Праведник у Содомі. Чому Галина Пахачук не зіпсує каші в "ПриватБанку"

Як і прогнозувалося, Олександр Шлапак залишив посаду керівника Приватабанку. Місце топа - порожнім не буває - подумали багато хто і помилилися. Знайти потрібного претендента на посаду керівника націоналізованого системного банку буде дуже непросто, пише Depo.ua з посиланням на "Ділову столицю".

Головна перешкода цьому - безодня корпоративного конфлікту, в яку все більше занурюється банк і судові процеси, які маячать на горизонті. Поки в ролі "козла відпущення", за дивним збігом обставин, опинилися аудитори, а саме ТОВ "ПрайсвотерхаусКуперс" - українська дочка всесвітньо відомої компанії. Її за рішенням НБУ виключили з реєстру аудиторськіх фірм, яким дозволено перевіряти українські банки. Аудиторів звинуватили в тому, що складаючи річні аудиторські звіти Привату, вони неадекватно оцінили кредитні ризики і розмір регулятивного капіталу, в результаті чого державі довелося витратитися на його націоналізацію. Таким чином, в ситуації, яка сталася в банку, винні були не акціонери, не менеджмент і не НБУ з численною раттю кураторів, а аудитори міжнародної компанії, які лише притримувалися канви чинного законодавства, в тому числі - нормативних вимог Нацбанку.

З огляду на обсяг фінансових ресурсів, які держава "підписалася" влити в банк (більш 120 млрд грн сумарно), зовнішні кредитори будуть наполягати на залученні зовнішніх керуючих. Чому?

Тому що, до моменту прозорого вирішення корпоративного клінчу і судового цугцвангу, залучити ефективну команду для роботи в банку буде практично нереально. Візьмемо ширше: без позитивного рішення стосовно Приватбанку, неможливо буде і призначити нового главу НБУ...

Саме тому кандидатура Галини Пахачук в статусі в.о. керівника Привату виявилася дуже доречною. Свого часу вона пройшла непростий шлях від рядового співробітника Ощадбанку до заступника голови правління і керівника казначейства, віддавши цьому державному банку 19 років трудового стажу. Так що про роботу державних банків вона знає не з чуток. Вже тоді вона заробила імідж людини, яка вміє ювелірно диригувати обмеженими ресурсами і знаходити виходи з найскладніших ситуацій. Потім вона довгий час працювала в системі Міністерства фінансів, керуючи департаментом зовнішнього боргу. На посаду головного скарбника Привату її прийняли вже після початку процедури націоналізації. І ось тепер - призначення на посаду виконуючого обов'язки голови правління Приватбанку.

Пошук пріоритетів

Тепер стає очевидним, що ні про яку спеціалізацію Привату і пошуку ним своєї цільової ніші мова поки не йде. Завдання стоїть дещо простіше: "три дні простояти і три ночі протриматися". А для цього потрібен досвідчений диригент, здатний "п'ятьма хлібами і двома рибами" закрити всі фінансові дірки, і зробити це в чіткій координації з Міністерством фінансів. І перший іспит можливий вже цієї осені. З настанням нового циклу ділової активності, в умовах падаючого промислового виробництва і сільського господарства, сезонного тиску на гривню, викликаного закупівлею енергоносіїв і відтоком капіталу, який буде трохи сильніше звичайного. А компенсатора тиску у вигляді чергового вересневого траншу кредиту МВФ може і не бути: для його отримання необхідно прийняти пенсійну реформу, реформу охорони здоров'я і показати якісь перемоги на антикорупційному фронті.

Та ось біда, виконання всіх цих "маяків" може дати жаданий транш в розмірі $ 2-2,5 млрд, але одночасно привести до політичної дестабілізації, зважаючи на те, що опозиція не дрімає. А боротьба навколо Привату здатна підкинути в процес політичного розігріву необхідні фінансові "дровенята". Як не крути, певна доза девальвації гривні, як лікувальні укуси бджіл, цієї осені і прийдешньої зими неминуча. А ми знаємо, що будь-який рух національної валюти "вгору по сходах, що ведуть вниз" неминуче викличе сезонний відтік коштів населення з банків. Тим більше, що зараз вималювалася цікава модель індивідуальної інвестиційної стратегії рядового вкладника: взимку на піку курсу долара, продавати валюту і розміщувати отриману гривню на банківський депозит на термін до шести місяців, а в кінці літа, забирати гроші з банків, міняти їх на долари і ховати в літній кухні серед консервації. І так уже декілька років поспіль.

З огляду на те, що за своєю суттю Приват є типовим ощадним банком, фондування якого спирається на депозити фізичних осіб, можливий відтік короткострокових вкладів може досить негативно вплинути на рівень його поточної ліквідності. І тоді НБУ доведеться в прискореному темпі монетизувати внесені до його статутного капіталу державні облігації - адже купити їх буде більше нікому. У всякому разі, в такому обсязі.

Як бачимо, навіть після націоналізації, в структурі зобов'язань Приватбанка провідну роль відіграють депозити і залишки за поточними рахунками фізичних осіб - понад 153 млрд грн. Ще 38 млрд складають ресурси клієнтів - юридичних осіб. Міжбанківські кредити - всього до 3 млрд грн. Для такого банку - це мізер. Залишається ще непогашене рефінансування НБУ - близько 15 млрд грн.

Поки немає сумнівів в здатності держави компенсувати частковий відтік вкладів. Ось тільки куди ці вклади, виплачені за рахунок включення НБУ друкарського верстата, перетечуть? Частина на ринок нерухомості. Але левова частка - на валютний ринок. Пряма кореляція курсових гойдалок з виплатами, проведеними ФГВФО на користь вкладників банків-банкрутів, стала вже притчею во язицех. Тому надрукувати десяток інший мільярдів зайвої гривні не проблема. Проблема - знайти пару мільярдів "зайвих" доларів, які доведеться продати для згладжування курсових коливань. Тим більше, МВФ дуже не любить кредитувати в періоди курсової турбулентності, прекрасно розуміючи, що їх транші будуть просто розвіяні, як попіл по ринку готівкової валюти.

Сценарій на осінь

Щоб не допустити подібний сценарій, вже зараз необхідно повернутися до того, з чого слід було б починати процес націоналізації: до вироблення стратегії функціонування Приватбанку і розробки його цільової ніші. Умовно кажучи, вкладникам потрібно чітко пояснити, що буде з банком в перспективі найближчих двох-трьох років. Дана стратегія повинна включати в себе кілька базових етапів.

Перший етап - вирішення корпоративного конфлікту та механізм адміністрування проблемних кредитів. Тобто, скільки колишні акціонери зможуть компенсувати державі від загальної суми переоцінки кредитного портфеля і хто буде займатися стягненням цієї проблемної заборгованості: сам банк чи спеціалізована структура.

Другий етап - вирішення конфлікту з пов'язаними особами, перш за все - власниками єврооблігацій. Без вирішення цієї проблеми, банк не зможе в найближчому майбутньому вийти на зовнішні ринки запозичень і ризикує загрузнути в міжнародних судах з перспективою блокування його міжнародних транзакцій. На цьому етапі необхідно визначити, скільки пов'язані особи дозволять зістригти зі своїх активів, розміщених у банку і обнуленних по процедурі bail-in (конвертація коштів пов'язаних осіб в капітал банку).

Етап третій - розробка цільової програми розміщення вільної ліквідності банку. Простими словами - кого будемо кредитувати.

Такими цільовими групами для Приватбанку могли б стати кредитування малого і середнього бізнесу, фермерських господарств та іпотека. А якби до цих напрямків підключилася б і державна програма компенсації процентних ставок - можна було б отримати вагомий кумулятивний ефект.

Етап четвертий - виділення в окремий напрямок транзакційного бізнесу банку (Приват -24). Тут НБУ міг би поступитися своїм улюбленим проектом "Український платіжний простір", в який трансформувалася багатостраждальна Національна система масових електронних платежів і сконцентрувати всю загальноукраїнську транзакційну інфраструктуру в платіжній системі Приватбанку, ефективність якої перевірена роками і підтверджена довірою мільйонів користувачів. Тут дуже важливо уникнути дитячих помилок, наприклад підключення Приватбанку до перевірки правильності нарахування субсидій по комунальним тарифам, про що заговорили буквально днями. Будь-які крени банку в бік виконання ним невластивих квазіфіскальних функцій, приведуть лише до втрати довіри до нього з боку масових користувачів.

П'ятим елементом стратегії повинні стати тимчасові рамки майбутньої приватизації з визначенням її ключових параметрів. Умовно кажучи, кому буде продано банк. До речі, як показують дослідження, проведені аналітиками Банку Англії, споживачі фінансових послуг все більше уваги звертають на суб'єктивні чинники оцінки ефективності фінансової системи, в першу чергу на такий ефемерний показник як рівень довіри. Це відбувається тому, що стандартні інструменти регулювання, такі як, наприклад, облікова ставка, все менше корелюють з нашим повсякденним життям.

З такою таргет (метою), цілком можливо домагатися позитивних результатів і в Україні. Навіть в багатошаровому і витратному питанні націоналізації системних банків.