеринчука. Свого представника, Сергія Власенка, прислала і "Батьківщина", проте поки швидше йшлося про вияв увічливості, аніж про підтримку ініціативи про єднання. Адже Юлія Тимошенко стала на передвиборчу лижню і доля всіх інших опозиціонерів або розчищати сніг для її зручного бігу, або плестися позаду, підбадьорюючи лідерку рейтингів.

Знаменно, що переговори почалися після реадмісії Михайла Саакашвілі до Польщі. Як і зазначав сайт Depo.ua, колишній президент Грузії, паразитуючи на смислах опозиційних партій, гальмував процеси перемовин між їхніми лідерами, тому ті дочекалися його видворення і видихнули з полегшенням. Тепер можна зайнятися улюбленою справою – імітацією процесу об'єднання, яка сама по собі є політичною технологією. Спробуємо пояснити, чому йдеться саме про імітацію.

По-перше, без участі в об'єднанні "Батьківщини" і її лідерки спільний рейтинг нинішніх перемовників не дозволить їм ні виставити свого прохідного кандидата, ні розраховувати на перемогу на парламентських виборах. Особистий рейтинг Гриценка, який йому малюють окремі соціологічні контори, це не рейтинг партії "Громадянська позиція". Восени 2014-го він вже раз на цьому обпікся, коли пролетів над парламентом. Інші потенційні учасники переговорного процесу не мають і того запасу ймовірних голосів, яким володіє екс-міністр оборони.

Партія Катеринчука давно ніде про себе не заявляла, її лідер не часто гостює в телеефірах, "ДемАльянс" Василя Гацька та трійці парламентських єврооптимістів Лещенка, Найема і Заліщук зазвичай до опитувальників соціологи навіть не включають, "Рух нових сил" без Саакашвілі швидко перестане цікавити серйозних спонсорів. До процесу переговорів може ще підключитися "Народний контроль" Дмитра Добродомова, в якого є свої люди у місцевих радах і кілька соратників у парламенті, тобто, певний ресурс для позиціонування у переговорах. Проте Добродомов, скоріше за все, стане на бік Тимошенко. Бо це кон'юнктурно вигідніше. Є ще Валентин Наливайченко з його "Справедливістю". У цьому проекті єдиний ресурс – сам Наливайченко. І не факт, що він не побажає балотуватися в президенти, аби після першого туру підтримати лідера. Знову ж таки, за якісь преференції в майбутньому.

По-друге, вже зараз зрозуміло: ніякого третього прохідного кандидата на президентських виборах не буде, Вакарчук, Зеленський – не більше, аніж спроба промацати електорат на очікування третьої сили. Це добре розуміють і всі вище названі політики, тому не виключено, що ключова мета їх посиденьок – запропонувати власний перелік пунктів для торгів (або шантажу) з лідерами перегонів з Банкової, 11 і Туровської, 13.

Гриценко, Катеринчук, Наливайченко собаку з'їли на цьому. Варто згадати хоча б їхню поведінку під час узгодження формату об'єднаної опозиції в рамках Комітету опору диктатурі (КОД) в 2011-12 роках. Угоду про умови входження "Громадянської позиції" до складу об'єднаної опозиції підписали в червні 2012-го, але цьому передувала серія кроків на зустріч і кроків назад. Аж поки Гриценко не отримав того, чого хотів. У листопаді 2011-го на знак протесту проти голосування тодішніх опозиціонерів спільно з "регіоналами" за закон про вибори народних депутатів, він вийшов з КОДу. Але торги все одно велися і в квітні він чітко дав зрозуміти, чого хоче: 8 людей у списку, плюс підтримка висуванців "Громадянської позиції" на мажоритарних округах. Зрештою сам Гриценко отримав третє місце у списку слідом за Тимошенко і Арсенієм Яценюком.

У Катеринчука так ефективно доторгуватися не вийшло, він пішов на мажоритарний округ Вінничини і здобув мандат там. Конкурентів у нього з боку інших опозиціонерів не було. Але більш відомий його успіх в якості переговорника на виборах до Київради і мера Києва у 2008 році. Микола Дмитрович висунув себе на посаду міського голови, за що був звинувачений опонентами Леоніда Черновецького у не командній грі, адже ті узгоджували єдиного кандидата. Ним став Олександр Турчинов, проте Катеринчук як по нотах зіграв свою партію і привів до міськради маленьку фракцію свого імені. Яка потім голосувала з більшістю Черновецького, але це вже зовсім інша історія.

Наливайченко ж отримав третє місце у списку "УДАРу", який, нагадаємо, пішов у 2012 році самостійно і, на переконання об'єднаних опозиціонерів, влаштував зайву конкуренцію на мажоритарних округах, через що опозиція загалом не дорахувалася з десяток мандатів. Але перед цим колишній голова СБУ активно працював на 165-му окрузі в Збаражі, що на Тернопільщині. Це нехитра технологія, до якої, не виключено, вдаватимуться і нинішні переговорники. Висунути своїх кандидатів по округах (а в те, що Рада прийме закон про вибори з відкритими списками мало хто вірить), де є сильні потенційні учасники від тієї ж "Батьківщини" і тоді торгуватися.

Якщо коротко, то тут не йдеться про якісь ідеологічні розбіжності, бо їх там нема і ніколи не було. Не йдеться і про міцний союз, мова про шлюб за вигодою. Гриценко, Катеринчук, Наливайченко та інші можуть висунути свої кандидатури в президенти, чим серйозно завадити Тимошенко, а можуть відразу її підтримати. Але це коштуватиме посад і десятків місць у майбутньому передвиборчому списку "Батьківщини".

Нині Юлія Володимирівна всіляко демонструє, що їй зайві пасажири непотрібні. Проте, знаючи історію цих хлопців, їй все ж доведеться прийняти рішення: або вони прочищають лижню за солідні "гонорари", або на її шляху накидатимуть кучугурі з різноманітних звинувачень. А вони всі так давно разом і так багато один про одного знають, що можуть сьогодні грати за Турівську, завтра за Банкову, післязавтра взагалі топити всіх.