Фантазії Макрона: Чому Україні не варто ображатися на те, якою її бачать в ЄС

Так звану суб’єктну дипломатію Зеленського його опоненти до війни критикували за певне нахабство, але після масштабного вторгнення росії в Україну такий стиль дипломатії виявився доволі ефективним. Без тиску на окремих наших партнерів ті б і досі чіплялися за старі принципи. Однак зараз, коли наша країна отримала історичний шанс швидко стати кандидатом у члени ЄС, неоднозначні заяви окремих лідерів дружніх нам держав не варто відразу відкидати як зраду. Особливо робити це публічно.

Еммануель, ти не правий!

Останній приклад – реакція української дипломатії на пропозиції президента Франції Еммануеля Макрона. Той вийшов з ініціативою нового формату європейської співпраці, відкритого для України і Британії. Відразу зауважимо: дійсно, ставити поряд Київ, який хоче отримати повноправне членство в ЄС, і Лондон, який добровільно відмовився від членства, трохи дивно. Макрон пояснює: континент має згуртуватися довкола спільних цінностей та інтересів. "Ця нова організація Європи дозволила б демократичним європейським країнам, які дотримуються наших ключових принципів, отримати нові можливості співпраці – політичної, безпекової, в енергетичній і транспортній сферах, інвестиціях, інфраструктурі, перетині кордонів. Приєднання до неї не означало б обов’язкового приєднання до ЄС у майбутньому. Так само вона не була б закритою для тих, хто вийшов з ЄС", – зазначив Еммануель Макрон. Зробивши уточнення: Україна є членом європейської родини, однак приєднання до ЄС потребує часу.

Тут як тут – канцлер Німеччини Олаф Шольц. Він назвав ідею французького очільника "дуже цікавою пропозицією для вирішення серйозних проблем, із якими ми стикаємося". Водночас зробив важливе уточнення: це не повинно утримувати Європейський Союз від прийому до свого складу нових членів, зокрема західно-балканських держав. Про Україну він не говорив, проте ЗМІ були майже одностайними: Шольц підтримав Макрона.

Відповідь нашого МЗС не забарилася. Міністр Дмитро Кулеба сказав, як відрізав: "Якщо ми не отримаємо статусу кандидата, це означає лише одне: що Європа намагається нас обдурити. І ми не збираємося це проковтнути. Україна – єдине місце в Європі, де люди помирають через цінності, на яких ґрунтується ЄС. І я вважаю, що це слід поважати". З цим не посперечаєшся. Злочинна путінська агресія прискорила процеси, які, здавалося, заморожені на тривалий час. Тут і бажання вступити до НАТО Фінляндії та Швеції, і нагода для України отримати реальне членство в ЄС, а не якісь асоційовані формати та інші половинчасті рішення. Лише б не казати нам "так".

Нагадаємо, Україна завершила заповнення другої і фінальної частини опитувальника для отримання статусу країни-кандидата на членство. А днями у нас гостювала глава МЗС ФРН Анналена Бербок, вона чітко заявила: "Ми наполягаємо на повному членстві України в ЄС… Ми знайдемо шлях для участі України в ЄС, ми підтвердили, що Україна є частиною ЄС". Доречно згадати, що навіть офіційний Будапешт на диво не заперечує проти отримання нашою державою статусу кандидата в члени Євросоюзу. То ж зі значною долею ймовірності можна прогнозувати, що в червні Україна стане ще ближчою до ЄС. Однак для того, щоб з лялечки кандидата в члени вилупився красивий метелик повноправного члена Євросоюзу, дійсно має пройти певний час. Країни західних Балкан "висиджують" свій статус доволі давно. Навряд чи тиском, хоча в розумних межах він не завадить, ми доб’ємося якоїсь надприскореної процедури прийняття нас до складу ЄС. І тут справа не лише в європейські бюрократії – вона, як показують останні місяці, здатна діяти швидко, – а в тому, наскільки європейські еліти готові закривати очі на купу проблем в Україні, і наскільки наші еліти здатні самостійно ліквідовувати цю купу проблем.

