Державна блокада ОРДЛО. Яким має бути план "Б"

Дії Києва щодо окупованих територій Донбасу поки не дуже розуміють на Заході. Тому нашим партнерам потрібно пояснити, як усі збережуть обличчя, перекинувши м'яча на поле Путіна

Depo.Влада
20 березня 2017 19:00
ФОТО: depo.ua

Основні меседжі глави держави під час Ради регіонального розвитку можна звести трьох пунктів: унаслідок блокування окупованих територій Донбасу, точніше через "націоналізацію" там українських підприємств, Київ втратив останній важіль впливу на ці території; удар також був завданий по вітчизняній енергетиці, металургії, по бюджету, створені додаткові ризики для національної валюти, зокрема через це було відтерміновано черговий транш МВФ; в цьому винні популісти, які хотіли подарувати наші землі Путіну.

З цього напрошується кілька висновків, які, проте, виглядають дещо неоднозначними. Висновок перший: провина за наслідки блокади ОРДЛО повністю лежать на політиканах (себто, на "Самопомочі" і "Батьківщині"), а держава застосувала транспортні обмеження внаслідок "націоналізації" українських підприємств окупантами.

Висновок другий: державна блокада ОРДЛО може припинитися, але для цього Росія має відмовитися від політики "віджиму" наших заводів і почати нарешті виконувати Мінськ. Доти поступок не буде. І це сигнал, у тому числі, й нашим західним партнерам, які, вочевидь, не були готові до такого повороту.

Висновок третій: ті сили, які своїми непродуманими діями дали ватажкам ЛДНР та їх кремлівським кураторам провести "націоналізацію", мають нести відповідальність. В цьому контексті Порошенко пожартував, що тепер Садового, Тимошенко з Парасюком і Семенченка треба відрядити на переговори з МВФ, нехай виправляють наслідки своєї диверсії. А закид на адресу Парасюка, президент взагалі проілюстрував історією у паризькому аеропорту Орлі, де зловмисник схопив військового за автомат і в ту ж мить був застрелений.

Меседж для Заходу: блокад семенченків більше не буде

Метафори і порівняння мають гарний зовнішній ефект, але суспільство потребує конкретики. І її воно хоче чути не від популістів Тимошенко й Садового, які також говорять метафорами, а від влади, що нині має монополію на блокаду окупованих територій. Отже, варто конкретизувати наступні моменти. Момент перший: як довго триватиме блокада, адже за оптимістичним сценарієм, темпи розвитку економіки цього року сповільняться на 1,2%, номінальний ВВП - на 25,8 млрд. грн., а інфляція прискориться на 1,8 п.п. За песимістичним - ВВП впаде на 2,5%, а інфляція додасть 8,5 п.п. Це завдасть дуже серйозного удару по гривні. За умови затягування з кредитом МВФ, ситуація виглядає дуже неприємно. Звідси питання: чи існує у влади план "Б" у випадку, якщо Кремль відмовиться повертати "віджаті" підприємства? Або ще більше посилить інтеграцію захоплених районів Донбасу.

Момент другий: нагадаємо, що Захід донедавна активно засуджував блокаду Семенченка і компанії, нині ж тамошні політики перебувають, м'яко кажучи, в прострації. Навряд чи варто сподіватися, що Меркель з Олландом стануть прихильниками ідеї скасування блокади в обмін на посилення санкцій проти РФ. Потрібно бути реалістами: в європейських столицях також хочуть почути, коли і в який спосіб Україна планує завершити блокування ОРДЛО. Їм не потрібна ескалація конфлікту ні на сході нашої держави, ні з Росією. Тому вони повторюють мантру "Мінськ треба виконувати". Навіть, якщо Путін плює на нього зі Спаської вежі Кремля.

Момент третій: чи не завелика ціна покарання популістів. Від початку організованої ними блокади у влади було два варіанти – припинити дії блокадників, у тому числі і в силовий спосіб, або гратися в ґандизм. Мабуть, з огляду на небажання плодити "жертв режиму", було обрано другий варіант. Тепер у розмові із Заходом доведеться пояснювати, що держава взялася за блокаду, аби опозиційні сили й далі не розхитували ситуацію в країні. Таке пояснення в Берліні й Парижі можуть сприйняти, але там захочуть отримати гарантію, що у майбутньому махновщина в Україні не повториться. А якщо якийсь радикально налаштований елемент знову всядеться на рейки в зоні АТО, або ще десь, то держава каратиме його, а не всіх громадян.

Тактика: "приземлити" проблему

Врахувавши ці моменти, українська влада зможе сформулювати для себе відповідь на ключове питання: коли і в який спосіб варто припиняти державну блокаду ОРДЛО. Або не припиняти взагалі. Другий варіант має багато мінусів. Основний – небезпека ескалації Росією військового конфлікту. На жаль, вона реальна. Вкрадені підприємства не працюють і не працюватимуть, тому що Москві вони не потрібні. А от місцеве населення, яке втратило роботу і засоби для існування, потрібно чимось зайняти. Наприклад, погнати його воювати. Також не слід забувати, що до чергових виборів Путіна лишився рік. І кремлівські яструби зацікавлені у "переможній війні". Хоча б маленькій. Якщо у Кремлі дійдуть висновку, що Захід аж надто невдоволений Києвом через державну блокаду і тому санкцій не посилюватиме, існують ризики посилення бойових дій.

Але є й інші мінуси. В разі продовження блокади, йтиметься не про юридичну, а про фактичну відмову від окупованих територій. Принаймні, на цьому наголошуватимуть в Москві. Дійсно, Україна не впливає на жодні процеси в ОРДЛО, проте досі існувала формула, за якою після деокупації ми здійснюємо реінтеграцію цих територій. Попри невиконання Росією Мінських угод, така формула сприймалася нашими західними партнерами. Нині ж ми поставили перед Меркель і Олландом надскладне завдання: погодитися з тим, що Мінські статті померли, так і не реалізувавшись, і тому шукати новий формат, або й далі робити вигляд, що все відбувається правильно. Теоретично Захід після відповідної роботи наших дипломатів може навіть погодитися з блокадою. Проте давати гроші для закриття дірок через економічні втрати там не поспішатимуть.

Але чи можливо вийти із ситуації без війни й іміджевих втрат? Наприклад, нічого не заважає через певний час переглянути рішення РНБО. Не відмінити, а відредагувати під ті обставини, які ми матимемо за місяць. Чи два. Приміром, прив'язати завершення блокади виключно до повернення "віджатих" підприємств під українську юрисдикцію. Без ув'язки з Мінськом. Це для наших партнерів буде зрозумілим: заводи бойовики вкрали і тим вчинили злочин мародерства. Тобто, невиконання Росією Мінська – це питання нових форматів тиску на Москву, а відмова від "націоналізації" – конкретний закид, який стосується даної ситуації. Тим більше, у рішенні РНБО йшлося про тимчасові обмеження, а це означає, що ми у будь-який момент можемо їх зняти або переглянути.

З одного боку ми ніби "приземлимо" проблему, а з іншого - м'яч опиниться на полі Путіна. Йому пропонуватиметься простий вибір: відмінити "націоналізацію" і повернути статус-кво (тобто, домовлятися домовлятися ні про що), або відповідати на нову реальність, яку маємо після початку державної блокади окупованих територій. Ця відповідь, як йшлося вище, може бути й негативною для нас. Проте ніхто нині не спрогнозує, якою за масштабами буде відповідь на посилення російської агресії проти України. А те, що вона обов'язково буде, жодних сумніві не виникає.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада