Чарівність революції. Чому нинішня річниця Майдану особлива

Загальне розчарування результатами Революції гідності, четверту річницю початку якої відзначає сьогодні Україна, не має нікого засмучувати

Чарівність революції. Чому нинішня річни…

Таке розчарування закономірно і неминуче. Головне, щоб воно не переросло ні в апатію, ні в агресію

Рівно чотири роки тому на Майдані Незалежності української столиці зібрався перший, цілком нешкідливий Євромайдан, якому судилося перерости в єдину "небархатну" революцію з трьох, що мали місце за короткій історії української незалежності. І саме в цей день, але вже дев'ять років тому, стартувала попередня, що цілком підпадає під критерії "оксамитової", революція Помаранчева.

Збіг дат в даному випадку, зрозуміло, не випадковий. Початок евромайданівських протестів цілком свідомо "призначили" на знакову дату, так і досвід помаранчевого Майдану завжди маячив за спиною. Враховуючи персону "головного героя" обох революцій Віктора Януковича, Майдан 2013-2014 рр. можна навіть вважати відтягнутим на 10 років завершенням помаранчевого. Проте сьогодні мова піде не про Віктора Федоровича, який, будемо сподіватися, назавжди вигнаний з української політики, а про те, як нам жити без нього і бажано без нових революцій. Скільки чарівної не здавалася б деяким революційна романтика, нові потрясіння ні країні, ні більшості її громадян явно ні до чого.

Отже, країна відзначає четверту річницю революції, та нинішній час багато в чому визначальний. І хоча в десятковій системі числення зручніше ділити епохи на десятирічки і п'ятирічки, саме чотири роки після революції своєрідна точка біфуркації, хоча б тому, що саме через чотири роки країна входить в новий виборчий цикл. І від того, як Україна пройде найближчий часовий відрізок, багато в чому буде залежати наше майбутнє.

Важко не відчути атмосферу розчарування, в якій Україна підійшла до четвертої річниці революції. Все частіше лунають нарікання про те, що нічого так і не змінилося: що нова влада все так само корупційна, як і за часів Януковича, що народ, замість обіцяного європейського раю, отримав подальше зубожіння, що олігархи так само всемогутні, а прості люди все так само безправні... Ну, і так далі. При цьому колись об'єднані Майданом політики очікувано пересварилися і розбіглися по різних опозиційних і напівопозиційних кутах. І деякі з них вже намагаються якщо не організувати новий Майдан, то якусь пародію на нього.

У всій цій дещо гнітючій обстановці корисно згадати, як Україна відзначила четверту річницю Помаранчевої революції у листопаді 2008-го. Дев'ять років тому, нагадаємо, ніяких урочистих заходів з нагоди річниці Майдану не було. Формальною причиною стала 75-я річниця Голодомору, яку відзначали днем пізніше, однак насправді на той момент вже остаточно ненавиділи один одного лідери Помаранчевої революції Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко і проігнорували річницю, щоб не нариватися на зайву порцію звинувачень у зраді ідей Майдану і не стати мішенню для злих насмішок.

На Майдан в той день прийшли лише чотири "польових командира", з яких у великій політиці на сьогоднішній день залишається лише Юрій Луценко, тихо згадали минуле і розбіглися. І треба зізнатися, що рівень розчарування і апатії суспільства дев'ять років тому був не рівня нинішнім. "Помаранчева" влада до того моменту вже встигла не тільки пересваритися між собою, але і привести заклятого ворога Януковича знову до прем'єрства, героїчно шляхом розпуску парламенту його вигнати в опозицію, створити нову, але недієздатну коаліцію. А частина "помаранчевої" влади в особі БЮТ навіть почала кулуарні переговори про коаліцію з Партією регіонів. При цьому в країні бушувала фінансова криза. До реваншу Януковича на президентських виборах залишалося трохи більше року...

На тлі 2008-го нинішнє розчарування не здається таким вже апокаліптичні. Та й сам по собі факт розчарування нас не повинен занадто пригнічувати. Будь-яка революція завжди супроводжується явно завищеними очікуваннями і вже тим більше революція, яка далася такою великою ціною, як остання українська. І тепер, коли ілюзії післяреволюційного раю остаточно розвіялися, відчуття розчарування у багатьох цілком закономірне. При цьому українське суспільство, нехай і поступово, але дорослішає, благо революційного досвіду, а також досвіду розчарувань, у нас предостатньо. І на плач зрадофілів про те, що "не за те ми на Майдані стояли" все частіше звучать слушні відповіді, що швидко можна лише владу поміняти, а от країну доведеться міняти довго і, на жаль, болісно і нікуди від цієї суворої правди життя не дітися.

На зло зрадофілам Україна все ж зробила деякі висновки з "помаранчевого" досвіду. Постмайданна влада хоча і пересварилася, але не вся і не настільки непримиренно, як могла б. Більш того, нинішня влада допомогла пересваритися і розколотися колись монолітній Партії регіонів. Економіка потроху росте, а боротьба з корупцією набула досі небаченого розмаху, хоча все ще ближче до профанації, ніж до ефективності, і є однією з форм політичного протистояння. Також і наш "братський" сусід своєю збройною агресією допоміг багатьом українцям позбавитися від зайвої наївності. Загалом, навіть порівняно з 2008-м, в якому не було ні війни, ні окупації частини територій, нинішня ситуація хоч і трохи депресивна, але нітрохи не безвихідна.

Тим не менше, сьогодні країна знаходиться на одному з найскладніших і найважливіших етапів своєї історії. Хочеться вірити, що точка неповернення до "доброго" пострадянського минулого вже пройдена, але остаточно переконатися в цьому ви зможемо протягом найближчого року з невеликим. Головне, не дати закономірному розчаруванню поглинути націю, як це сталося у 2008-му, або перерости в роздратування і агресію, яка все ще може зруйнувати незміцнілу будівлю української державності. Цій будівлі, звичайно, ще дуже далеко до архітектурного шедевра, але мати її все ж краще, ніж опинитися без даху над головою.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme