Чарівник не прилетить: На що натякнув Зеленському та українцям посадовець Держдепу

Свіже інтерв'ю Голосу Америки з заступником помічника Держекретаря США Джорджем Кентом викликало в Україні непересічний інтерес. В першу чергу – через те, що на основі цієї розмови можна спробувати дати нову відповідь на питання, яке тривожить уми поважної публіки впродовж останнього місяця. Питання про те, чи зателефонує Байден Зеленському – і якщо так, то коли і за яких умов це трапиться.

Американський посадовець сподівання публіки виправдав. Зокрема, заявивши наступне: "я очікую, що найближчим часом між нашими лідерами відбудеться розмова". Але при тому додавши, що "дзвінок, враховуючи його символічність, має бути підкріплено діями". У списку запропонованих дій – збереження незалежності НАБУ та Нацбанку, вихід із ситуації з Конституційним судом, судова реформа загалом. Себто кроки, які українська влада не зуміла зробити за всі роки незалежності. Про Коломойського цього разу відкритим текстом не згадували. Але фраза про необхідність того, "щоб президент Зеленський виконував свої обіцянки, які він дав українському народу", цілком може бути й натяком на обіцяну, але провалену деолігархізацію.

Як розуміти ці дещо взаємосуперечливі натяки – кожен може вирішувати сам. Скоріше за все, Держдеп просто зберігає для Байдена максимальний простір для маневру, намагаючись не давати жодних твердих обіцянок, але при тому й союзників не надто ображати.

За всіма цими перипетіями якось мимоволі хочеться задати питання: а чому саме як Банкова, так, почасти, і громадяни України очікують від розмови з новим президентом США із таким нетерпінням? Адже це просто дипломатичний контакт, один із багатьох.

Єдине раціональне пояснення, здається, полягає у тому, що всі банально очікують на чудо. Як Зеленський, так і громадяни сподіваються, що добрий дідусь Джо запропонує по телефону зробити щось таке, щоби війна на Донбасі припинилася. І щоби Путін всерйоз задумався над тим, чи не повернути йому, бува, Крим. При тому на Банковій мріють, що це буде зроблено так тактовно, що іміджеві набутки можна буде поділити між Вашингтоном і Банковою. У рівній пропорції. Ну, або не майже рівній. Натомість громадяни сподіваються, що Байден примусить українську владу щось таки робити із судами. В інших сценаріях судової реформи всі, схоже, остаточно розчарувалися.

Прикрість полягає в тому, що текст розмови із Джорджем Кентом недвозначно вказує на те, що чуда, на яке сподіваються президент України та пересічні громадяни, на жаль, не буде.

На запитання про те, чи планує адміністрація Байдена зреагувати на пропозицію Сенату призначити спецпредставника з питань переговорів у Нормандському форматі, Кент роздратовано відповідає, що у США існує розподіл влади. І прислухатись до порад законодавців Держдеп не збирається. Як не збирається, вочевидь, і активізувати свою участь в безнадійному тупику Нормандського формату.

На запитання про те, коли США призначать до України повноважного посла, Кент констатує, що Державний департамент має повну довіру до тимчасової повіреної у справах США. І що він звичайно, теж з нетерпінням очікує на той момент, коли "посол США повернеться до Києва". Але нічого більш детального на цю тему він сказати не може.

Дискусію про необхідність реформ та деолігархізації, за відсутності як контактів на вищому рівні, так навіть і кадрової активності на українському напрямку, вочевидь, не варто сприймати як "зраду". Пакети військової допомоги, дипломатична та фінансова підтримка України з боку США нікуди не подінуться. Але ці кроки, вочевидь, вже є відпрацьованими до автоматизму, і якоїсь надмірної дипломатичної активності не потребують. Тому й призначати не те що спецпредставника, але й повноважного посла у Вашингтоні не поспішають. Так відбувається не тому, що у США "втомилися від України", чи хочуть від Зеленського "голову Коломойського". Так відбувається просто тому, що дипломатичного вирішення українсько-російського конфлікту у Вашингтоні не бачать точно так само, як і в Києві. І все, що можуть порадити Україні – це розвивати економіку, реформувати суди, зміцнювати армію. І чекати на слушний момент.