Волонтер-музикант про солдатів-папуг, стрілянину без патронів і брехню по обидві сторони

Про враження від поїздок у гарячі точки, зворушливі подарунки для бійців та протидію волонтерам з боку МВС depo.ua розповів лідер гурту Тарас Тополя.

НА ПЕРЕДОВІЙ СТРАХУ НЕМАЄ

- Тарасе, розкажіть, з чого для вас почалася волонтерська діяльність?

- Спочатку ми з Анатолієм Борисенком і Марією Наумовою допомагали евакуювати родини солдатів з окупованого Криму. Потім почалася війна на Сході. Сергію Вусику, моєму напарнику й колезі, подзвонив друг, який служив артилеристом. Сказав, що їм потрібно буквально все. Мовляв, сплять на хімзахисті, ним же і накриваються. Немає ні медикаментів, ні бронежилетів. Ми зрозуміли: треба щось робити. Почали писати в соцмережі, звертатися до знайомих, журналістів. Назбирали гроші на перші 50 бронежилетів. Потім стали займатися цим системно.

- Напевно, перші рази було страшно - все ж таки, цивільні люди, і на фронт...

- Скоріш, було страшно, що ми не встигнемо доставити речі у призначене місце. Це величезна відповідальність... А страху за себе там немає. Ти одягаєш засоби захисту, плануєш маршрут, щоб доїхати до темряви. Точно вираховуєш час. Ти зайнятий справою, в якій не можна помилятися.

До того ж, безпосередньо під обстріли ми не потрапляли, хоча й були поряд з Красногорівкою, Мар'їнкою. Бачиш: в п'яти-десяти кілометрах б'ють «Градами», але десь там, до тебе не дістають.

ЗРАДНИКИ ТРИМАЛИ ГОЛИХ СОЛДАТІВ ПІД ОБСТРІЛАМИ

- Але ж якісь емоції були?

- Обурення, відчай, гнів. У голові спливали питання... Чому так? Чому держава настільки безвідповідально ставиться до людей, які захищають її межі?

У військових не було нормальної техніки, форми, патронів в автоматах. Про тепловізори і говорити не доводилося. Водночас розпилювалися тендери, високі посади займали все ті ж люди. Зрадники організовували невдалі наступи, відступи, тримали голих і босих солдатів під обстрілами.

- Мабуть, у вас в пам'яті є якась конкретна картинка...

- Конкретних картинок маса. Ось ти приїжджаєш на один із блокпостів української армії, а тебе зустрічають люди в бундесверівській німецькій формі, яку їм привезли волонтери.

На формі - німецький прапор, який не можна зірвати, тому що Німеччина впаює свій символ у форму своїх бійців. Їх одягають у якісну амуніцію, і вони зобов'язані носити прапор своєї країни і пишаються цим. Українці ж носять символіку чужої держави, тому що своя їх формою не забезпечила. Поруч з хлопцями в німецькому одязі - солдати в американському камуфляжі «Буря 3-колор». І ще маса варіантів забарвлень. Як папуги. Це обурювало, і було дуже боляче на це дивитися.

Ще болючіше, коли важка бронетехніка їде двісті кілометрів три дні, тому що швидше не здатна, ламається. Коли у бійців немає патронів і вони клацають затворами. Роблять вигляд, що готуються стріляти, коли сепари вночі повзуть на блокпост. Таких речей було дуже багато.

Звичайно, є тенденція до поліпшення - мобілізувалася вся країна. Але зараз нова хвиля мобілізації, і, наскільки я знаю, проблеми все ті ж.

УКРАЇНСЬКІ ЗМІ ТЕЖ СПОТВОРЮЮТЬ КАРТИНКУ

- Але що робити, якщо у держави немає грошей?

- Треба звернутися до народу, мовляв, є проблема, давайте, включайтеся. Наша ж влада робить вигляд, що все добре. Передає танки, які не хочуть приймати на баланс військові частини - зовні все нормально, але мотори не працюють. Або ж форму, яка плавиться.

