Земля і капітуляція: Чому "Голос", "ЄС" і "Батьківщина" вирішили налякати Зеленського

Представники парламентських фракцій "Європейської Солідарності", "Голосу" і "Батьківщини" виголосили з трибуни Верховної Ради спільну заяву щодо недопущення порушення національних інтересів України. Під нею стоять підписи партійних лідерів – Петра Порошенка, Святослава Вакарчука і Юлії Тимошенко.

У заяві йдеться про ризики для безпеки і національних інтересів України та необхідність дотримання під час переговорів у нормандському форматі принципових позицій – "червоних ліній", порушення яких завдасть непоправної шкоди Україні.

Ці лінії означив голова фракції "Голос" Сергій Рахманін: "Жодних компромісів щодо унітарної держави і ніякої федералізації. Жодних компромісів щодо європейського та євроатлантичного курсу. Жодних політичних дій, зокрема виборів, на тимчасово окупованих територіях Донбасу до виконання умов безпеки й деокупації, зокрема, виведення російських військ, роззброєння незаконно озброєних формувань, встановлення контролю над державним кордоном. Жодних компромісів щодо деокупації та повернення Криму в Україну. Жодного припинення міжнародних судових процесів проти Росії", – заявив депутат.

Ці застороги прозвучали на адресу президента Володимира Зеленського, який збирається 9 грудня в Парижі зустрітися з лідерами "нормандської четвірки", серед яких буде і Володимир Путін. Саме перспектива зустрічі з останнім та укладення тих чи інших угод у французькій столиці, здатних зашкодити національним інтересам України, і об’єднала підписантів заяви.

Та чи дійсно саме спільне бачення ризиків змусило вийти на парламентську трибуну політичні сили, які в останні роки частіше жорстко критикували одне одного і взаємно поборювали, аніж знаходили спільний ґрунт? Є великі сумніви у тому, що навіть реальна загроза російського реваншу здатна всерйоз об’єднати ці партії. Складається враження, що політики знайшли привід для піару на темі єдності. Відтак все, що зараз відбувається, - тимчасове, бо зараз їм вигідно заявити про неприпустимість капітуляції, адже саме ці слова хоче чути їхній електорат.

Тим більше що різною є й ідеологічна платформа кожної з цих політсил. Скажімо, Юлія Тимошенко та її колеги з фракції "Батьківщина" разом з депутатами від "Слуги народу" і колишніми регіоналами з "Опозиційної платформи – За життя" об’єдналася в авторському колективі поданого до парламенту скандального законопроекту №2083-д, який передбачає скасування обов'язкової реєстрації як внутрішньо переміщених осіб для отримання пенсій пенсіонерам, які мешкають в ОРДЛО, фактичне визнання Україною документів, виданих "владою" так званих "республік", і виплату пенсій включно із погашенням заборгованості жителям тимчасово окупованих територій.

У свою чергу, фракція "Голосу" регулярно рятує монобільшість від провалів при розгляді в парламенті цілої низки резонансних законопроектів. Востаннє це сталося того самого вівторка, коли прозвучала і згадана заява трьох фракцій. Під час голосування в цілому за закон про перезавантаження Державного бюро розслідувань неформальна група олігарха Ігоря Коломойського всередині "Слуги народу" цю ініціативу не підтримала, в результаті чого "слуги" знайшли лише 224 голоси при мінімально необхідних 226. І тут дуже своєчасно внесену президентом Зеленським ініціативу підтримали 18 із 20 можливих голосів фракції Святослава Вакарчука – Сергія Рахманіна.

У чому, попри всі ідеологічні відмінності, зараз єдині і "Батьківщина", і "Голос", і "Євросолідарність" - це у публічному несприйнятті земельної реформи, а саме того її варіанту, який внесений владою, прийнятий у першому читанні і, якщо вірити заявам чільних представників "слуг", має бути остаточно ухвалений до кінця цього року. Технологічно це зрозуміло – бути проти зняття мораторію на продаж земель вигідно: суспільна думка в Україні традиційно сформована таким чином, що виступити за дозвіл громадянам реалізувати їхнє право на вільний продаж-купівлю "головного надбання народу" означає стати дуже непопулярним політиком.

Лави опонентів створення вільного ринку земель настільки щільні, що політсили вимушені штовхатися ліктями довкола цієї теми у змаганні за роль головного захисника права українців і надалі зберегти за аграрними баронами монополію на безплатне користування землею.

