Зброя знецінення: Чому Винничук кинув виклик "плагіатору" Булгакову

Так діє один зі стандартних способів психозахисту - знецінення. Його зазвичай використовують, аби заглушити власні потреби, от тільки повірити у нову версію реальності та ще й змусити інших розділити нові погляди вдається не завжди.

Здається, саме до знецінення вдався український письменник Юрій Винничук, агресивно звинувативши Михайла Булгакова у плагіаті.

"Людина, начитана у світовій літературі, легко побачить усю вторинність роману "Майстер і Маргарита". Чому француз має захоплюватися Булгаковим, якщо багато образів і сюжетних ходів той запозичив із роману П'єра Мак Орлана "Нічна Маргарита"? Головні герої тут професор Георг Фауст, що продав душу дияволу (таємничому Леону, який, звісна річ, накульгує) і завдяки цьому перетворився на молодика, та руда красуня Маргарита. Спаде на думку французові й роман Александра Дюма "Жозеф Бальзамо". Американець, читаючи Булгакова, відразу згадає "Таємничого незнайомця" (1898) Марка Твена, особливо бал і спільні філософські ідеї. Німецькомовний читач помітить безліч ремінісценцій з роману Густава Майрінка "Ангел Західного вікна", а хтось іще начитаніший буде просто ошелешений дивовижними збігами з "Пригодами авантюриста Гуго фон Габеніхта" класика угорської літератури Мора Йокаї (1825-1904). Тут маємо і теологічні дискусії, схожі на ті, що велись на Патріарших, і версію про те, що Ісус був містифікатором, а справжнє його ім'я Йошуа Бен Ганоцрі, тут і бал у Сатани, і відрізані задля розваги голови, і зникаючі гроші, і жінка на кабані, і польоти відьом...", - зазначив Вінничук у колонці для Zbruc.

Тут письменник не врахував одразу кілька речей чи то навмисне вдався до маніпуляції. Адже досвідченому літературному критику напевне відомо, що головних сюжетів в літературі обмежена кількість (від шести до тридцяти шести, за різними класифікаціями).

Сюжети легенд, як і сюжети Біблійні письменники продовжують брати за основу. І це, за мовчазною згодою літературної спільноти, крадіжкою не вважається.

Втім, згоду завжди можна порушити, звинувативши у плагіаті кого-завгодно. І чим ближче до нашого часу, тим це легше зробити.

Навіть базовий аналіз опусу Винничука на друзки розбиває його аргументацію. І "Нічна Маргарита" П'єра Мак Орлана тут особливо яскравий приклад.

Адже навіть школяру середніх класів відомо, що професор Георг Фауст та його кохана Маргарита - герої легендарної драми Йогана Вольвганга фон Гете, який жив кількома століттями раніше до Орлана і Булгакова.

Між тим, сам Булгаков не приховує від читачів, що твір Гете читав і, в чомусь від нього відштовхувався.

"Та хто ж ти, зрештою? Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого", - цю цитату з твору пан Михайло зробив передмовою свого роману.

Між тим і сам Гете запозичив: адже легенда про доктора Фауста відома людству з давніх часів.

Залишається незрозумілим, чому при такому підході у Винничука вцілів Микола Гоголь, який, до речі, теж безжально експлуатував місцеві легенди. Адже історія Хоми Брута, який посварився з відьмами, була однією з популярних київських оповідок того часу.

Втім, ніхто за це примітного наганяю Гоголю не дав, адже зрозуміло, що такі інтерпретації фольклору - явище цілком допустиме.

Так, у "Пригодами авантюриста Гуго фон Габеніхта" Мора Йокаї є герой на ім'я Йошуа Бен Ганоцрі. Але ім'я - не винахід угорця. Адже Ієшу Ганоцрі Іісуса називали ще в Талмуді. Історики та літературні критики досі сперечаються: одні стверджують, що ім'я вказує на те, що Іісус народився у Назареті, інші - що слово "назорей" вживалося на позначення людей, особливим чином наближених до Бога.

Між тим, Булгаков ніколи не приховував, що під час написання роману читав тематичну літературу, знайомився з легендами різних народів. Зокрема, у підготовчих матеріалах до роману вказана книжка Орлова "Історія стосунків людини з дияволом". Власне, описані традиції шабашу зі швецьких легенд Булгаков вискористав для зображення балу сатани.

Що ж за бажання витісняє Винничук, знецінююче Булгакова? Вочевидь, незнищенне бажання читати лише "правильне" мистецтво від "правильних" людей. Причому, ідеально правильних. Причому, ще й примусити до цього інших - як не цензурою, так хитрощами. Аби по-радянськи гарантувати "мозок захищений від усього кривого". Втім, тисячі прикладів з того ж психоаналізу доводять, що нічого хорошого такий психзахист не дає.