Через які ЗМІ Сурков просуває в Україні кремлівські "темники"

Друга частина переписки помічника президента Росії Владислава Суркова, що була днями опублікована у ЗМІ, дала змогу прояснити деякі деталі медійної роботи одного з найбільш одіозних політичних фігур Кремля. Досить чітку картинку діяльності Суркова на інформаційному терені змогли дати файли з оглядом російських та українських інтернет-ЗМІ. Щоправда, повноцінним моніторингом дану роботу назвати складно. Скоріш, мова йде про підбірку матеріалів на задану тему з "правильними" тезами та експертами – однобоку і спрямовану показати успіхи по тому чи іншому напрямку.

Перед тим як оцінити діяльність Суркова та його команди, варто розповісти про те, хто саме до неї входить. У документах, опублікованих "КіберХунтою" можна знайти згадки про зустрічі, вочевидь, особисто Суркова з представниками "експертного середовища". З літа 2015 до весни 2016 року таких зустрічей у пошті було анонсовано кілька. При цьому склад запрошених залишався приблизно однаковим. Усі вони за рідким виключенням перманентно фігурують у "сурковських" моніторингах.      

"Пул" помічника Путіна можна досить умовно поділити на російську та українську частину. Чому так? Хоча б тому, що всі вони – яскраві представники "ватно-інтернаціонального" світу. Російську частину "балакучих голів" складають завідувач сектору України Інституту країн СНД Денис Денисов та політолог Сергій Міхєєв. "Українців" тут представляють директор Агентства стратегічних комунікацій Олег Бондаренко, "експерт" Ростислав Іщенко, "журналіст"-втікач Олександр Чаленко та голова соціологічної компанії Research & Branding Group Євген Копатько. Втім, це, схоже, лише найбільш наближене коло експертів, яке має безпосередній доступ до "тіла", оскільки у матеріалах моніторингу дуже часто згадуються й інші експерти. Особливо цікавими видаються прізвища тих, хто зараз живе і працює в Україні.

Тут варто згадати, що в першій частині опублікованої переписки Суркова є досить цікавий файл, датований 2014 роком, у якому згадується широкий список адептів "русского мира" серед експертно-журналістської братії. Схоже, що цей список залишається (окрім пристреленого Олеся Бузини) цілком актуальним, а після опублікованих документів Суркова навіть може заслуговувати на певне розширення.

Якщо говорити про "перевірені кадри", що фігурують у списку, то тут варто виділити екс-нардеп-соціаліста Євгена Філіндаша, коментарі якого періодично розганяються "ватними" ресурсами, після чого потрапляють в моніторинг Суркова. Також у моніторингу фігурує буковинський латентний сепаратист Олег Хавич зі статтею "Децентрализация или централизация?", яка була опублікована у липні 2015 року на сайті 112 каналу. Передавати зміст статті особливо-то й нема потреби.

Регулярно у моніторингу з’являється ще один "ватний" аксакал часів головування в АП Віктора Медведчука – Дмитро Джангіров. Його колонки з напівмертвого сайту "Капітал", який входив до холдингу Олександра Арбузова теж просувають правильні для Кремля теми – зміни до Конституції, повну федералізацію України, одностороннє виконання Мінських угод. Подекуди зустрічається придворний комуністичний політолог Андрій Золотарьов, який останнім часом більше відпрацьовує на "Опозиційний блок" та сім’ю Вілкулів.

Але чи не найбільш популярним експертом у Суркова виявився інший відомий діяч з політично-експертої тусовки. Мова йде про Костя Бондаренка, який встигав коментувати "правильні" речі досить широко і навіть подекуди пропихувати приховані кремлівські "фішки" на центральних сайтах, як-то "Обозреватель", "Подробности" чи "Вести". Інші представники "пулу" Суркова не можуть похвалитися навіть цим. І воно зрозуміло: мало хто з українських ЗМІ поставить сурковські "темники"…

А ось цитата Костя Бондаренка "ватному" ресурсу "Політнавігатор", що базується в окупованому Криму, опублікована 4 вересня 2015 року: "Київ неодноразово порушував ці домовленості (Мінські - Ред). Київ відмовився від проведення виборів не тільки на окупованій, з його точки зору, території, але і в прифронтових регіонах. Донецька і Луганська області не братимуть участі у виборах тільки з тієї причини, що є ризик, що там проголосують не за представників нинішньої київської влади, а за опозицію. Це вже не тільки порушує Мінські домовленості, але і взагалі розходиться зі здоровим глуздом".

