Ведуча "України 24" Лейла Мамедова: Історія Прип’яті та Чорнобиля триває сьогодні й триватиме завжди

Ви у 5 років покинули рідний дім та виїхали з Прип’яті через трагедію на Чорнобильській АЕС, про яку певний час нічого не повідомлялося. Що у пам’яті з того дня закарбувалось назавжди?

 

Я була зовсім маленькою, тому якісь факти про евакуацію до певного часу чула тільки від батьків та друзів сім’ї. А коли почала їздити в Прип’ять та Чорнобиль, день евакуації й окремі картинки стали поновлюватись в пам'яті.

 

Ми з вами знаємо, що евакуація була запланована на 26 квітня, але її затримали за рішенням уряду СРСР. Тому насправді евакуювали людей 27-го квітня 1986 року о 14:00. Я пам’ятаю цей день. Ми добу ще жили звичним життям. Була тепла погода й ми грались біля будинку, а мама у день трагедії ходила до стоматолога. І вже опівдні наступного дня дикторка прип'ятського радіо оголосила про "тимчасову евакуацію" жителів міста. 

 

 

Як проходила евакуація?

 

Пам’ятаю велику кількість автобусів та багато людей навкруги. Мама з сестрою йшли попереду, а я чомусь зупинилась. Відтоді боюсь натовпу. Згадую, як військовий взяв мене на руки та посадив в автобус, в яких мешканців вивозили в Поліський, Іванківський райони та у Київ. 

 

Жителям Прип'яті довелося залишити майже все. Ваша сім'я дійсно залишила всі речі. Чи все ж таки дозволялось щось вивозити? 

 

Моя мама хотіла взяти багато речей, але тато зупинив її... 

 

27-го квітня на вулицях з'явились машини, які поливали землю спеціальним розчином. Поліція чітко наказувала жителям міста: "Беріть кілька речей та документи. Це всього на кілька днів". Всі були впевнені, що повернуться. Мама нам з сестрою взяла лише дві білі кофти та документи. Ось і все. Пізніше вона дуже шкодувала, що не забрала з наших дитячих ліжечок срібні хрестики.

 

Зараз, коли питаю маму про ті дні, не хоче говорити й починає плакати. Тому цю тему підіймаю рідко. Більше питала тата за життя. Він розповідав про станцію, на якій працював ще багато років після аварії.

 

35 років тому у цей трагічний день ваш тато залишився на станції, оскільки працював інженером на четвертому енергоблоці. Як довго він пробув на ЧАЕС? Як пізніше описував все, що відбувалося у день катастрофи?

 

Тато — моя гордість і моя любов! Це без перебільшення. Я мало про що шкодую в житті, але дуже прикро, що ми з ним так мало провели часу. Головне – встигнути набутись разом. Я не встигла. 

 

Тато після аварії, у ліквідації якої брав участь, ще понад десять років працював на станції. Два тижні вдома, два на станції. Скажу чесно, мій батько рідко згадував день катастрофи. Я бачила, як йому боліло те, що сталось 26-го квітня. Він завжди говорив: "Ми думали, що все життя проведемо в Прип’яті. Ми будували це місто для себе й для дітей. Ми любили Прип’ять". І вони з мамою дійсно любили місто своєї молодості та щастя.

 

Ви згадували, що тато після трагедії знову й знову повертався у Прип’ять…

 

Для багатьох ліквідаторів Прип’ять та Чорнобиль — це магніт. Я вагалась перед тим, як після аварії вперше поїхати туди. Але після поїздки у 2014 році хочу повертатися знову й знову. Одного разу відвідала у Чорнобилі місце самопоселенців, які живуть недалеко від зони відчуження. Там познайомилась з дідом Іваном та його дружиною Марією, які здивували тим, що не переїжджали до Києва, хоч і мали таку можливість. На моє здивування чоловік відповів: "Донечко, я тут здоровий та щасливий. А коли їду звідси хоча б на кілька днів, одразу починаю хворіти". 

 

Трагедія на ЧАЕС змінила долі багатьох сімей. Як ви з батьками та з сестрою пережили цей жахливий період? Та як згадуєте 26 квітня 1986 року сьогодні?

 

Після аварії, на жаль, моя сім’я розділилась. Тато продовжував працювати на станції, а мама — кілька місяців пробула в лікарні. Ми ж сестрою потрапили до рівненського інтернату. Я втікала звідти в ліс та ховалась, читаючи книжки. Мабуть, це теж вплив катастрофи.

 

А яке ж було неймовірне щастя, коли маму виписали та ми з сім'єю поїхали на море. І вже восени переїхали жити в Київ. Здавалось, що все погане позаду, але історія Прип’яті та Чорнобиля триває сьогодні й триватиме завжди.