Все навколо брешуть... Коли один з командувачів сухопутних військ заявляє, мовляв, екіпірування армії повністю завершене, а волонтери тут ні при чому, це не може не обурювати. Це ж брехня, яка йде від офіційної особи. Так, потім людина вибачилася... Але неправдивої інформації і зараз дуже багато.

Люди заплутуються в потоках недостовірних фактів. Спотворюють картинку не тільки російські, але й українські ЗМІ. Перші - в спробі перекрутити інформацію, другі - в прагненні щось приховати, виправдовуючись небажанням сіяти паніку.

Лінія фронту зсувається, сотні квадратних кілометрів відходять сепаратистам. Про це мовчать, поки сепари не починають стріляти з тієї території, яка, по ідеї, повинна бути під українськими військами. Звичайно, я не військовий стратег, але, мені здається, брехня дезорієнтує суспільство. Через неї в підсумку з'являються формулювання: «Все пропало». І на цьому грає російська сторона.

- Вам доводилося вправляти мізки близьким людям, розповідаючи, як все насправді?

- У мене багато рідні в Нью-Йорку, вони дивляться на ситуацію з боку і все розуміють правильно. Також адекватно оцінюють події і мої московські друзі. А в дискусії з людьми, які піддалися російській пропаганді, я не вступаю принципово. Краще витрачати сили на щось корисне. Зараз у суспільстві щодо того, що відбувається пропали півтони, кожен уже давно визначився, де він і з ким. Є чорне і біле, сірого вже немає.

ПІД ЧАС ВІЙНИ ПЛЮРАЛІЗМ ХОВАЮТЬ У ПІДВАЛИ

- Може, сірого і немає, але деякі артисти так і залишилися без позиції...

- Таких людей, у тому числі, артистів, я вважаю лицемірами. Тому що нейтральну позицію щодо свого народу, якого винищують «Градами», зберігати не можна. Ти можеш не виступати за військові дії, але виступати за життя цього народу ти зобов'язаний. Не хочеш співати солдатам - співай пораненим. Не хочеш підтримувати українське військо - підтримуй біженців. Але щось робити треба.

- А як бути з тими, хто визначився з позицією, але позиція виявилася антиукраїнською? Що скажете про хвилю протестів проти появи деяких російських виконавців в українському телеефірі? По-вашому, це сумісно з демократією?

- Під час війни, у тому числі, інформаційної, держава має право робити з контентом країни-агресора все, що завгодно. Російські співаки, які кричали «Кримнаш» і щось там про «пупок, закопаний на Донбасі», свій вибір зробили.

Вони ж є рольовою моделлю для величезної кількості людей. І поки вони передають свої ідеї через інтерв'ю, пісні та кліпи, їх не можна пускати в український ефір. Коли ситуація налагодиться і ми встановимо історичні межі, їх можна повернути назад, погравши в демократію і назвавши це, скажімо, «плюралізмом». Але коли йде війна, плюралізм ховають у підвали.

- А вам не приходила повістка?

- Поки що ні.

- Чи готові воювати, якщо прийде?

- Якщо мобілізація добереться до людей мистецтва, ми підемо. Хоча, мені здається, кожен має займатися своєю справою. В першу чергу, треба мобілізувати тих, у кого вже є досвід. Два-три тижні підготовки навряд чи навчать музикантів адекватно діяти в екстремальній ситуації.

СПОДІВАЮСЯ ВИПИТИ З СИНОМ ПИВА У МОСКВІ

- Олена (співачка Alyosha, дружина Тополі, - ред.) разом з вами на передову не їздить?

- А навіщо? Одягти камуфляж і виставити фотографії, що вона була в АТО? Поки ми там, наші дружини ведуть побут, підтримують нас всіляко, збирають аптечки для солдатів. У моїй картині світу жінки не мають бігати з автоматом.

