Чарівність революції. Чому нинішня річниця Майдану особлива

Загальне розчарування результатами Революції гідності, четверту річницю початку якої відзначає сьогодні Україна, не має нікого засмучувати

Depo.Влада
21 листопада 2017 11:45
ФОТО: depo.ua

Таке розчарування закономірно і неминуче. Головне, щоб воно не переросло ні в апатію, ні в агресію

Рівно чотири роки тому на Майдані Незалежності української столиці зібрався перший, цілком нешкідливий Євромайдан, якому судилося перерости в єдину "небархатну" революцію з трьох, що мали місце за короткій історії української незалежності. І саме в цей день, але вже дев'ять років тому, стартувала попередня, що цілком підпадає під критерії "оксамитової", революція Помаранчева.

Збіг дат в даному випадку, зрозуміло, не випадковий. Початок евромайданівських протестів цілком свідомо "призначили" на знакову дату, так і досвід помаранчевого Майдану завжди маячив за спиною. Враховуючи персону "головного героя" обох революцій Віктора Януковича, Майдан 2013-2014 рр. можна навіть вважати відтягнутим на 10 років завершенням помаранчевого. Проте сьогодні мова піде не про Віктора Федоровича, який, будемо сподіватися, назавжди вигнаний з української політики, а про те, як нам жити без нього і бажано без нових революцій. Скільки чарівної не здавалася б деяким революційна романтика, нові потрясіння ні країні, ні більшості її громадян явно ні до чого.

Отже, країна відзначає четверту річницю революції, та нинішній час багато в чому визначальний. І хоча в десятковій системі числення зручніше ділити епохи на десятирічки і п'ятирічки, саме чотири роки після революції своєрідна точка біфуркації, хоча б тому, що саме через чотири роки країна входить в новий виборчий цикл. І від того, як Україна пройде найближчий часовий відрізок, багато в чому буде залежати наше майбутнє.

Важко не відчути атмосферу розчарування, в якій Україна підійшла до четвертої річниці революції. Все частіше лунають нарікання про те, що нічого так і не змінилося: що нова влада все так само корупційна, як і за часів Януковича, що народ, замість обіцяного європейського раю, отримав подальше зубожіння, що олігархи так само всемогутні, а прості люди все так само безправні... Ну, і так далі. При цьому колись об'єднані Майданом політики очікувано пересварилися і розбіглися по різних опозиційних і напівопозиційних кутах. І деякі з них вже намагаються якщо не організувати новий Майдан, то якусь пародію на нього.

У всій цій дещо гнітючій обстановці корисно згадати, як Україна відзначила четверту річницю Помаранчевої революції у листопаді 2008-го. Дев'ять років тому, нагадаємо, ніяких урочистих заходів з нагоди річниці Майдану не було. Формальною причиною стала 75-я річниця Голодомору, яку відзначали днем пізніше, однак насправді на той момент вже остаточно ненавиділи один одного лідери Помаранчевої революції Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко і проігнорували річницю, щоб не нариватися на зайву порцію звинувачень у зраді ідей Майдану і не стати мішенню для злих насмішок.

На Майдан в той день прийшли лише чотири "польових командира", з яких у великій політиці на сьогоднішній день залишається лише Юрій Луценко, тихо згадали минуле і розбіглися. І треба зізнатися, що рівень розчарування і апатії суспільства дев'ять років тому був не рівня нинішнім. "Помаранчева" влада до того моменту вже встигла не тільки пересваритися між собою, але і привести заклятого ворога Януковича знову до прем'єрства, героїчно шляхом розпуску парламенту його вигнати в опозицію, створити нову, але недієздатну коаліцію. А частина "помаранчевої" влади в особі БЮТ навіть почала кулуарні переговори про коаліцію з Партією регіонів. При цьому в країні бушувала фінансова криза. До реваншу Януковича на президентських виборах залишалося трохи більше року...

На тлі 2008-го нинішнє розчарування не здається таким вже апокаліптичні. Та й сам по собі факт розчарування нас не повинен занадто пригнічувати. Будь-яка революція завжди супроводжується явно завищеними очікуваннями і вже тим більше революція, яка далася такою великою ціною, як остання українська. І тепер, коли ілюзії післяреволюційного раю остаточно розвіялися, відчуття розчарування у багатьох цілком закономірне. При цьому українське суспільство, нехай і поступово, але дорослішає, благо революційного досвіду, а також досвіду розчарувань, у нас предостатньо. І на плач зрадофілів про те, що "не за те ми на Майдані стояли" все частіше звучать слушні відповіді, що швидко можна лише владу поміняти, а от країну доведеться міняти довго і, на жаль, болісно і нікуди від цієї суворої правди життя не дітися.

На зло зрадофілам Україна все ж зробила деякі висновки з "помаранчевого" досвіду. Постмайданна влада хоча і пересварилася, але не вся і не настільки непримиренно, як могла б. Більш того, нинішня влада допомогла пересваритися і розколотися колись монолітній Партії регіонів. Економіка потроху росте, а боротьба з корупцією набула досі небаченого розмаху, хоча все ще ближче до профанації, ніж до ефективності, і є однією з форм політичного протистояння. Також і наш "братський" сусід своєю збройною агресією допоміг багатьом українцям позбавитися від зайвої наївності. Загалом, навіть порівняно з 2008-м, в якому не було ні війни, ні окупації частини територій, нинішня ситуація хоч і трохи депресивна, але нітрохи не безвихідна.

Тим не менше, сьогодні країна знаходиться на одному з найскладніших і найважливіших етапів своєї історії. Хочеться вірити, що точка неповернення до "доброго" пострадянського минулого вже пройдена, але остаточно переконатися в цьому ви зможемо протягом найближчого року з невеликим. Головне, не дати закономірному розчаруванню поглинути націю, як це сталося у 2008-му, або перерости в роздратування і агресію, яка все ще може зруйнувати незміцнілу будівлю української державності. Цій будівлі, звичайно, ще дуже далеко до архітектурного шедевра, але мати її все ж краще, ніж опинитися без даху над головою.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада