"Гвардія": російсько-американське кіно для своїх

Замахнувшись на перший в історії вітчизняного кінематографу серіал про АТО, автори "Гвардії" пішли на чималий ризик. Адже тепер їх або хутко обвішають лаврами, а стрічка розлетиться по ТБ різних країн, або ж - висміють і заклюють. Спершу - пересічні українці, які знаються на кінематографі, а потім - українські військові, які знають, як усе є насправді.

Поки що ж залишилося чекати на реакцію з обох таборів. Зрозуміло одне: картина вийшла доволі неоднозначною.

ІСТОРІЯ БЕЗ ІСТОРІЇ

Починається сюжет "Гвардії" на Майдані - в найгарячіші дні протистояння. Палають барикади, революціонери б'ються з "Беркутом", по руках у дівчини-медика стікає кров. "Там снайпери в людей стріляють", - говорить дівчина зі скляним поглядом. Здавалося б, можна плакати уже зараз, але драматизм подій по телевізору не відчувається. На початку картини явно бракує крупних планів та батальних сцен - якщо глядач не був на Майдані, і раптом мешкає у Польщі чи Грузії, відчути дух революції, і почати розуміти характер деяких з головних героїв йому навряд чи вдасться.

Одразу після революційних подій у кадрі з'являється пункт набору добровольців - про це доводиться окремо зазначити відповідним написом. Перебіг політичних подій лишається за кадром - відстороненому глядачу треба добряче покопатися в архівах сайтів новин, аби все зрозуміти.

У першій серії явно підкульгують діалоги - герої спілкуються по-театральному, з нальотом пафосу, як і заведено в класичному українському кінематографі. Щоправда, потім пафос зникає - все починає відбуватися більш природно, за канонами тепер уже голлівудського кіно. Можливо тому, що діалогів в картині не так уже і багато.

Явно не допрацювали і з психологією персонажів. Змалювавши кілька яскравих архетипів, автори вирішили не заморочуватися над поясненням їх рішень та душевного стану.

Так, коли герою Олексія Горбунова, афганцю "Дєду", пропонують тренувати загін новобранців, чоловік без вагань відмовляється. Але варто йому дізнатися, що тато незнайомої дівчинки вже пішов на війну, рішення змінюється на протилежне. А чому саме так, лишається незрозумілим ...

ВІЙНА, ПРИПРАВЛЕНА САНТИМЕНТАМИ

Під кінець першої серії з'являється основна нитка сюжету - суворий інструктор, загін різношерстих і дещо наївних новобранців, з яких готують розвідників, і прудка польська журналістка, яка прагне зняти процес тренувань на відео. Наступні хвилин сорок глядач спостерігає, як герої повзають, бігають назад-вперед, перекидаються кількома репліками і боязко бунтують проти начальства.

Від цього бродіння починає хилити до сну і тягне перемкнути канал, але коли рука вже тягнеться до пульту, героїв таки вирішують відправити на фронт. В принципі, надія на динаміку виправдовується - новоявлених розвідників майже зразу обстрілюють, а коли вони приїздять на місце дисклокації - ставлять перед ними перші завдання.

Не забувають автори і про мелодраматичну приправу. Взводом керує батько одного з новобранців. Але про те, ким є насправді командир молодий хлопець не знає, бо той покинув сім'ю, коли він ще був маленьким.

Що ж, домогосподарки зацінять, іншим "зворушливий" момент може здатися занадто сентиментальним як для військово-патріотичної стрічки.

Події мчать стрімголов, що контрастує з початком серіалу. Бійцям доводиться визволяти побратима з полону, журналістка потрапляє в лапи до бойовиків, а в одного з місцевих бізнесменів викрадають сина... Що ж, і справді, динаміка, гідна американських блокбастерів... Але не тільки американських.

СТЕЖКОЮ РОСІЙСЬКИХ КІНОШНИКІВ

В плані ідейних підходів автори фільму вирішили піти второваною стежкою російських серіальщиків, провівши жирну риску між "своїми" та "чужими", "хорошими та поганими". Риску настільки жирну, що в деяких епізодах вона навіть викликає посмішку.

Зокрема, перший же бойовик у кадрі - судячи зі всього, один із головних лідерів - - прямо на камеру польській журналістці заявляє про те, що має намір "искоренить хохляцкую Украину, стереть ее с лица земли". Якщо пригадати хроніки, в реальності такої прямоти лідери "Новоросії" собі не дозволяли - тим паче у спілкуванні з закордонними ЗМІ.

Далі виявляється, що тим, хто записується в "ополченці" дають трохи грошей і по два пузирі - причому, тариф вельми офіційний, і нікого серед бойовиків, яким теж треба якось тримати зброю в руках, не бентежить.

За класикою жанру єдина позитивна героїня зі Сходу, яка допомагає нашому бійцю, - "пропаща" людина і наркоманка. Також виявляється, що сказавши "прелестный" заміть "кльовий" розвідник автоматично себе розсекречує...

Натомість в нашому таборі не п'ють, ввічливо спілкуються, уникаючи нецензурної лексики, не б'ються і з розумінням ставляться до порад. Від чого головні герої видаються занадто причесаними, а війна - ляльковою і дещо несправжньою.

Подібні речі чудово корелюють із прийомами, використаних у багатьох російських серіалах, які, наразі, заборонені в Україні, але навряд чи б сподобались продюсерам, наприклад, того ж НВО, продукцію якого смакують, в тому числі, у нас. І в підсумку, дещо шкода, що в плані ідеології ми вирішували слідувати прикладу східного сусіда...

Але при цьому подивитися фільм все ж таки варто. По-перше, якщо витримати не надто видовищні тренування, він стає і справді цікавим. По-друге, виконавці головних ролей, на відміну від виконавців другорядних, непогано впоралися з роботою - акторська гра нарікань майже не викликає. А по-третє, "Гвардія" - це все ж таки перший млинець. І можливо, якщо під час його приготування голови надто схилялися у напрямку Сходу, в подальших роботах кінематографістам вдасться виправитися. Головне - не зупинятися.