Сурковським монітористам фраза сподобалася і вони виділили її жовтим кольором. Такого "добра" у пошті помічника Путіна вистачає.

До речі, саме на сайт "Політнавігатор", головредом якого є такий собі Сергій Степанов (раніше працював заступником головреда у "Новому регіоні" покійного Олександра Щетініна в Києві, а потім втік в Крим), здається, робиться мало не увесь наголос в медіа-просуванні "темників" Суркова. У всякому випадку в моніторингу приблизно половина всіх посилань – саме на цей ресурс.

Цікаво, що заяви експертів стосувалися не лише необхідності федералізації України, позбавлення президента права назначати голів обласних держадміністрацій або нібито невиконання Києвом Мінських угод, але й шкурних питань Суркова у "Л-ДНР". Зокрема, була детально висвітлена тема відставки "спікера" Народного Совєта "ДНР" Андрія Пургіна.

Але куди правди діти – вся тематика так чи інакше стосувалася саме українського напрямку. На "Політнавігаторі" з’явилися десятки якщо не сотні матеріалів, де фігурують "українські" політологи – Олег та Кость Бондаренки, Ростислав Іщенко, Олександр Чаленко, а також Руслан Бортник та Михайло Павлів. Останніх двох, до речі, пов’язують зі структурами Віктора Медведчука.

У всій цій історії важливо те, що натовп кремлівських експертів фактично тусується на кількох другорядних ЗМІ, і за невеликими виключеннями на центральні українські ЗМІ ця гурба потрапити не може. А оскільки гнати своєму кремлівському шефу таку халтуру загрожує наслідками, то доводиться вигадувати способи, щоб показати свою фантастичну ефективність. У поштовій скринці Суркова є чудовий документ, який наочно демонструє за кого тримають помічника самого Путіна українські майстри пера та язика.

У листопаді 2015 року на адресу Суркова прийшов файл з підписом "мониторинг количества просмотров статей для Руководителя_files", де використовуючи красиву інфографіку було розписано приголомшливі статистичні показники кількох опублікованих статей. Для прикладу візьмемо колонку Дмитра Джангірова на абсолютно маловідомому сайті-"смітнику" izvestia.kiev.ua:

 

Хтось не червоніючи розповідає Суркову про 180 тисяч заходів на колонку Джангірова

Висновок, який напрошується, дуже простий: ті хто готують ці документи з такою фантастичною кількістю заходів, розводять Суркова немов лоха. І справа навіть не в тому, що із згаданого вище сайту сором’язливо прибрані всі інтернет-лічильники, що у більшості випадків свідчить про відсутність реальних заходів. За допомогою соцмереж і справді можна докрутити кількість заходів. Втім, в Україні можна скільки завгодно розкручувати Джангірова – його читати не буде ніхто. Тому якщо весь цей хостинг і справді має місце бути, то це точно не цільова українська аудиторія, а російська. А тому всі гроші – і вочевидь – чималенькі, витрачені Сурковим на інформаційну війну в Україні, пішли в нікуди. З чим його можна від усього серця і привітати…

P.S.

На Росії майже всі вище згадані "українські експерти" періодично друкуються в центральних ЗМІ – "Аргументи і Факти", Комсомольська правда, Взгляд, Вести ФМ, Московський комсомолець тощо. Втім, і тут баласту у вигляді другорядних або маргінальних російських сайтів теж під час розміщень "темників" Суркова чимало: інформагентство "Новоросія", MonaVista, портал "Євразія", Політнавігатор, Накануне.Ру, Украина.Ру.