Як живе розділена навпіл столиця країни, з якої Путін злизав український сценарій

Кіпр - одна з найулюбленіших країн українських туристів, втім у мандрівників, які хочуть більше дізнатися про край, викликає полярні емоції. Море, пальми, +40 у затінку… Така собі ілюзія південного раю. Але варто задати запитання місцевим про Північний Кіпр, як посмішка зникає з облич, люди зітхають і починають історію про те, як частина півострова перетворилася з туристичної Мекки на руїни.

У 1960 році Кіпр став незалежним від Великої Британії, але політична ситуація в країні владналася не одразу. Владу захопили військові, а за кілька років привели до державного керма радикалів, яким приписували бажання приєднати Кіпр до Греції. Зміна правління, що відбулася не за процедурою, стала приводом для вторгнення "гаранта незалежності" Кіпру Туреччини. Країна переконувала, що прагне захистити турків, які населяли північну частину острова, від греків з південної. А головним чином - від свавілля правителів. При тому, що новий очільник держави - Нікос Сампсон - обіцяв забезпечити туркам усі права і свободи.

Цікаво, що радикал пробув лідером країни всього два тижні і передав владу парламенту. А за два роки Сампсона судили за державну зраду. 

Втім, у долі північної частини півострова це нічого не змінило. Відхопивши частину території, турецька влада приєднала край на умовах федерації. А згодом визнала незалежність Турецької Республіку Північного Кіпру. 

Відбудовувати розтрощену обстрілами і бомбардуваннями країну не поспішали. Гостей краю і досі вражають занедбані вулиці і залишені місцевими багатоповерхівки з вибитими вікнами і стінами, які активно осипаються. Вражає і зона відчуження, огороджена колючим дротом. Тут живуть миротворці ООН, а сторонніх не пускають, навіть знімати забороняється. Втім, туристи із солодким відчуттям клацають камерами і смартфонами. Все, що вдається передати на знімках – відчуття жаху, який оселився в нібито благополучній країні.

Особливо ж сильне враження справляє Нікосія – місто, яке вважають столицею офіційний Кіпр і самопроголошений Турецький. Погулявшись Нікосією, кореспонденти depo.ua пропонують кілька замальовок про екзотичне місто.

ГЛАМУР ПІД ПАРАСОЛЬКАМИ

Отже, воєнний флер відвертає від Нікосії більшість туристів.

"Та ж у місті немає моря, що там робити", - нарікають мандрівники.

Втім, на Кіпрі сполучення між містами бездоганне, а маршрутки на Нікосію переповнені. Здебільшого у столицю їдуть трудові мігранти з Азії: з усіх країн ЄС до Кіпру відносно недалеко, а зарплати тут доволі пристойні.

У спеку, ближче до полудня місто спить. Нечисленні туристи та працівники стікаються у центр. Кілька гламурних кварталів народжують відчуття свята – красиво оздоблені кафе пропонують рятівний затінок і прохолодні напої, крамниці – фешенебельні обновки. Перехожі шикуються у невеликі черги за водою – за такої температури пляшки води ледь вистачає на годину. Добре, що купити її можна на кожному кроці.

Вздовж центральної вулиці Ледра та поблизу неї ціла купа пам’ятників, церков і музеїв. Автомобільний рух тут перекритий, а от мешканці і туристи залюбки прогулюються під різнокольоровими парасольками.

В зеленому центрі міста можна перепочити на лавочці чи, наприклад, на сходах храму. А заодно здивуватися, що не всі кіпріоти ставляться до своїх святинь з пієтетом – так, хлопець років 15 сміливо підходить до церкви і починає грати у м'яч з її стінами.

НЕЗАКОННО ПЕРЕТНУТИ КОРДОН… ЗА ХВИЛИНУ

Втім, вулиця тягнеться далі, а попереду маячіє загорожа. Спершу скидається на те, що посеред міста просто йдуть ремонтні роботи. Люди просто проходять повз кілька будок, майже не зупиняючись.

Так само прямуємо далі, ведучи розмову.

"Hey, you! Stop now!" – долітає ззаду розгнівано-спантеличений зойк.

