Проміняти росіян на арабів: Чому польська нафтова угода – приклад для України

Вчора трапилася подія, яку російські ЗМІ назвали "експансією Саудівської Аравії на нафтовий ринок Східної Європи", де дотепер традиційно домінували російські нафтові компанії.

За даними Bloomberg, саудівська державна компанія Saudi Aramco уклала угоду про купівлю 30% Гданського НПЗ. При тому було підписано і контракт з польською PKN Orlen про постачання до Польщі до 337 тис. барелів на добу. За загальної потреби Польщі у 650-700 тис. барелів щодня. Себто половину споживаної нафти Польща тепер отримуватиме з Саудівської Аравії.

Звичайно, вся ця історія буде до певної міри затратною, оскільки польські нафтопереробні заводи зазвичай працювали з середньосірчистою російською нафтою Urals, і для арабської легкої нафти їх доведеться доналаштовувати і почасти модернізовувати.

Та й від російської нафти Варшава навряд чи відмовиться повністю, зберігши отримання сировини за довготривалими контрактами по нафтопроводу "Дружба".

Але при тому, що помітну частину нафти наша західна сусідка і дотепер закуповувала на спотовому ринку з морськими поставками, можна говорити про дві речі.

По-перше, Польща вийшла із тотальної нафтової залежності від Росії. Оскільки організувати колапс в країні, яка дві третини нафти отримує з інших джерел — і може, за бажання, цей відсоток збільшити, Кремль не зуміє.

І, по-друге, "Роснєфть", яка давно і міцно домінує на східноєвропейських ринках, отримала потужного конкурента просто у власному передпокої. При тому, зважаючи на здатність Saudi Aramco значно нарощувати видобуток, а також, завдяки його низькій собівартості, влаштовувати знижки для цікавих клієнтів, це небезпечний для росіян супротивник.

І можна було б порадіти за польських друзів, але цьому дещо заважає. Зокрема, той факт, що Україна дотепер залишається в повній залежності від російської нафти та продуктів нафтопереробки.

Ні, звичайно, левова частка нафти йде до нас з Азербайджану. Точніше, не левова частка — а практично вся нафта. Проблема полягає тільки в тому, що Україна в січні-травні 2021 року скоротила імпорт нафти і нафтової сировини на 29,8% в порівнянні з аналогічним періодом 2020 року. Тоді нафта купувалася іще в США та Лівії, цього року — практично не купується.

Натомість за дев'ять місяців 2021 року постачання дизельного палива з Білорусі зросло до 2,03 млн. тонн (+36%). Хоча злі язики кажуть, що офіційна статистика не відображає всіх масштабів проблеми.

Оскільки видобуток нафти в Білорусі тривалий час не зростав — не складно припустити, продукти переробки чиєї нафти ми заливаємо на заправках у баки. При тому ціни на нафту на світовому ринку є невисокими, а в Україні ніби є шість великих НПЗ. П'ять із них стоять. Три не будуть запущені вже ніколи.

І зараз, коли араби хочуть зайти зі своїми вуглеводнями в Східну Європу, і могли б погодитись на постачання нафти в обмін на долю власності в НПЗ, коли енергетична незалежність України могла би бути підтримана грішми ЄС у вигляді низькопроцентних кредитів на модернізацію бодай найменш "вбитих" НПЗ — в Україні панує тиша. Немає чого сказати ані державі, ані бізнесу. Реальні спроби забезпечити енергетичну незалежність були замінені співпрацею з колаборантським і людожерським режимом Лукашенка. Всіх це, схоже, цілком задовольняє.