Що не так зі статусом кандидата в члени ЄС

На сьогоднішній день державами – кандидатами в ЄС є Албанія, Північна Македонія, Сербія, Туреччина і Чорногорія. Разом із Україною новий статус захотіли отримати ще й Грузія з Молдовою. Слід зауважити, що країни-кандидатки стали такими в різний час і їхній шлях до Євросоюзу розтягнувся на роки, а для Туреччини взагалі на кілька десятиліть. Заявку на кандидата Анкара подала ще 14 квітня 1987 року, 12 грудня 1999 року заявку схвалили, 17 грудня 2004-го почали перемовини про вступ Туреччини до ЄС. Перемовини формально тривають й досі. Хтось скаже: так то ж Туреччина, там смертну кару не скасовують і взагалі там так звана керована демократія, яка нагадує авторитаризм. З іншого боку, в економічному плані наші чорноморські сусіди були б куди суттєвішим придбанням для Європейського Союзу, аніж понівечена війною Україна.

Власне, у кожної з країн-кандидаток свої причини повільного просування до повноправного членства в ЄС. Десь намертво тримаються за традиційні цінності, хтось дивиться на Євросоюз як на дійну корову, у комусь Брюссель не бачить надійного партнера, який би не зраджував з Москвою. Не менші проблеми і у нас. Тому отримати статус кандидата і застряти в ньому на десятиліття – поганий варіант. Чи не нього натякав Макрон ініціативою про "нову європейську спільноту"?

Французький президент залишається другом України. Так, нас дратують певні його висловлювання. Як от сумніви в тому, що злочини росіян під час війни підпадають під термін "геноцид". Але після того, коли експерти з Франції працювали у Бучі, Макрон більше подібних заяв не робив. Дуже добре для нас, що він переміг на президентських виборах, в іншому випадку мадам Ле Пен вже б і санкції проти росії блокувала. В історії з останнім висловлюванням Макрона нам слід враховувати кілька особливостей як французької, так і загальноєвропейської політики. Французькі лідери завжди на всі події мають свій погляд. Назвемо це тугою за імперським минулим. Як то кажуть, вони скрізь вставлять свої п’ять копійок. Так було і так буде. Але це не означає, що Макрон і Франція як держава глобально ставитимуть нам палки в колеса. То ж реакція на його слова могла бути трохи іншою: ми вас почули, покажіть, будь-ласка, план, як збираєтеся створювати запропоновану спільноту, якою в ній буде роль України після отримання статусу кандидата, та які гарантії ми матимемо у підсумку.

Два варіанти для України: шанс на прорив або застрягнути на півдорозі

Зараз для України у взаєминах з країнами ЄС ключовими є три питання: умови надання фінансів для повоєнної відбудови; серйозність гарантій безпеки; невідступність Європи у санкційній політиці щодо рф. Формати для вирішення цих питань можуть бути різними. Ми схвалили формат співпраці в трикутнику Україна-Британія-Польща. Він показав свою ефективність – Лондон і Варшава стали суттєвою опорою у війні з росією. Потрібно розуміти, що всі політичні та економічні формати в рамках Європи, від яких Україна матиме зиск, прийнятні. Формати за участю країн НАТО, які не є членами ЄС (наприклад, Туреччина) – також нам необхідні. Чим активніше наша дипломатія працюватиме на цих напрямках, тим швидше ми просуватимемося на шляху до повноправного членства в Євросоюзі, а в перспективі – і в НАТО. Щоб там путін собі не вигадував.

Звичайно, ідеальним рішенням стало б швидке прийняття України до Євросоюзу. Той варіант, про який каже Макрон, гірший не лише тому, що пропонується якийсь ерзац членства, це ще й гальмує європеїзацію наших політичних еліт. Про що йдеться?

