Відправляємо ракети-носії на експорт, доки на Росії все сиплеться: Чим займається Україна в космосі

Україна – одна з семи космічних держав із повним циклом створення ракет-носіїв. Окрім них, у нас проектують і серійно виготовляють космічні апарати, системи управління, орієнтації і траєкторних вимірювань.

Наразі все це  – за умов обмеженого фінансування, відтоку мізків з України та під радісні фанфари поступового відмежування нашої космічної галузі від російської. 

23 серпня 2019, переддень Дня Незалежності України. Вперше за роки новітньої історії нашої держави було проведено вогневі випробування ступеня ракети-носія в цілому. На відео ви бачите кадри прожигу третього ступеня ракети-носія середнього класу "Циклон-4" (спроектований КБ "Південне" та виготовлений на Південмаші). Це перемога, адже ступінь повністю розроблений, виготовлений та випробуваний в Україні, без імпортних деталей.

Про український космос можна розповідати багато. Наприклад,  у нас розробляли апаратуру стикування "Курс" для МКС, системи прицілювання ракет, апаратури систем керування для космічних комплексів "Союз", "Прогрес", "Протон", є наземні контрольно-коригуючі станції для глобальних навігаційних супутникових систем та мережа спостережень геофізичних явищ. 

Окрім того, Україна будує ступені та двигуни для американських ракет Antares та європейських Vega, а у стані розробки знаходяться чимало потенційно успішних проєктів. 

Європейська ракета-носій легкого класу Vega з українським двигуном. Запуск від 22 березня.

Але от парадокс – наразі за держзамовленням України у космосі немає жодного супутника українського виробництва (вони у більшості обслуговують інтереси країн-замовників), після Леоніда Каденюка до космосу не полетів жоден український астронавт, а бюджет не передбачає на космічну галузь достатньо фінансування, незважаючи на зростаючу її прибутковість не завдяки, а всупереч обставинам.

Витяг із пояснювальної записки до проєкту Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік":

"На космічну галузь у 2020 році передбачаються видатки, зокрема, на продовження виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських (дослідницько-конструкторських) робіт пов’язаних з провадженням космічної діяльності в інтересах національної безпеки та оборони, які виконувалися в рамках загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України (95,0 млн грн), продовження робіт пов’язаних  з утилізацією твердого ракетного палива та забезпечення безпеки його зберігання (164,4 млн грн), а також на забезпечення прийому та обробки спеціальної та службової інформації з космічних апаратів, забезпечення контролю за сейсмічною обстановкою та іншим геофізичними явищами на всій Земній кулі, забезпечення контролю за якість науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, виготовленням серійної продукції, поставкою та монтажем ракетно-космічної техніки (354,9 млн гривень)".

Depo.ua обговорив реалії української космічної галузі з кандидатом фізико-математичних наук Олексієм Парновським.

Олексій Парновський. Фото надано співрозмовником

- Чи є достатнім передбачене фінансування космічної галузі на 2020 рік?

"Якщо коротко – ні. 95 млн – це ж власне вся космічна діяльність. Фактично, цієї суми вистачить лише на поточні роботи зі збирання та випробування космічних апаратів, що готуються до запуску.

Не вистачить навіть на оплату пускових послуг, не кажучи вже про дослідження

164,4 млн – це виконання зобов’язань України по Будапештському меморандуму щодо ліквідації залишків міжконтинентальних балістичних ракет РТ-23 УТТХ.

354,9 млн – видатки на підтримання наземної інфраструктури, що знаходиться у віданні Національного центру управління і випробувань космічних засобів: Центру управління польотами, Системи контролю аерокосмічної обстановки та інших систем.

Реальну потрібну суму назвати наразі важко, бо цьому має передувати аналіз стану галузі, яка в такому режимі функціонує вже третій рік".

- Скільки коштів у бюджет могла би приносити космічна галузь України, якби країна ставилася до вливань з держбюджету у технології як до вигідного бізнес-проєкту?

- Це можна побачити на графіку. Космічна галузь є прибутковою навіть за мізерних коштів, які виділялися на неї з бюджету. В 2016 році ДП "КБ "Південне" (конструкторське бюро, - ред) було в трійці за прибутковістю серед державних підприємств в Україні (інші два - УкрЕнерго та УкрГідроЕнерго). При відповідальному ставленні вона могла б приносити значно більше грошей."

- Скільки супутників українського виробництва наразі обслуговують потреби нашої країни? І скільки потрібно та якого призначення? 

- Наразі на орбіті працюють два супутники українського виробництва: PolyITAN-1 та PolyITAN-2-SAU розробки НТУУ "КПІ". PolyITAN-1 – навчальний супутник для набуття досвіду командою розробників. PolyITAN-2-SAU – науково-навчальний супутник, що працює в рамках міжнародної програми QB50. Споживачами його даних є керівництво цього проекту, переважно з Бельгії та Нідерландів.

