Брюссельські обіцянки Шмигаля: На що піде Зеленський заради мільярда євро

Перший офіційний візит прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля до Брюсселя вийшов для посадовця вельми позитивним. Все-таки меморандум та кредитна угода на надання 1.2 млрд євро макрофінансової допомоги у вигляді практично безвідсоткового кредиту – це немалий успіх. Можна, звичайно, подискутувати стосовно того, хто доклався до цього успіху більше – Шмигаль, коронавірус чи побоювання європосадовців стосовно кадрових та законодавчих рухів чинної президентської команди. Але то вже подробиці. Справу зроблено.

Точніше, зроблено наполовину. Оскільки першу половину обіцяного – в сумі 600 млн євро макрофінансової допомоги – Україна отримає вже найближчим часом, після того, як угода буде ратифікованою Верховною Радою.

Втім, навіть з цим "авансом" все не так просто. Оскільки перед свою поїздкою до ЄС, а також під час неї український прем'єр дав чимало цікавих обіцянок. Зокрема, Шмигаль на початку липня, після відомих подій з Нацбанком, мав непросту розмову з віцепрезидентом Єврокомісії з економіки Валдісом Домбровскісом. Тоді європейський посадовець нагадував українському колезі про те, що доля макрофінансової допомоги коливається на волосині. І якщо політичний тиск на Нацбанк буде продовжено – то подальша підтримка буде неможливою. Бо хоча до політики Смолія виникали питання як в Україні, так і в ЄС, на позитивні зміни у цій сфері в Брюсселі, здається, не сподівалися. Шмигаль Домбровскіса намагався заспокоїти. Обіцянками про гарантовану незалежність Нацбанку, незмінність політики українського регулятора, та іншими приємними для вуха європейських посадовців речами.

Окрім того вже сьогодні, Домбровскіс був змушений іще раз поговорити зі Шмигалем. Цього разу – стосовно проекту закону про держзакупівлі, ухваленого позавчора Верховною Радою в першому читанні. Розмова, вочевидь, знову вийшла непростою – і в результаті Шмигаль був змушений знову переконувати європейського посадовця в тому, що уряд зробить все можливе, аби прибрати з закону норми, що входять в явне протиріччя з угодою про асоціацію.

Такими, вочевидь, були умови отримання першого траншу європейської допомоги. Із другим буде ще складніше. Оскільки наступні 600 млн Україна отримає лише в тому випадку, якщо вдасться  досягти прогресу в 4 тематичних блоках – управління державними фінансами, урядування та верховенство права, покращення бізнес-клімату, а також секторальні реформи.

Там список далеко довший, ніж відмова від ручного керування Нацбанком і протекціонізму стосовно місцевих виробників. Зокрема, від України очікують на корпоратизацію 10 найбільших державних підприємств, продовження реформування митно-фіскальних органів, а також створення нової Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Не рахуючи таких "дрібниць", як омріяна Супрун передача всіх централізованих закупівель ліків та медичних виробів у відання новоствореного ДП  "Медичні закупівлі України". При тому європейські посадовці з щирим оптимізмом сподіваються, що виконати вимоги до другого траншу Україна зможе вже до кінця поточного року.

Загалом, підхід "гроші в обмін на реформи" в стосунках ЄС та України не є новим. Він цілком вписується і в характер стосунків між Києвом та МВФ (продовження співпраці з яким, до слова, також є однією з умов отримання європейської допомоги). І цей останній транш виглядає як неприкрита спроба поставити бодай якийсь заслін енергійній політиці чинного українського уряду. Як спроба купити якщо й не бажання реформувати українську політичну й економічну реальність – то, принаймні, зашкодити деградації та зворотному руху, який є добре помітним, наприклад, у питанні реформи охорони здоров'я.

При тому ситуація, за якої той же Домбровскіс повинен раз на два тижні реагувати на якусь нову й чудову ініціативу українського уряду та парламенту, прийняту, не зважаючи на виділення істотної макрофінансової допомоги – не є нормальною. І останній європейський транш, якщо ця ситуація продовжуватиметься, може стати насправду останнім.