Транзит на розпутті: Чому "нормандські" газові домовленості повертають Україну в 2014 рік

Напередодні вчорашнього саміту нормандської четвірки у Парижі чимало злих язиків говорили, що чи не ключовим фактором, що примусив президента Росії Володимира Путіна погодитися на цю зустріч, було саме бажання "розрулити" ситуацію з транзитом російського газу до Європи.

Якщо судити з політичних результатів саміту, про які сайт Depo.ua вже писав, не виключено, що десь так воно й було — адже все, чого досягли вчора лідери "четвірки", в принципі, без зайвих фанфар могла зробити й тристороння контактна група в Мінську. Єдине, що не дуже дає повірити в цю струнку теорію — це той факт, що і стосовно газу сторони, здається, конкретних домовленостей наразі не досягли. Ну, чи принаймні роблять вигляд, що не досягли.

Втім, про все за порядком. Якщо брати офіційні заяви лідерів країн за результатами переговорів, то, по-перше, як Путін, так і Зеленський підтвердили, що питання транзиту та прямих закупок російського газу Україною на зустрічі обговорювалося. При цьому український президент стверджує, що газові питання були "розблоковані", але президенти залишили переговори про різні аспекти майбутньої угоди, зокрема, про вартість транзиту, на рівні радників. Про жодні досягнуті домовленості Зеленський не згадує. Натомість Путін знову офіційно озвучив, що Росія готова надати Україні знижку в розмірі 25% від поточної кінцевої ціни для споживачів. Після чого влаштував "хвилинку реклами від "Газпрому" з цитуванням віршиків Міхалкова.

Якщо перейти від офіційних заяв до тверджень "напівофіційних", то картина трохи міняється. Зокрема, спілкуючись з журналістами за лаштунками саміту, Зеленський заявив: "Немає поки що договору, але я впевнений, що в нас більше шансів його підписати за кращими умовами, ніж до цього обговорювали наші представники, коли були дуже складні зустрічі принципово без відповідей". При тому зі слів Зеленського складається враження, що сторони готуються вирішити всі "газові" питання, себто як транзит, так і прямі поставки російського газу до України, в єдиному договорі. Що, втім, цілком співпадає з традиційним стилем російської дипломатії.

Термін договору, знову-таки, за словами Зеленського, наразі не визначений і складатиме від одного до десяти років - "щось ми знайдемо посередині". В цьому сенсі чутки про трирічний контракт, що циркулюють зі вчорашнього дня, видаються, загалом, правдоподібними.

Цікавою є ситуація з однією із ключових проблем, які успішно зупиняли "газові" переговори дотепер. Мова йде про статус $ 2,5 млрд, які "Газпром" програв "Нафтогазу" за рішенням Стокгольмського арбітражу і які Володимир Путін категорично відмовляється повертати. Стосовно цього Зеленський заявив: "Ми зняли питання з приводу трьох мільярдів, які ми виграли. Наша позиція проста: ми готові взяти газу". І це не надто чітке формулювання допускає два радикально різних потрактування. Перше із них може бути таким: президент України повторно озвучив Путіну пропозицію "Нафтогазу" повернути борг не "живими" грішми, а газом на еквівалентну суму. Така пропозиція є вигідною для Росії, оскільки собівартість видобутку газу вартістю 2.5 мільярдів доларів становить трохи більше 1 мільярда. І така пропозиція не є катастрофічною для України — купувати газ десь все одно треба. Питання лише в тому, чи пристане на неї Путін.

Цілком можливим є й інше потрактування — Зеленський дав принципову згоду відмовитись від виграшу в арбітражному суді Стокгольма в обмін на якусь чергову "знижечку на газ". Яка негайно стане важелем впливу на політику Києва з боку Москви. Такий сценарій, насправді, має дуже мало спільного з поняттям "компроміс". Він у дечому повертає Україну в 2014 рік. Той факт, що Володимир Путін продовжує так активно і у віршованій формі рекламувати "дешевший газ", на жаль, говорить на користь другого варіанту. Бо якби йшлося про перший, то сторони вчора, скоріше за все, похвалилися б попердніми домовленостями. Але вони скромно промовчали.

Втім, що саме б не мав на увазі український президент, той факт, що керівництво "Нафтогазу", як відносно "прозеленська" його частина в особі Вітренка, так і "антизеленська" - в особі не допущеного на паризький саміт Коболєва, в один голос стверджують, що угоди наразі немає, дозволяє припустити, що за будь-яких обставин все залежатиме від подальших переговорів. Які, зважаючи на більш ніж скромний часовий проміжок для ймовірного дипломатичного маневру, все ще мають вкрай високі шанси перерости в чергову "зимову газову війну".