За державним замовленням наразі в космосі немає жодного активного апарату українського виробництва

В процесі складання зараз знаходяться 4 українські космічні апарати: Мікросат-М (науково-технологічний), Січ-2-1 (дистанційного зондування Землі), Аерозоль-UA (науковий) — це все розробки КБ "Південне", а також PolyITAN-3, який розробляється в НТУУ "КПІ". Потреби України у власних космічних засобах можна встановити після визначення стратегічної мети космічної діяльності в Україні.

- Чи є наразі зараз виключно українського виробництва на ходу?

- Жодної. 23 серпня, вперше в історії України, було випробувано верхній ступінь ракети-носія, від початку до кінця розроблений, виготовлений та випробуваний в Україні без використання імпортних складових. Цей ступінь буде використовуватись на ракеті-носії Циклон-4М, яка має експлуатуватися з космодрому Нова Скотія в Шотландії. Тим не менш, двигуни першого ступеню ще досі не готові. Всі попередні ракети залежали від імпорту з Росії. Крім того, на початковому етапі розробки знаходиться ще велика кількість ракет, але скільки з них реально дійдуть до виробництва поки сказати важко.

- Чи можуть наші виші підготувати кваліфіковані кадри для роботи у даній галузі? Як зацікавити молодь у розвитку космічного напрямку, та які кроки для цього має зробити держава?

- Ні. Система освіти в Україні розвалена вщент і потребує докорінного реформування. Більшість кращих випускників українських шкіл навіть не розглядають сценарій вступу до українських ВНЗ, а одразу мітять хто до Польщі, хто до Франції.

Наразі країна стоїть перед загрозою втрати другого покоління українських науковців та інженерів (перше було в 90-ті), і, швидше за все, цю хвилю українська наука вже не переживе 

Щодо інтересу, то зараз молодь вже набагато більш зацікавлена, ніж, скажімо, 6-7 років тому. Цьому посприяв і науково-популяризаторський рух, який з’явився наприкінці 2015 року, і хайп навколо діяльності Ілона Маска, і розвиток мейкерського руху та робототехніки, і загальний підйом романтизму, викликаний війною.

Держава має більш активно співпрацювати з приватним сектором та ентузіастами, зокрема, іноземними; активніше брати участь у міжнародних освітніх та популяризаторських проектах і заходах і загалом відходити від практики ізоляціонізму.

- Які фактори необхідні для розвитку космічної галузі в Україні? Чого було досягнуто за останні роки і яких реформ не вистачає?

Першочергово потрібно визначитись зі стратегічною метою: чого саме Україна хоче від космосу?

- Вона визначатиме і законодавчу базу, і пріоритети, і рівень фінансування. Розроблення відповідних стратегічних документів наразі ведеться під егідою асоціації "Космос".

Досягнуто прибутковості галузі, часткового імпортозаміщення, здійснено оновлення технологій, створено нові сучасні виробничі потужності, оновлено наземний сегмент, зокрема - частково компенсовано втрату станцій на території АР Крим. Ще необхідна реформа управління підприємств галузі, перехід на світову систему стандартів, створення нової законодавчої та нормативної бази, створення нових наукових та виробничих кооперацій з країнами Заходу.

- Наскільки тісно космічна галузь України зараз пов'язана із Росією?  І як саме?

Невдале стикування корабля "Союз" було викликано використанням української системи "Курс" поза її гарантійним терміном

- Україна та Росія взаємозалежні від поставки критичних компонентів. Після початку війни обидві країни доклали зусиль щодо подолання цієї залежності, але жодна з них повністю цієї мети не досягла. От, до прикладу, ситуація: нещодавнє невдале стикування корабля Союз з роботом Фьодором з МКС викликане використанням української системи стикування "Курс" поза її гарантійним терміном. 

- Які проєкти ви вважаєте найбільш успішними ? 

- Наразі в Україні немає доведених до кінця космічних проєктів. Нерівний темп надходження фінансування та організаційні проблеми призводять до затягування термінів їх реалізації на роки. З позитивних прикладів можу навести методику класифікації типів земного покрову за даними космічної зйомки, яку розробили в Інституті космічних досліджень, і яка дозволила виявити несанкціоновані посіви соняшника в Миколаївській області. Сума ПДВ від ринкової вартості врожаю з цих посівів є більшою за сумарне фінансування Інституту космічних досліджень за всі роки його існування.

- Прокоментуйте постійне відкладання нової космічної програми та можливість повернення українських астронавтів у космос? Чи є можливість зробити це у найближчі 5 років?

- Космічна програма відкладається через постанову КМУ №710 від 2016 року, яка забороняє подання проектів нових державних цільових програм.

На запуск астронавтів потрібно надзвичайно багато коштів. Єдиний варіант для України – "випросити" місце у США, коли почнеться експлуатація їхніх пілотованих космічних кораблів. Наразі всіх астронавтів доставляють в космос російські "Союзи". У найближчі 5 років зробити це неможливо.