Серед багатьох наших проблем за 30 років незалежності виокремилися три, котрі сповільнювали рух нашої держави в бік цивілізованого світу. Перша – геополітична невизначеність політеліт. Війна внесла корективи, діяльність проросійських партій у нас заборонили. То ж залишається сподіватися, що ця проблема вирішена у довготривалій перспективі.

Друга проблема – масштабна корупція. Попри створення системи антикорупційних органів, боротьба з цим злом у нас іде вкрай повільно. І минула влада, і нинішня прагнуть впливати на процеси, замість просто діяти за правилами. У нас так і не призначили очільника САП, конкурс провели, двох кандидатів визначили, проте далі – тупик. Після завершення повноважень Артема Ситника обов’язки директора НАБУ виконує його заступник Гізо Углава. Конкурс на нового директора Бюро зі зрозумілих причин поки не йде, але його проводити доведеться. Діяльність цього органу, як і ДБР, не повинна політизуватися, а у нас це люблять робити. Членство в ЄС означатиме зобов’язання влади й опозиції не гратися з антикорупційною темою. Є законодавство, є відповідні виконавці, є слідство і суд.

Не менш важливий у цьому зв’язку і контроль за коштами, які Захід виділятиме на повоєнну відбудову. Той формат, про який каже Макрон, на нашу думку, не зможе забезпечити повноцінний контроль за фінансовою допомогою та інвестиціями. Буде неправильно, коли гроші даватимуться для розпилу: крадіть, тільки не стукайтесь в двері ЄС. Це шлях у нікуди. І для українців, і для європейських донорів.

Третя проблема – постійні чвари і відсутність чітких правил політичної гри, спроби переписати ці правила під кожну владу, залишаються суттєвою перепоною приєднання України до великої європейської родини. Політична боротьба притаманна всім демократіям, однак там вона поставлена в певні рамки. Та ж Франція. У другий тур президентських виборів вийшли Макрон і Ле Пен, а кандидати, які посіли нижчі місця, на власний розсуд висловили підтримку фаворитам. У нас зазвичай учасники виборів, які стали невдахами, топлять фаворитів. Те ж стосується політичних партій. Із майже двохсот в Україні реально діє може з десяток, інші тримають на продаж чи для заробляння на виборах. Від них, приміром, часто-густо на дільницях присутні фейкові спостерігачі.

В країнах ЄС партії мають ідеологію. Навіть якщо це якийсь проект, що створюється під вибори, виборець чітко розуміє, що за люди його створюють, яка у них програма і чи здатні вони її не просто написати, а й реалізувати. І, що вкрай важливо, хто це все фінансує. У нашій політичній системі фінансування політпроектів як було, так і залишається корумпованим. Членство ж в ЄС покладе цьому кінець. Україна буде змушена не лише на папері записати про контроль за коштами на вибори, а й виконувати таку норму. В Євросоюзі за порушення своїх цінностей не виключають, інакше б Угорщину вже давно вигнали, але там знаходять важелі впливу. Порушуєш обіцянки, які бралися при вступі, ми тебе обмежимо у фінансуванні із загальноєвропейського бюджету.

У загальному підсумку зазначимо: без повноцінного членства в ЄС Україна ризикує застрягти на півдорозі між цивілізованим світом і власним, трохи архаїчним, але при цьому будь-які вигідні формати співпраці із західними та прозахідними країнами мають лише вітатися. Байдуже, як вони зватимуться і хто з європейських лідерів буде їхнім батьком. Тим більше, що зараз бачимо змагання між президентом Франції Еммануелем Макроном, канцлером Німеччини Олафом Шольцом і прем’єром Італії Маріо Драгі, хто із них після відходу на політичну пенсію Ангели Меркель задаватиме тон в Європі. Вони змагаються не лише за власні амбіції і свої країни, але й за те, як долучити Україну до єдиної європейської сім’ї. В унікальний час живемо. Його не можна змарнувати.