- Вона розділяє ваша думка?

- Моя дружина має допомагати мені і допомагає! Так, як вона зараз це робить, - самий хороший формат. Це найбільш ефективно. А їхати їй заради «нового досвіду» в зону АТО сенсу немає. Тільки місце в автобусі займати. Та ще й я хвилюватися буду.

- Вашому синові Роману півтора роки. Він часто запитує, де тато, коли ви їздите на війну?

- Він у нас дуже комунікабельний, спілкується з широким колом людей. До нього весь час приїжджають наші друзі, родичі. Якщо тата немає день або два, він абсолютно нормально реагує.

- У його картині світу ще немає такого поняття, як війна?

- На щастя, ні. І сподіваюся, до того часу, коли він почне усвідомлювати, які відбуваються події, війни вже не буде. А ми приїдемо з ним до Москви і будемо пити пиво... по двадцять гривень за літр (посміхається).

НАШ АВТОБУС ПЕРЕРИЛИ ДО САМОЇ ОБШИВКИ

- До речі, про Москву... Читала, що вам перераховують гроші, у тому числі, росіяни...

- Так, вже надіслали близько 100 тис. Рублів. А ще перераховують з Австралії, Канади, США.

Є безліч зворушливих історій. Наприклад, викладач університету Шевченка віддала нам кілька зарплат поспіль. Пояснила, що зараз це найкраще застосування для грошей. А ще дуже зворушливо, коли дзвонять бійці і кажуть: «Ваша аптечка врятувала нам життя». Або так: «Стріляли, збили з ніг, але завдяки вашому бронежилету я залишився живий». І таких випадків уже десятки...

- Загалом багато часу проводите на фронті?

- Їдемо раз на два тижні приблизно дня на два. Встигаємо об'їхати три-чотири точки. Іноді ночуємо в наметах. Дуже зворушливо, що деякі солдатські намети зсередини завішені дитячими малюнками - подарунками від незнайомих українських дітей, які вирішили підтримати своїх захисників. Трапляється, бородатий здоровий мужик з автоматом носить такий малюнок у внутрішній кишені. Адже у когось немає дітей... А так військові дивляться на малюнки і заряджаються... Тому ми кожного разу щось таке привозимо.

- Були випадки, коли вам як волонтерам вставляли палиці в колеса?

- З доставкою проблем не виникало ніколи. Але кілька разів спецзагони МВС, на зразок того ж «Беркута», що стояв на Майдані, перерили наш автобус до самої обшивки. Перевернули навіть сумки догори дном. Причому вони знали, що ми гурт «Антитіла» та волонтери. Звичайно ж, ні патронів, ні наркотиків не знайшли - але осад залишився. Неприємно, коли розумієш, що комусь абсолютно фіолетово те, що ти робиш. У них є старі образи, вони ненавидять Революцію Гідності та абсолютно цинічно ставляться до волонтерів. Готові на все, щоб принизити і морально, і фізично.

- Написати скаргу не хотіли?

- А сенс? Їх там поставила вже нова влада. Кому скаржитися?

НОВИЙ АЛЬБОМ БУДЕ ПРО ЛЮБОВ

- Нещодавно ви представили пісню «Завжди моя», а потім і кліп на неї... Коли написали композицію?

- Писали кілька останніх місяців, під враженням від того, що відбувається в країні.

- Значить ви з тих, у кого в кризові моменти прокидається натхнення?

- Натхнення прокидається в різних ситуаціях. Просто в такий час ні про щось інше не пишеться... Відбувається зміщення акцентів.

- Ваш новий альбом буде про війну?

- Ні, він буде про кохання, як і всі попередні платівки. Просто про любов можна писати по-різному. В принципі, пісня «Завжди моя» також про кохання. Про любов до жінки, до Батьківщини. Про те, що і та, і та - завжди моя.