План Кулеби: Чи допоможе "нормандський формат" у газовій війні проти Росії

Спостерігаючи за ціновими рекордами газу в Європі, який перевищив позначку у 1250 доларів за тисячу кубометрів, чимало українців відчувають якусь почасти виправдану зловтіху. От, мовляв, не боролися проти "Північного потоку — 2" — тепер маєте платіжки із трикратним зростанням вартості безпосередньо газу, і як мінімум двократним — електрики. Можете виходити на "тарифні майдани".

Почасти цю зловтіху можна зрозуміти. Оскільки приводи для неї є, а підземні газові сховища дають Україні можливість пережити цю зиму, не особливо напружуючись через ймовірний брак газу до моменту потепління.

Втім, у цій ситуації не все так просто. Адже шалений газовий шантаж Європи, який розгорнула Росія, має певну мету. Яка полягає в тому, що Кремль хоче негайно отримати дозвіл на початок експлуатації "Північного потоку — 2". І, більше того, виключення цього газогону із норм третьої енергетичної доктрини ЄС, що дозволило б "Газпрому" на 100% заповнити потік своїм газом, не імітуючи створення "незалежного оператора".

І у випадку, якщо непомірне зростання цін на енергоносії для населення таки спрогнозує пару-трійку істотних політичних криз у країнах ЄС, в Путіна є всі шанси отримати бажане. Газ піде виключно через "Турецький потік" та два "Північних потоки".

В результаті Україна не тільки залишиться без прибутків від транзиту. Ми ще й постанемо перед потребою купувати газ безпосередньо в Росії — за визначеною Кремлем ціною. Оскільки механізм "віртуального реверсу" у вигляді купівлі газу, законтрактованого європейськими компаніями, безпосередньо на українсько-російському кордоні, більше не працюватиме.

Для розуміння того, наскільки реальною є ця загроза, досить подивитись на один простий процес. 1 жовтня Угорщина перейшла на газ із "Балканського потоку". За три дні транзит газу для Угорщини через Україну фактично обнулився. І в той же момент Україна, за даними Укртрансгазу, припинила закачку в підземні сховища. Потім угорська сторона заявила, що якийсь транзит насправді  зберігся. А в Києві спростували, що йдеться не про транзит — а про отримання європейськими клієнтами газу, який зберігався в українських сховищах. Будемо сподіватися, що саме так і є — а не йдеться про спробу продати трішки газу в Європі на хвилі цінового безумства.

Звичайно, надворі осінь, газ потрібен Європі, і ціни на нього доволі високі. Але подібні збіги трохи турбують. І не викликає сумніву той факт, що запаси в підземних сховищах рано чи пізно закінчаться. Рано — це на початку весни, а пізно — це влітку. Натомість можливості "віртуального реверсу" будуть невпинно скорочуватися. Можливо — поступово. А може, в разі капітуляції ЄС перед вимогами Росії — і миттєво.

І за таких умов логічним було би, якби Україна використала свій шестимісячний запас часу для якихось радикальних дій. Наприклад, наростивши власний видобуток газу — який ненастанно падає третій рік підряд, при тому, здебільшого, на державних видобувних компаніях в особі АТ "Укргазвидобування" та ПАТ "Укрнафта". Які і за 6 місяців цього року видобули на 5-7% газу менше, ніж минулого року.

Чи розпочавши давноочікуваний видобуток на шельфі. Ну добре, не розпочавши — а принаймні підписавши зобов'язальний контракт із якимось адекватним міжнародним партнером. Чи, страшно сказати, розпочавши будівництво терміналу для регазифікації скрапленого газу із танкерів під Одесою, про що періодично говорили всі президенти України від Леоніда Кучми починаючи.

Натомість в реальності урядова активність на цю тему обмежується заявою очільника МЗС Дмитра Кулеби про необхідність винесення питань, що мають стосунок до "Північного потоку — 2" та проблем газової безпеки України, на переговори в рамках "нормандського формату". Звичайно, це краще ніж нічого. Але, якщо зважити на ефективність "нормандського формату" в питаннях встановлення миру на Донбасі, за енергетичну безпеку стає трохи страшно. Як не додає оптимізму і той факт, що зі всіх урядових відомств гласно питаннями забезпечення газом найактивніше займається саме МЗС.

Можна скільки завгодно говорити про велике "водневе майбутнє", яке стане джерелом прибутків і оживить українську ГТС. Але до нього іще треба дожити, бо навіть за оптимального розвитку подій частка водневої енергетики в нашому енергетичному балансі стане помітною не раніше середини 2030-х.

Натомість зараз маємо ситуацію, за якої можливість отримання Укрїною газу за адекватною ціною і в достатніх обсягах невпинно скорочується. А протистояти цьому повинні учасники переговорів у "нормандському форматі", які навіть на рівні очільників МЗС зараз не спроможні сісти за один стіл.