Охоронець, явно очманілий від нашої нахабності, жестом закликає нас розвернутися і підійти. Виявляється, ось так просто ми щойно намагались перетнути кордон між головним і турецьким Кіпрами…

Звичайно, доводиться вибачатися, червоніти, протягувати паспорти. Тим часом мозок буравить думка "Зараз поставлять штамп, а потім в південний Кіпр не відпустять. Плакали речі і оплачений номер в готелі, звісно, теж".

Саме такі страшилки пишуть на форумах українці, вмовляючи інших насолоджуватись комфортною південною частиною.

Аж ні, паспорти просто сканують і повертають без жодних позначок. Турецький контроль проходимо ще швидше. Вочевидь, обидві сторони навчились бути поблажливими до туристичної цікавості.

МІСТО, ЯКЕ СХОВАЛОСЬ

Після нехитрого перетину кордону опиняємось в іншому світі – кількість перехожих миттєво меншає разів у десять. Навколо – турецькі прапори замість грецьких і кіпріотських.

Попереду маячіють верхівки храмів – після окупації турки стрімко перетворили християнські церкви на мечеті. В турецькому районі Нікосії найбільше височить Мечеть Султана Селіма, яка колись була Собором Святої Софії. За нею легше всього орієнтуватися, адже на кіпріотських картах цікавинки північної частини не позначені. Тут, на місці, подбали хіба що про вказівники для туристів, які, втім, не завжди приводять в потрібне місто.

Відійшовши з центральної вулиці, можна забрести у кіпріотські дворики. От, прямо на вулиці сушиться білизна, а по сусідству з жилими будівлями примостилася жахлива, напівзруйнована споруда. Вочевидь, свідок війни. Таких "привидів" тут чимало, і усі до них, вочевидь, звикли. З дворів виходять вітатися хіба що коти і собаки. Де подівались люди, невідомо.

Мимоволі натикаємося на огороджену воєнну зону – та сама, вже відома з попередньої подорожі у Фамагусти – колюча проволока і знак, що знімати не можна.

Навколо зачинене майже усе – нечисленні кафе і центральний ринок. Працює кілька крамничок зі стандартними турецькими сувенірами: амулетами у вигляді ока, строкатими люстерками і міні-косметичками. Ціни на крам у кілька разів нижчі за типові кіпріотські. Хоча на цінниках позначки у турецьких лірах, євро тут раді.

Один з нечислених ресторанів розташований в історичній будівлі. Тут зайнято два столики, решта площі – порожня. При цьому на офіціанта доводиться добряче почекати. Чоловік хутко конвертує ліри у євро по курсу, вдвічі завищеному на користь турків. "Так-так, все правильно, спитайте будь де", - киває головою і дуже дивується, коли ми вирішуємо піти, нічого не замовивши у нахаби.

Спрагу вдається вгамувати лише на підході до кордону. Тут, ще на північній частині, розташувалося кілька демократичних кафешок і є люди. Турки засіли за довжелезним столом, вочевидь це єдине місце у "північній" Нікосії, де можна нормально погомоніти. Гостинно погоджуються посунутися, аби звільнити місце для нових відвідувачів. В кафешці все відносно добре, хіба що лимонад тут хімічний, а не таких як у кожному кроці у містах південного Кіпру – з лимону, цукру та води.

Випадковий знайомий каже: мовляв, далеко не всі мешканці тут раді турецькому протекторату, а військові на вулицях (нам не довелося побачити жодного) встигли запарити. Як і низький рівень життя, відчуття ізоляції, небажання подбати про свою територію.

Кіпріотський прикордонник на зворотній дорозі запитує: "Ну як там, цікаво?". Причому запитує доволі щиро, явно не для того, аби перевірити нас за якоюсь таємною методикою. Вочевидь, гордість так і не дозволила йому за роки роботи навідатись в окупований край.

Слухаючи аборигенів і перечитуючи історію, складається враження, що саме тут Володимир Путін запозичив український сценарій. Навіть слово "хунта" з контексту не викреслював. Втім, доля усіх "самопроголошених" геополітичних прожектів схожа, дотичних до них Путін чи ні. Все що вдалося туркам на Кіпрі – це перемістити відхоплену частину острова у реальність 3D – Драматизм, Депресивність, Дивацтва. Ті ж 3D, які загрожують самопроголошеним "республікам" в Україні.

ФОТО: Ольга Черниш, Олексій Шевнін, depo.ua