Нафта впала до 30$: Як нам уникнути фінансової паніки

Чому росіяни підтримали падіння ціни на нафту?

Росіяни свідомо пішли на розрив переговорів з саудитами зі скорочення видобутку нафти. Ще на початку року такий сценарій прогнозував Орєшкін і його в цьому питанні підтримували і Силуанов, і Сєчин. Між іншим, така історія вигідна і США.

Росіяни за останні роки втратили третину своїх об‘ємів збуту нафти. Але, завдяки іранським санкціям і росту ціни на нафту, вони накопичили найбільші резерви за всі роки існування стабілізаційних фондів. Нинішня цінова війна "крастиме" в Росії приблизно $3 млрд в місяць або $30 млрд в рік. При стабфондах в трильйон доларів – це не дуже страшно. Тим більше, що внутрішня політика РФ іде шляхом скорочення вищого середнього класу і створення великої маси відносно стабільно забезпечених громадян із так званого нижнього середнього класу. Тому нинішня цінова війна – це, перш за все, війна за розширення ринків збуту. Щодо США, то падіння бареля нафти на 10$ дає ріст ВВП в 0.2-0,25%. Ну а напередодні виборів, падіння ціни на паливо – завжди плюс.

Наскільки це серйозно і надовго?

Таке різке падіння, безумовно, навряд чи можна буде відіграти назад. І все це відбувається на тлі можливого початку світової економічної кризи. Вже найближчими днями ми спостерігатимемо підвищену волатильність на світових біржах, вочевидь, що ціни на всі сировинні ресурси вслід на нафтою підуть вниз. Додайте сюди ситуацію з коронавірусом – і ми можемо прогнозувати доволі складний, якщо не кризовий період щонайменше в кілька місяців.

Що це значить для економіки України?

Дешеві енергоносії – це, звичайно, добре для України, якщо не буде спекулятивних історій на внутрішньому ринку (давайте згадаємо, що одним з головних постраждалих стане "Укрнафта").

Але ціни на головні експортні товари України, в першу чергу продукції металургії, також можуть різко впасти. Єдиний умовний плюс в цій ситуації – ціни на сільськогосподарську продукцію і так знаходяться на історичних мінімумах. Вони також підуть вниз, але вже не так істотно, як можна було б очікувати за інших обставин.

В цілому, від падіння цін на метал і зерно ми можемо втратити до 10% ВВП. А відповідно – і скорочення робочих місць. Особливо на сході.

Ситуація з поширенням коронавірусу матиме додатковий негативний вплив на економіку України.

Якщо тенденції з поширенням коронавірусу істотно не зміняться, окрім тих негативних факторів, що я вже назвав, на нас очікує істотне зменшення валютних надходжень від трудових мігрантів. Минулого року, нагадаю, ця сума становила приблизно 12 млрд доларів. Якщо політика ізоляціонізму, яку запроваджує Італія, пошириться і на на сусідні країни, а вірогідність цього є досить високою, ми отримаємо дуже різке зменшення надходжень – можливо, на 2-3 мільярди доларів – від наших "заробітчан".

Чи означає це, що українські трудові мігранти переорієнтуються, наприклад, на ринок праці в Росії чи інші, неєвропейські, ринки?

Думаю, це неможливо. По-перше, таких ринків, по суті, на сьогодні просто немає. По-друге, вони будуть намагатись залишатись в Європі – маса заробітчан вже отримала вид на проживання в європейських країнах, і як тільки вони виїжджають з цих країн на досить довгий період, вони втрачають можливість за 5-7 років (залежно від країни) отримати статус резидента.

Що має робити держава в цих умовах, щоб мінімізувати негативні наслідки від кризи?

Спершу – об’єктивно оцінити ситуацію. На жаль, на сьогодні немає ні міністра економіки, ні достатньо кваліфікованих людей в уряді, які могли б правильно оцінити ситуацію і поставити діагноз. Окрім того, на поверхні лежить кілька речей, які повинна зробити держава.

По-перше, не можна виключати, що через поширення коронавірусу і через негативні зовнішньоекономічні фактори в збудливому суспільстві, де відсутні механізми інформаційної безпеки, в окремих регіонах України можуть розпочатись продуктові паніки. Ми побачили початкові ознаки цього в Чернівцях після повідомлення про першого хворого в Україні. Держава має підготуватись на випадок таких панік, подолати їх ще у зародку, адже реальних причин для них в Україні просто немає.

Окремо слід зупинитися на валютній паніці. Коливання гривні навіть в 30-40 копійок може спричинити серйозні панічні настрої в суспільстві. Вже зараз президент має попередити всіх власників великих ЗМІ і ключових гравців на цьому ринку, що розхитування ситуації і спроби спекулянтів зіграти по-крупному призведуть до невідворотного і реального покарання. Але таку нараду треба проводити вже сьогодні.

По-друге, уряд повинен найближчим часом перестати говорити дурниці про лібертаріанство і стати на позиції протекціонізму для цілого ряду галузей вітчизняної економіки, що дозволить не скорочувати робочі місця і не погіршувати соціально-економічні умови для працівників. Простіше кажучи, треба створити точки росту. І тут величезний плюс полягає в тому, що при таких обставинах може частково зменшитися імміграція.

Третій момент – виключно політичний. Президент має зібрати силовиків і сказати їм, що в такій ситуації продовжувати "кошмарити" бізнес в таких масштабах неприпустимо – це смерть для всієї політичної системи. Не вірю, що можна подолати корупцію і навести лад кількома посадками – це брехня і популізм. Але якщо ми хоча б повернемося до "розумного кошмаріння" бізнесу, коли суми відкатів не перевищують 10%, багатьом в нашій країні стане легше жити.

Але це має бути чітка позиція вищого керівництва держави: хто виходить за межі, хто порушує правила – втрачає посаду і кар’єрне майбутнє.

І четверте – про це багато йшлося: політика Нацбанку з міцною гривнею в цих умовах є злом для держави, злом для економіки. Ми це бачили на прикладі цього літа, коли почалося падіння промвиробництва не в останню чергу через політику "міцної гривні". Вочевидь, гривню треба відпускати. І включати механізми контрольованої емісії під великі інфраструктурні проекти, де буде залучена велика кількість людей і 70-80% локалізації саме української продукції. Класичний приклад – дороги. Ми плануємо вкласти 80 млрд в ремонти і будівництво доріг, де 60-65 млрд підуть не в економіку України. Ми фактично кредитуємо іноземні економіки. Якщо б ми будували бетонні дороги, десь 70% отримував би український виробник. Ми б вкладали гроші в економіку нашої країни, а не сусідніх держав.

Зараз доведеться дещо відпускати гривну. Але при правильній комунікації з суспільством це можна зробити без зайвих ризиків.

Є ще один важливий момент – співпраця з МВФ і переговори з ним. Без консолідованої політики щодо того, на яких умовах ми хочемо мати новий транш, ми програємо ці переговори і заради 1-2 млрд можемо знищити економіку. На жаль, поки влада навіть не приступила до розробки критеріїв того, а що ж ми маємо зробити.

Поки замість цих речей, про які я сказав, ми бачимо лише банальні заяви про те, що нічого страшного немає, паніки немає, все буде добре. Але так це не працює. Ми вже проходили подібне в 2008 році, коли нам розповідали, що світова криза десь далеко і вона нас ніяк не торкнеться. Наслідки цієї кризи ми і досі не подолали. Не хотілося б повторення цього вдруге.

І політичні посадки, якими зараз буде наповнюватися інформпростір, ніяк не вирішують економічні питання.