Повертаючи до життя дітей війни та вулиці

Центр розрахований на 70 дітей, від трьох до вісімнадцяти років. Сюди потрапляють ті, хто опинився у складних життєвих ситуаціях - діти-безпритульні, жертви сімейного насильства, малолітні правопорушники. Після реабілітації їх залежно від ситуації повертають батькам, розподіляють в інтернати або нові прийомні сім'ї.

Директор центру Ірина Дуванська працює в центрі вже 11 років. В її кабінеті «мешкають» плюшеві зайці, ведмедики і кошенята, величезну частину приміщення займають ікони. Їх центру дарують зовсім незнайомі люди - залишають пакет з подарунком та йдуть, не назвавшись. Правда, як запевняє директор, в кабінеті вона проводить дуже мало часу. Адже кожна дитина потребує індивідуальної уваги...

Викроївши півгодини з щільного графіка, Дуванська розповіла depo.ua про проблеми дітей війни, помилки батьків і чарівні метаморфози, що відбулися з її вихованцями.

ЛЮДСЬКЕ ТЕПЛО ДОЗВОЛЯЄ ЗАБУТИ ОБРАЗИ

- Ірина, з початком війни у вас з'явилися підопічні зі східних регіонів України?

- Так, кожен день, у нас живе в середньому п'ять-шість чоловік зі Сходу. Так вийшло, що це діти 15-18 років. Ми намагаємося зв'язатися з родичами, дізнатися історію людини і скласти план реабілітації. Найчастіше батьки залишилися в зоні АТО і не можуть забрати дитину. Тому намагаємося розподілити їх в сім'ї, хоча з дорослими дітьми це не так вже й легко.

- Напевно у таких дітей непрості історії...

- Недавно привезли сімнадцятирічного хлопця. Він знаходився у відділенні токсикології, а потім його направили до нас. Мама залишилася на сході, а він жив у Києві з сестрою в іншій родині. Хлопець став надовго відлучатися і ось опинився в лікарні. Каже, він і сам воював... Більше поки що нічого не розповідає.

Вчора поступила дівчинка, теж із зони АТО. Вона перебувала в «Охматдиті», в токсикології. І повірте, це не алкоголь, це спроба суїциду. Добу думали, куди її направити. Родину, яка готова була б її прихистити, не знайшли. Поки направили її до нас. Вона не пояснює, як довго живе в Києві.

- Уже спробували встановити контакт? Напевно, з людиною після спроби суїциду це непросто...

- Сьогодні ми познайомилися ближче. З самого початку ми обійнялись, завдяки цьому виникла певна довіра. Думаю, так вона зробила з кожним із наших співробітників та дітей. Людське тепло дозволяє швидше забути образи.
Якщо хлопці потрапляють із зони АТО - до них особлива увага, особлива любов. Але обіймаємось ми абсолютно з усіма, адже у багатьох дітей вдома це не прийнято.

У ХУЛІГАНІВ ЗАНИЖЕНА САМООЦІНКА

- Можливо, у вас є ще якісь секрети?

- Основа всього - це любов і увага. А ще у нас немає системи покарань, тільки система заохочень. Ми придумуємо багато розваг - екскурсій, заходів, походів. Діти знають: якщо вони будуть добре вчитися і добре себе поводити, то будуть брати участь у всіх наших розвагах. Наприклад, в неділю ми йдемо в Театр української драми на «Наталку Полтавку» Олега Скрипки. Для дітей це просто бомба. До цього були на майстер-класі з готуванні суші...

- До вас і сюди приїжджають гості?

- І дуже часто. Сьогодні виступав український народний хор - жінки пенсійного віку самі організували ансамбль... Зарядили всіх своєю енергетикою. Зараз все, що пов'язано з патріотизмом, Україною, традиціями, творчістю - величезна радість для дітей. Раніше їх вкрай важко було чимось таким зацікавити.

Після хору виступили самі діти. Ця дівчинка із зони АТО, яка тільки вчора прибула, і один хлопчисько поставили дуже креативний танець. Прочитали вірші, подарували гостям малюнки.

- Дітей напевно складно надихнути на самодіяльність...

