Звіт Зеленського: Як не перетворити річницю на роковини

Вчора, 21 квітня, минув рік з моменту обрання Володимира Зеленського президентом України. Але особливих урочистостей з цього приводу країна вчора не побачила. Офіційно канцелярія президента цю дату жодним чином не відзначила - ані святковим інтерв'ю Стасу Боклану, ані зверненням до народу, ані бодай маленьким натяком, що в ОП взагалі пам'ятають про доленосне рішення, після якого на табло засвітилося заповітне число "73".

І президента разом з його командою можна зрозуміти, адже формально 21 квітня 2019 року почався місяць поневірянь обраного голови держави, коли він намагався потрапити на Банкову, а команда попередників всіляко відтягувала момент його вступу на посаду. І інавгурація, нагадаємо, відбулася лише через місяць очікування дня, коли попередники звільнять нарешті приміщення.

Тому у ОП, ймовірно вважають, що зараховувати цей місяць до першого року каденції голови держави не зовсім правильно. І розраховують, що наступний місяць до справжньої річниці вступу на посаду ще є у них в запасі, аби сценаристи ОП вигадали, як подати рік президентства Володимира Зеленського у хоч скільки-небудь позитивному світлі, а не лише під соусом "це все не я - це коронавірус".

Вчорашня активність у медіа, які вибухнули статтями з приводу першої річниці президента, та у соцмережах, які відзначилися традиційними срачами прихильників та противників минулорічного переможця, свідчить, що суспільство очікує підбиття певних підсумків. І хоче почути від президента не єлейні запевнення що "все буде добре", а наближену до реальності картину того, на якому світі ми всі зараз перебуваємо і чого країні слід чекати завтра.

До президента, який вже більше півроку уникає прямого і безбар'єрного спілкування з суспільством, накопичилася маса питань, відповіді на які вже не вдається упакувати у парадні відеозвернення про те, як героїчно президент протистоїть економічній та медичній кризам.

Направду у суспільстві відчувається, що країна та її народ все ближче наближається до так званої "точки ухвалення рішення", коли більшість для себе буде визначати: чи нам по дорозі з цим лідером і ще можна чекати від нього позитиву, чи вже час махнути рукою і запертись у капсулу відречення в очікуванні чергового месії. Кожен робить цей висновок за суб'єктивними, часто лише йому одному зрозумілими ознаками. Але коли сума таких індивідуальних трансформацій досягає певної маси, у суспільстві починає відчуватись загальний скепсис. І він є ознакою початку кінця.

В українській традиції такі круті розвороти суспільного настрою відбуваються якраз після першого року володарювання, ближче до екватора президентської каденції. Так відбувалося охолодження Віктора Ющенка, яке співпало з появою на орбіті вже здавалося б остаточно збитого в 2004-му Януковича. Так рубіконом для останього стала історія з Межигір'ям, яка відкрила очі на істинну природу його барської суті. Так сталося й з Порошенком, коли він не поспішав продати Roshen.

У випадку з Зеленським такий переворот свідомості, принаймні в більшій частині його електорату, ще, на його щастя, не відбувся. І критичної маси не досяг. Тому ми поки що не знаємо напевне, що стане каменем, який потягне на дно.  Але вже за місяць, коли президент нарешті поділиться з нами баченням своїх успіхів та перемог першого року правління, ми станемо більш просвітленими у цьому питанні.

Насправді на Банковій нині дуже сильно морщать лоби з приводу майбутньої річниці і способів її відзначити.  Традиційні сценарії у вигляді парадних звітів типу згадуваного вище інтерв'ю Боклану – не варіант. Бо це буде вже відвертий фарс. Але й виходити на відверте спілкування, як це було під час знаменитого прес-марафону на київському фудкорті, Зеленському також не надто хочеться, адже список незручних питань з того моменту значно поповнився і шансів на цей раз вийти не рекордсменом, а розтерзаною жертвою – значно більше.

Тож на Банковій швише за все схилятимуться таки до постановочного та ігрового жанру звітування, аніж до відкритої імпровізації – аби убезпечитись від небажаного розвитку подій. 

Піарники "Слуги народу" між тим вирішили зробити послугу президенту і відзначити річницю його обрання у досить своєрідний спосіб - перелічити досягнення та здобутки, які, на їхню, піарників, думку, підносять президента. Але така послуга виявилася ведмежою, адже майже кожен з добраних акцентів є швидше нагадуванням про провали президента.

Хоча, з іншого боку, такий вкид можна вважати пробним шаром, за допомогою якого сценаристи Банкової вивчають суспільну реакцію і готуються до відбиття атак.

Теза про запровадження ринку землі є доволі ризикованою, адже вихвалятись незавершеним процесом, який до того ж не подобається чималій частині українців – мало схоже на виграшний кейс.

Трубити про чехарду з міністрами та профан-кабмінами – також справа сумнівна. Тут ліпше було б говорити про витягнуті Зеленським з небуття кадрові самородки, що рухають країну вперед. Але щось таких в обоймі зовсім не видно.

Розгубленість викликають і популістичні вихваляння навколо існування монобільшості. Тим паче, що це поняття дедалі більше вмикає асоціації з сексуально-соціальними збоченцями, гвалтівниками та зрадниками. Особливо в контексті того, що реальна монобільшість натепер складається лише з 200, а не 226 депутатів.

Неабияк потішити може й теза про здатність президента давати 14-годинні пресконференції. Особливо "доставляє" це "досягнення" на фоні п'ятничної теплої ванни, влаштованої Зеленському Савіком Шустером на ахметівському телеканалі.

Читайте також: Корупційний провал, кадрові рекорди і турборежим: Що змінилося в Україні за рік президентства Зеленського