Туманний Слов'янськ: смертельні озера, гнітюча тиша і «катівня Стрєлкова»

Про те, що ти прямуєш в Донецьку область, починаєш розуміти ще в поїзді. Ніяких звичних розмов про політику чи скарг. Повна тиша. Люди принципово не говорять про війну та її наслідки. Про що завгодно, але тільки не про це. Можливо, бояться бовкнути зайве і назвати терористів ополченцями. Але більшість просто вирішили забути про війну.

Насилу вдається розговорити одну з попутниць. Це дама середніх років родом з Єнакієвого. Останні два місяці вона прожила у родичів в Полтавській області, зараз повертається додому зимувати. В очах у жінки страх. Вона не знає, що побачить, - чи залишилася цілою і нерозграбованою її рідна домівка. «У Єнакієвому зараз стоїть українська армія, і стало легше. А ще недавно там реально було пекло. Люди з настанням темряви не могли навіть світло в будинках і квартирах залишати ввімкненим, бо сепаратисти напідпитку стріляли по вікнах, проходячи повз», - розповідає жінка. У неї зараз залишилися тільки мрії про мир: щоб не стріляли, почали працювати підприємства і справно платили пенсію. «У мене двоє дорослих дітей, маленькі онуки. Боюсь за їхнє життя, за їхнє майбутнє. Зараз живемо одним днем і молимося, щоб залишитися в живих», - витирає сльози попутниця.

Слов'янськ зустрів туманом. В голові відразу виникла думка: символічно, місто з туманним майбутнім. На станції з поїзда зійшло багато людей, щонайменше 100 осіб. Більшість без багажу - люди поверталися додому з порожніми руками, а ті, хто їхав провідувати родичів, напевно везли тільки гроші. Для слов'янців це зараз найкращий подарунок і допомога. Багатьом доводиться відновлювати свої будинки, вставляти розбиті вікна, латати зруйновані снарядами стіни будинків, відновлювати дахи.

Слов'янськ швидко лікує рани війни. Житлові будинки в місті майже всі відновлені. За словами співробітників місцевих комунальних служб, в місті не опалюються тільки три багатоповерхівки, де ще не встигли відновити системи опалення через зруйновані стіни. Всі інші слов'янці отримали тепло навіть на два дні раніше, ніж більшість киян, - 23 жовтня. Вода і світло теж є в усіх квартирах.

На відміну від житлового сектора багато адміністративних будівель міста, як і раніше, розгромлені. Наприклад, будівлю палацу культури ім. Леніна в центрі міста досі зачинено. Її вікна розбиті, а в стінах ще видно уламки снарядів і сліди від куль. А свого часу це був справжній культурний центр для Слов'янська: сюди приїжджали з гастролями артисти, а для дітей працювали гуртки. І коли відновлять цей палац культури, ніхто не знає.

Така ж сумна ситуація і з будівлею Слов'янського коледжу НАУ. Вікна в корпусах розбиті, і, швидше за все, в такому стані вони зустрінуть в цьому році перший сніг.
Розпогодилося. Центральна площа міста вмить наповнилася людьми. На жовто-блакитних лавочках біля міськвиконкому під осіннім сонцем гріються пенсіонери. Поруч з ними - батьки з маленькими дітьми прийшли погодувати голубів. Погляд привертає вцілілий пам'ятник Леніну з жовто-синьою краваткою на шиї. «Тепер наш Ленін став українським», - з гордістю заявляє пенсіонер, що проходить повз. Розговорилися.

- Мені вже 83 роки, - представляється Сергій Іванович. - Я пам'ятаю ще Велику Вітчизняну війну. Але тоді так страшно, як цього літа, не було.

- Чому?

- Тоді два дні постріляли, Червона армія вийшла з міста, німці увійшли. І навпаки, коли наші визволяли місто. А цього разу Слов'янськ був лінією фронту кілька місяців. Люди жили одним днем. Прокинулися вранці - спасибі. Дожили до вечора - спасибі. А взагалі-то, у нас зараз негласне правило - не згадувати цю війну. Щоб лиха не накликати. Не дай Бог знову це «ДНР» повернеться в Слов'янськ. Давайте я краще вам підкажу, де у нас смачні пиріжки продають, хочете?

Подякувавши ветерану за турботу, рухаюся далі - до місця зародження війни, до будівлі міського відділу слов'янської міліції. Це перший об'єкт, який захопили терористи 12 квітня цього року. Тоді озброєні люди за допомогою «УАЗика» вирвали решітку на вікні будівлі міліції і потрапили всередину. За годину біля міськвідділу з'явилася потужна барикада з прапорами «Новоросії». Це вже історія. Зараз про події тих днів там нічого не нагадує. Фасад будівлі відремонтовано, решітки на вікнах нові - з українським тризубом по центру. А на місці колишніх барикад асфальт начисто вимитий, щоб і натяку на «лихі» часи у перехожих не виникало. Над входом гордовито розвивається український прапор.

А ось будівлі СБУ в Слов'янську пощастило менше. (Саме в її підвалах бойовики так званої «ДНР» утримували полонених, регулярно допитуючи їх і жорстоко вибиваючи з них зізнання). У народі цей будинок прозвали «катівня Стрєлкова». Зараз ця будівля зачинена наглухо, з вибитими шибками і слідами серйозної пожежі. Місцева влада явно не поспішає її відновлювати. Єдине, що зробили, - освіжили фасад українським прапором, як нагадування, що Слов'янськ - це Україна.

На вулицях міста багато оголошень про продаж будинків. Вони зустрічаються навіть в центрі. Наприклад, у будинку по вул. Іскри, за словами місцевих жителів, ставні забиті ще з літа, а зверху наклеєне оголошення про продаж.

Наступна моя зупинка - Слов'янський курорт. Тут показово безлюдно. Хоча раніше його санаторії навіть в холодну пору року були притулком для спинальників, яких ставили на ноги завдяки цілющим слов'янським грязям і лікувальній солоній воді. «Ми сьогодні тільки відкрилися близько 16.00. Людей взагалі немає, - скаржиться бармен місцевого ресторану. - От ви у нас реально сьогодні перший клієнт. Ми вам на каву навіть знижку в 1 грн зробимо заради такого випадку».

Біля солоних озер - нікого, крім голодних диких качок, які, вгледівши на горизонті людину, поспішають підпливти до неї ближче, сподіваючись випросити хоч маленький шматочок якоїсь їжі.

Зустрівши місцевого жителя, цікавимося, чи купався цього літа хтось на Славкурорті. «Нам наполегливо рекомендували не купатися в озерах. Наскільки це правда, що на їхньому дні багато трупів, не знаю, а ось боєприпаси бойовики там затоплювали, сам бачив, - неохоче каже слов'янський чоловік середніх років. - Славкурорт особисто для мене поки «помер», своїх дітей відпускати туди купатися в найближчі роки не буду, береженого Бог береже».

Фінальним пунктом моєї подорожі по звільненому Слов'янську стало селище Семенівка. Воно постраждало від війни найбільше. Сказати, що на тебе накочується жах, коли бачиш повністю розгромлені будинки, - не сказати нічого. Слов'янська Семенівка стала сучасним пам'ятником жахів війни: покинуті будинки без дахів та стін, воронки по пояс від авіаційних снарядів. І гнітюча тиша: ані сміху дітей, ані метушні дорослих по господарству. Все тихо і безлюдно. Тільки голодні і змарнілі собаки, яких зрідка можна побачити на руїнах колись добротних особняків.

Фото: Ольга Вілік/ДеПо