Січневе потепління: Чому припинення транзиту російського газу через Україну виглядає неминучим

Вони полягають у тому, що на початку цього року російський "Газпром" скоротив транзит газу до небачених впродовж останніх років величин.

Припустимо, що трикратне (з 262,3 до 91,2 мільйона кубів на добу) скорочення прокачки по українському маршруту можна пояснити легким роздратуванням російського газового монополіста через останні політичні та економічні моменти у стосунках з Україною.

Але і один з найвигідніших для Росії газогонів "Ямал-Європа", що проходить через Польщу, теж втратив близько третини прокачки. Разом із тим і дві нитки свіжозапущеного "Турецького потоку", що мають сумарну потужність у 85 мільйонів кубів на добу, також використовувалися менше, ніж наполовину. Більш-менш повністю завантаженим залишився лиш "Північний потік".

Звичайно, все це можна пояснити кількома цілком вірогідними факторами. Зокрема, теплою зимою. А також значними запасами, які "Газпром" створив у Європі на випадок проблем з транзитом через Україну і які зараз, для економії коштів, добре було б пошвидше продати, оскільки зберігання газу також коштує немалих грошей.

Але теплі зими, якщо вірити кліматологам, тепер із нами надовго. А амбітні програми багатьох європейських держав – в першу чергу, Німеччини, яка є одним з головних споживачів російського газу – передбачають фактично двократне скорочення споживання викопних вуглеводнів завдяки переходу на відновлювані джерела енергії впродовж найближчих десяти років. І нехай навіть ці програми більше стосуються вугілля, ніж газу – але скорочення у споживанні блакитного палива також є неминучим в переважній більшості країн ЄС.

При тому Росія рано чи пізно, але завершить будівництво "Північного потоку – 2". Який також має проектну потужність у 55 мільярдів кубометрів на рік – або ж 140 мільйонів кубів на добу. Що помітно більше, ніж весь той транзит, який наразі проходить через Україну – при напівпорожніх російських "обхідних" газогонах.

Зі всієї цієї історії напрошуються два висновки. Перший із них полягає в тому, що довготермінова тенденція скорочення поставок російського газу до Європи, про яку говорили іще два-три роки тому, схоже, таки почалася. І нехай після продажу наявного в європейських сховищах палива прокачка знову трохи підросте – але трапиться це вже весною, коли знизяться і потреби.

А друга прикра новина полягає в тому, що наявний баланс газового транзиту до ЄС залишає в українській трубі вкрай мало. А після запуску "Північного потоку – 2" – не залишить рівним рахунком нічого.

Звичайно, "Газпром" буде змушений виконувати умови підписаної в кінці минулого року угоди з українським оператором ГТС впродовж обумовлених п'яти років, підкоряючись принципу "качай або плати".

Але немає жодного сумніву у тому, що після завершення цього терміну угода про транзит продовжена не буде. Бо уявити собі ситуацію, за якої Росія відключає власні газогони тільки для того, щоби наповнити українську трубу, все-таки складно навіть професійним оптимістам з нинішнього уряду.

Звичайно, теоретично можливо, наприклад, що, як говорив у нещодавньому інтерв’ю виконавчий директор Нафтогазу Юій Вітренко, якісь європейські компанії захочуть купувати російський газ напряму у виробника і качати його через Україну. Але в реальності такий варіант видається вкрай малоймовірним – оскільки "Газпром", який є і видобувником, і транзитером, завше може знайти спосіб переконати потенційних клієнтів у тому, що їм буде вигідніше купувати саме той російський газ, що був доставлений по газпромівській трубі. Тому реалістичним видається хіба варіант, за якого українські приватні компанії спробують купувати газ у "Газпрому" і, долаючи громадське обурення, потихеньку підторговувати ним в Україні. Прикро – але правдоподібно, що таким буде чи не єдино можливе використання української ГТС через найближчі 5 років. І до подібного моменту варто готуватися як державі, так і комерційним учасниками процесу.