Українські переговорники відмовляються від Мінська: Як це вплине на роботу ТКГ

Вчорашня заява віце-прем'єра Олексія Рєзнікова про те, що українські переговорники з ТКГ ніколи більше не поїдуть до Мінська "вживу", оскільки Білорусь перебуває під надмірним політичним впливом Росії, і тому довіри до цієї країни в українських дипломатів та посадовців немає, могла видатися своєрідним політичним самопіаром. Особливо доречним та тлі не надто великих досягнень переговорів у форматі ТКГ – хоча вина української сторони у тій ситуації і відсутня.

Але коли за півдоби цю ж думку повторив очільник української делегації в ТКГ, екс-президент Леонід Кравчук, стало зрозуміло, що йдеться про якісь реальні плани Банкової.

При тому, на відміну від лапідарного Рєзнікова, Леонід Макарович не скупився на деталі стосовно причин такого рішення. І про те, що нелегітимний президент Білорусі говорить про Україну "непристойні речі". І про те, що сьогоднішна офіційна Білорусь перебуває "під каблуком Росії". "Вона не є демократичною країною, в ній душать мирних мітингувальників, тому мати в такій країні майданчик для переговорів, сказав би, навіть незручно про це говорить", – заявив перший український президент, раптом помітивши ситуацію, яка склалася без малого рік тому.

І відмова від Мінська в якості переговорного майданчика найбільш логічною виглядала би саме тоді, коли режим Лукашенка влаштовував масштабні сеанси терору для власних громадян. Втім, віртуальний характер переговорів, викликаний пандемією, знижував гостроту цієї проблеми в очах офіційного Києва.

В будь-якому разі відмова від Мінська в якості переговорного майданчика не губить своєї актуальності і зараз, тому рішення Банкової, озвучене двома спікерами, видається цілком правильним. Як і пропозиція Кравчука перенести переговори до "колишньої соціалістичної країни Польщі" – що, напевно, мало би заспокоїти представників Росії. Чи до будь-якої "несоціалістичної" і нейтральної країни.

Біда тільки, що шанси на реалізацію подібного сценарію є вкрай невеликими. Бо, як справедливо зазначив прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков, "група є тристоронньою, тому тут також необхідно буде виробити позицію ще двох сторін". І якщо з представниками ОБСЄ якісь проблеми навряд чи виникнуть, і вони погодяться на переговори хоч в "колишній соціалістичній", а хоч і в "несоціалістичній нейтральній" країні, то з Росією ситуація буде цілком інакша. Оскільки реагувати на будь-які пропозиції України в Кремлі взагалі вважають нижчим за свою гідність. Щоб не забували в Києві, хто "старший брат, а хто "молодший". Окрім того, "ображати" Лукашенка в питанні, яке напряму не стосується інтересів Росії, у Путіна також навряд чи виникне бажання. Та й возити "політичних діячів" із "Л-ДНР" в пристойну країну буде все-таки складніше, ніж "до бацьки".

Тому, здається, віртуальні засідання ТКГ так і залишаться в кіберпросторі, навіть якщо коронавірус зникне з лиця планети, подоланий вакцинами та карантинами. Це за умови, що найближчим часом головними засобами діалогу між Москвою та Києвом залишаться дипломати, а не гармати та батальйони.