13 листопада під час розгляду в першому читанні законопроекту №2178-10 про відкриття ринку землі "за" проголосували лише депутати з фракції "Слуга народу" і позафракційні. Ані ліберальний "Голос", ані правоконсервативна "Європейська солідарність" проект не підтримали. При цьому першість серед опонентів реформи застовпила за собою Юлія Тимошенко, яка вже давно є завсідником і, подейкують, мало не організатором мітингів та інших форм протесту, викликаючи погано приховану ревність її колег по парламенту. І це при тому, що перші півроку після обрання "влади нових облич" лідерка "Батьківщини" утримувалася від критики на їхню адресу та намагалася знайти собі місце в новій конфігурації влади.

Нагадаємо, що в попередній історії стосунків цих сил більше того, що роз’єднує, аніж спогадів про спільні перемоги. Попри те, що всі три партії є прямим результатом феномену Майдану, досі вони нерідко ставали непримиренними опонентами. Можна згадати непрості стосунки Юлії Тимошенко і Петра Порошенка ще за часів президентства Віктора Ющенка, коли першу 2005 року призначили прем’єрміністром, а другого на противагу їй зробили секретарем Радбезу, заклавши підвалини конфлікту двох лідерів, який тут же і спалахнув. Лідерка "Батьківщини" тоді різко атакувала Петра Олексійовича, ліплячи з нього образ ледь не головного корупціонера країни. Опоненти помінялися ролями після Майдану 2014 року, коли зірка Порошенка спалахнула несподівано яскраво і він став президентом, а Тимошенко показала на виборах скромні результати й на певний час відійшла в політичну тінь. На виборах 2019 року ця пара антагоністів мала стати головними конкурентами і за президентський пост, і за місця в парламенті. І стала б, якби всі розрахунки не поламала поява на політичній шахівниці Володимира Зеленського.

Щодо ж стосунків цих ветеранів вітчизняної політики з Вакарчуком, то достатньо згадати, як зневажливо Тимошенко висловлювалася про перспективи лідера "Голосу" під час нинішньої парламентської виборчої кампанії. Запам’ятався епізод, коли під час дебатів на телеканалі "Україна" Святослав Вакарчук не зміг відповісти на запитання Юлії Володимирівни про ціну газу для населення. У свою чергу, Вакарчук публічно звинувачував Порошенка і партію "ЄС" у використанні нечесних методів передвиборчої боротьби.

І от – вони об’єдналися на трибуні Ради. Але їхня проблема в тому, що вчорашня спільна заява трьох сил не викликала скільки-небудь помітного резонансу в суспільстві. Майдан зараз не збереться, мабуть, навіть у разі підписання українським президентом у Парижі якихось капітулянтських угод. Тим паче що такий подарунок нашій патріотичній опозиції з боку Банкової малоймовірний – якщо у Зеленського і мають намір зійтися з Путіним "посередині", то робитимуть це не настільки показово. Тому найбільше, на що може претендувати вчорашнє тріо, - це на спробу застовпити за собою пріоритетне право на патріотичну риторику. Але й тут у них є конкуренти, скажімо, із більш радикального націоналістичного середовища.

Фактором, зданим ситуативно доволі міцно згуртувати класичних вітчизняних політиків, може стати не ідеологія, а загроза політичних репресій. І якщо після перезавантаження Державного бюро розслідувань, яке активно займалося справами, де фігурував Петро Порошенко, могло здатися, що нинішні господарі Банкової виписали п’ятому президентові "індульгенцію", то можливе повернення до України екснардепа Олександра Онищенка з його анонсованим "компроматом" на Порошенка мало б насторожити прихильників ексгаранта. 29 листопада Онищенка, підозрюваного в організації корупційної схеми з продажу газу, затримали в Німеччині за запитом Національного антикорупційного бюро України і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Його можуть повернути до України, і не факт, що він сам та певні кола в Києві цього не бажають. Принаймні з вуст втікача звучали обіцянки у грудні самостійно повернутися до України і спростувати звинувачення на свою адресу.

Так чи інакше, якщо чинна владна команда справді має намір про щось домовлятися з Кремлем у Парижі, то вже скоро можна очікувати на інформаційну операцію з відвернення уваги суспільства від теми "зради" через створення нових скандалів і переведення "стрілок" на боротьбу зі "злочинними попередниками". В такій ситуації навіть ситуативне, декларативне єднання партій, які у нас називають патріотичними, може стати в пригоді для самих учасників цього об’єднання. Реальним же лакмусом їхніх намірів стане здатність підтримати того з колег по "пакту трьох",  якого атакуватиме нинішня влада.