Чому виникає теорія змов, і чи можна боротися з масонськими змовами

Свого часу Уїнстон Черчиль говорив, що війна – це низка випадковостей. Як на мене – це одна з найгеніальніших фраз цього політика, яка, на жаль, програє, багатьом іншим більш розкручених висловлювань.

Чому так? Вся справа в нашому минулому, яке прийшло до нас з далекої давнини (свого часу мій викладач мовознавства Костянтин Миколайович Тищенко говорив "з запаморочливої давнини").

Стара частина нашого мозку, яку ми отримали від "динозаврів", фокусується на трьох принципах: "Стій, бий, біжи". Це три головні реакції, які приходять до нас спершу, коли є будь-яка загроза. З розвитком нашого мозку у нас виникла, так звана, історична пам‘ять, яка допомагає визначити, чи треба боятися чогось, і головне, яку із цих трьох тактик застосовувати. І саме ця історична пам‘ять допомагає нам класифікувати виклики. Якщо ми бачимо звіра, то потрібно причаїтися чи, навпаки, лізти на дерево і т.д.

Але ця сама історична пам‘ять змушує нас шукати абсолютно в усьому причинно-наслідковий зв‘язок. Не може бути випадкової ситуації, бо не класифікована випадковість – це загроза смерті. А тому людство тисячоліттями виховувало в собі ненависть до непояснених випадковостей.

Теорія змов – це продовження цієї самої ненависті. На жаль, людина завжди старається все спростити і пов‘язати між собою кілька фактів, які складуть умовну картину світу. І головне, що ця картина світу, з певного моменту почне жити своїм життям.

Чи можна боротися з цим? Безумовно, можна. І перший крок до цієї боротьби, полягає в розумінні одного з ключових моментів теорії переговорів: правильних відповідей на одне питання може бути більше одніієі. Якщо ви зможете подолати супротив "запаморочливоі давнини мозку", десяток років навчання в школі та університеті, де вас вчили, що правильна відповідь одна – вважайте, що ви починаєте "одужувати". Правда, тут вас підстерігає нова напасть – головне не збожеволіти від запаморочливої кількості "правильних відповідей".

Наостанок, розповім приклад теорії змов з мого життя. Одним з перших звернень до мене як до народного депутата в 2014 році був лист від одного чоловіка, який вимагав ухвалити закон про захист черв’яків і визнання їх найголовнішим і найважливішим творінням на землі.

Аргументація була проста: коли людина, яка вважає себе вінцем Всесвіту, помирає, її в землі поїдають черв‘яки.

А це означає, що наше найголовніше призначення – годувати хробаків. На щастя, в парламенті досі такий закон навіть не зареєстрований. Але, напевне, це тільки питання часу. Адже парламент – єдине місце в вертикалі влади, де не потрібно давати довідку від психіатра при обранні на посаду.