- Тут часто відбувається диво. Я підходжу й кажу, що нам треба зробити диво. Кажу, ось музика, ми тобі пару рухів покажемо, спробуєш станцювати. І діти самі починають горіти проектом.

- І що, немає «скептика», який хуліганить і всіх розхолоджує? Все ж таки це діти...

- У таких хуліганів, які люблять помахати руками на вулиці, як правило, дуже занижена самооцінка. Але ми показуємо дитині, що віримо в нього і пропонуємо альтернативу хуліганству - проявити себе через творчість, через лідерство.

Адже, приміром, організувати групу підлітків на щось цікаве - не менший адреналін, ніж вплутатися у вуличний конфлікт. У нас проявляють себе абсолютно всі. Не так, як в школах, де виступають завжди одні й ті ж самі та тільки тому, що вони ходять в театральний гурток. У наших дітей інша школа, школа життя. Але ми знаємо, що у кожного з них є талант. І коли заохочуєш дитину, у неї все виходить.

Повторюся, важливо не забороняти щось робити, а запропонувати рівноцінну за емоціями заміну.

МАМА ПОЗБАВИЛА СЕБЕ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ І ПОСТАВИЛА ДИТИНУ ПІД ДВЕРІ ЦЕНТРУ

- Є приклади, коли у вас вийшло витягнути дитину з особливо складної ситуації?

- На початку грудня до нас надійшов 17-річний хлопець з Харківської області. Дуже екстравагантний, все тіло в наколках. Десять місяців відсидів у СІЗО, потім йому дали умовний, але він знову порушив закон... Як виявилося, крім судимості, у дитини органічні ураження головного мозку. Він весь час на таблетках, раз на півроку має лягати в стаціонар. Спочатку хлопець був дуже агресивним, постійно матюкався. Зі страшною ненавистю ставився до жінок середнього віку.

Ми почали давати йому відповідальні доручення. Він здивувався: як ми можемо йому довіряти? Потім переодягли його у Діда Мороза і відправили з волонтерами вітати дітей, хворих на церебральний параліч. Для нього це був шок. Адже він весь час казав: мені погано, я нікому не потрібен... І тоді йому показали, кому дійсно може бути погано. Але при страшній хворобі діти борються за своє життя і навіть намагаються бути корисними іншим. Після цього візиту він почав замислюватися, чому чинив саме так.

Потім у нього була зустріч з людьми, які вийшли з місць позбавлення волі і стали успішними. Вони розповіли, наскільки легко потрапити до в'язниці і наскільки складно повернутися і стати особистістю. Вони просто говорили про своє життя, без усіляких моралей.

Плюс, любов, повага, участь у заходах... За півтора місяця зміни були колосальними. Я дивилася на нього і дивувалася: чому в нього діагнози психіатричні? Адже нормальний хлопець.

Перехідний вік - взагалі складний...

- У маленьких дітей бувають не менш важкі ситуації. У нас був семирічний хлопчик з діагнозом дебільності. Говорити не вмів, тільки мукав. Мама сама себе позбавила батьківських прав і просто поставила під двері центру дитини з цим рішенням суду. Він постійно наносив собі каліцтва, поводився жахливо, намагався імітувати секс з іграшками.

Це був шок для всіх. Хлопчик міг у будь-який момент утнути все, що завгодно. Але терпіння і любов дали приголомшливі результати - дитина заговорила і геть забула про всі свої ненормальності. Він вивчив цифри, букви, почав складати їх у склади. Розповідав вірш, виступав, йому дуже подобалося. Кожна поїздка у яке-небудь місце була для нього щастям.

Коли ми його відправили до інтернату, там були вражені: як він з таким діагнозом може читати вірші, розмовляти, підтримувати особисту гігієну? А він усе це робить. І таких випадків дуже багато.

ДІТИ ЗАГОВОРЮВАЛИ МАСКУВАЛЬНУ СІТКУ

- Ви з дітьми стежите за тим, які події відбувається в Україні?

- Новини дивимося кожен день. Минулого тижня показали дорослішим вихованцям адаптовані фото дітей в зоні АТО. В тому числі, маріупольські знімки. У дітей були сльози на очах. Психологи спочатку боялися їхньої реакції, але потім вирішили, що вони мають розуміти, що зараз у інших дітей дуже велике горе.

