День бабака, Єрмака і Козака: Чого досягне Україна завдяки зустрічам "нормандських радників"

До того, що повідомлення про результати зустрічей нормандської четвірки у форматі політичних радників з Києва та Москви виглядають так, ніби йдеться про якісь дві кардинально різні зустрічі, звикли всі й давно.

Так було у вересні минулого року, так трапилося і після вчорашнього побачення керівника Офісу президента Андрія Єрмака з заступником керівника російської президентської адміністрації Дмітрієм Козаком.

За інформацією нашого ОП, учора "сторони торкнулися всіх питань порядку денного – від безпекових до гуманітарних. Дискусія мала непростий, але конструктивний характер". В той час як на думку Козака, "кожен з учасників переговорів зазначив свою позицію, позначив свої принципові підходи до перспектив врегулювання конфлікту. Але остаточних рішень практично з жодного питання поки не знайшли". Сходяться Єрмак із Козаком в одному пункті – що їхня зустріч тривала близько шести годин. Себто йдеться, вочевидь, таки про одну подію.

За великим рахунком, зустріч закінчилася в той самий спосіб, що й попередній раз. Більше того, якихось вагомих підстав для іншого фіналу не було, й не могло бути. Український парламент не має найменшого наміру оголошувати  місцеві вибори на окупованих територіях, легітимізучи в такий спосіб всю ту наволоч, яку ФСБ-шні куратори призначать на роль "представників місцевої влади" в ОРДЛО.

Росія не планує робити Зеленському "рейтингові подарунки" у вигляді покращення безпекової ситуації чи обміну військовополоненими, поки Верховна Рада не прийме бажані для Кремля рішення. Коло залишається замкненим.

Тоді якою є ціль безкінечного повторення цих звичних для всіх учасників дипломатичних рухів, якщо їхня практична цінність, на перший погляд, є нульовою?

Насправді, в української сторони є для продовження подібних зустрічей два стимули. Перший, продуктивний – це необхідність зберігати в переговорному процесі стосовно Донбасу участь наших європейських партнерів. Проти чого Росія неодноразово виступала, пропонуючи припинити, як "некорисні", зустрічі в нормандському форматі, і перевести всю роботу стосовно врегулювання конфлікту на рівень ТКГ.

Той самий Козак минулого літа ніби як навіть "виходив" із нормандського формату на рівні політрадників, про що розсилав листа всім зацікавленим сторонам. Втім, під тиском з боку Німеччини та Франції був вимушений "повернутися", і заявити, що його "не так зрозуміли".

А от переговори у нормандському форматі на рівні глав дипломатичних відомств Україні відстояти не вдалося, і вони практично "померли". І якщо тепер відмовитись від переговорів радників, то, без зустрічі четвірки на найвищому рівні, для якої теж ніби як немає підстав, Україна таки виявиться практично "закритою" у форматі ТКГ.

А іншим стимулом для Банкової наполягати на збереженні подібного формату є бажання показати якщо й не "прогрес" у врегулюванні конфлікту, то бодай "напружену дипломатичну роботу" в цьому напрямку. Аналогічний стимул залишається і в німецьких та французьких посадовців. До думки яких вимушені прислухатися і в Москві.

Тому, ймовірно, ближчим часом трапиться іще не одна зустріч, на якій сторони "відверто поговорять про проблеми", але не досягнуть жодних практичних результатів. Саме в такій формі протікає зараз дипломатичне протистояння між Україною та Росією. І приводом для занепокоєння може стати не черговий "відвертий діалог", а радше несподіване просування на цих непростих переговорах.