Чому українські політики так прагнуть поразок на фронті

Росіяни готують наступ. На фронт ідуть необстріляні хлопці після ротації. Чи витримають наші військові наступ... Це найхарактерніші вирази, які все частіше говорять політики, блогери, персічні громадяни і т.д. У нас знову росте рівень фронтової істерії.

Перед 24 серпня росіяни завжди щось готують, і в цьому немає нічого нового. Для чого істерити з цього приводу? Для чого знову накручувати бійців на фронті, яким дзвонять перелякані матері?

Один депутат вчора заявив, що головні військові дії за його особистими розвідданними (!!!) будуть під Донецьком. Так під Донецьком бойові дії не припиняються майже два роки.

В Донецьку викликають з відпусток лікарів, заявив інший політик. Все правильно, це потрібно знати, але для чого після цього довго і нудно завуальовано говорити про те, що наша армія може бути і не готова. Чому вона має бути не готова?

Надія Савченко знову завела вічну мантру про АТО і війну. Від цього щось міняється на фронті? Чи всі її маразми пов'язані з одним, якщо щось піде не так на фронті, можна буде вийти і сказати: "А якби я домовилася з Захарченком, то нічого такого б не було".

"Навколо гівно, а тільки я в білому" - прекрасна позиція, яка давала і дає десяткам політиків та громадських діячів можливість красуватися перед камерами і заробляти гроші. Але невже так тяжко усвідомити, що війна проти Порошенка і війна проти росіян - це різні речі.

Ви чули від багатьох достойних політиків-стратегів похвалу нашим військовим за те, що вони просунулися на Світлодарській дузі? Ви чули від багатьох істериків похвалу армії за те, що минулого року, в цей же час вони достойно дали по зубах росіянам, коли ті точно так же нагнітали істерію?

Війна не буває без поразок. Але моральний дух армії і суспільства не будується на зрадофільських істериках. Як би було добре, щоб всі наші патріоти заткнулися на пару тижнів.