- Військовим якось допомагаєте?

- Нещодавно всі разом плели маскувальну сітку - всі брали активну участь, співали пісні. Вони якимись сердечками це все робили, було видно, що плели з любов'ю. Навіть заговорювали, повторюючи: «повертайтеся живими», «ми вас любимо», «ви нам потрібні, ви найкращі».

Коли їздили у військовий госпіталь, діти задавали дуже багато питань: як поводитися з пораненими, як їх підтримати? У підсумку, почитали молитву і заспівали кілька військових пісень. Все було дуже душевно. А один з поранених вояків подарував нашому дорослому хлопчикові свою куртку. І тепер цей хлопчисько з нею не розлучається. Він несказанно гордий, що носить куртку героя.

Та й у гості військові приїжджають часто - ми передаємо для них малюнки і вироби. Зараз ось, крім сітки, у нас готова партія в'язаних шкарпеток.

- А де ви знайомитеся з військовими?

- Ми співпрацюємо з волонтерами, просимо приводити до нас хлопців. Але це тільки за їхнім бажанням, адже у військових дуже короткий період відпочинку. А взагалі знайомимося де завгодно. Наприклад, я йшла сюди через ринок і випадково почула, що чоловік прибув на побивку. Кажу, мовляв, будь ласка, прийдіть до нас. Ну, хоча б на п'ятнадцять хвилин. Ми б вам хотіли дещо передати. Він просто розгубився, коли прийшов. Читали для нього вірші, передали малюнки.

Дитячі малюнки для солдатів - справжній оберіг. Тому дітки пишуть завжди дуже теплі слова, малюють янголят і голубів. До речі, я не бачила жодного сумного малюнка - діти хочуть підтримати наших захисників. Притому, що ми нічого не вказуємо, нічого не забороняємо. Говоримо, малюйте, що побажаєте, головне, щоб було від душі.

ВСЕ НАЛАГОДИЛОСЬ, КОЛИ МАМА З'ЯВИЛАСЯ В ЖИТТІ ДИТИНИ

- У вас у роботі бувають розчарування?

- Розчаровує, коли батьки не прислухаються до наших рекомендацій. На зустрічі кивають головою, а вдома поводяться як і раніше. У дитини протест: що ж таке, я змінююся, намагаюся, а батьки все такі ж... Через це бувають спади в реабілітації.

Часто батьки домовляються зі службою у справах дітей розмістити у нас дитину, а його згоди не питають. Звичайно, для нього це стрес. Відразу ж виникають питання: «Що ж я такого зробив?», «За що ви мене сюди?». Діти навіть не розуміють, куди їх везуть.

Згадайте, часто на вулиці доводиться чути від мам і тат: «Якщо не будеш слухатися, здам тебе до інтернату». Ну, навіщо таке говорити? Як можна відмовлятися від дитини? Адже проблема завжди в дорослих. Навіть якщо генетично закладені негативні якості, їх можна коригувати. Тільки треба порадитися з фахівцями, прикласти зусилля. Але цього робити не хочуть, починаючи звинувачувати школу або міліцію. Всі навколо зобов'язані, окрім мами з татом.

Часто запитуєш у батьків, де вони останній раз бували з дитиною, чим займалися разом. У кращому випадку, відповідають, що ходили в супермаркет або на шашлики. Причому батьки спілкувалися з друзями, а діти займалися самі собою.

У підсумку, коли ставиш питання самим дітям про те, що найважливіше в їхньому житті, називають гроші і розваги, але не сім'ю і здоров'я.

- Буває, що батьки проходять реабілітацію з дітьми?

- Одна родина прийшла до висновку, що їм потрібна допомога. Мама була у нас кожен день разом з дитиною. Дитина бачила мамину зацікавленість, тому проблему вирішили дуже швидко. А не так у них все пішло тільки тому, що мама приділяла їй вкрай мало часу. І тому дитина почала звертати на себе увагу іншими способами. А коли мама з'явилася в її житті, все налагодилося.

Фото: Косс Казимко/depo.ua, facebook.com