Світська левиця-волонтер: Матері шукають своїх синів, а ці сволоти не говорять, що вони мертві

Наталія Юсупова розповіла depo.ua про те, як балує поранених, за що зневажає владу і чому не ходить на тусовки

СПОЧАТКУ МОТОРОШНО НУДИЛО ВІД КРОВІ І СУДЕН

- Наталю, раніше вас знали як світську левицю, зірку українського шоу про життя багатих людей. У який момент ви вирішили стати волонтером?

- Цей момент я пам'ятаю. Я прочитала, що Волонтерська Сотня допомагає в госпіталі, це було на самому початку подій в зоні АТО, а 5 червня я вже була тут. З тих пір я кожен день тут, за винятком тих днів, коли їжджу провідати сина. До речі, я ніколи не була світською левицею. Правда, вже звикла, що мене так називають. Але, якщо Україні потрібна світська левиця, нехай нею буду я ...

- Звідки ви берете сили на щоденне перебування в госпіталі?

- Хочу сказати, що в госпіталі я отримую дуже багато позитиву. Звичайно, тут страшно: рани, помирають молоді хлопці, але тут так багато мужніх, позитивних людей! У них дуже багато позитиву, і я вдячна долі за те, що я знаю цих людей.

- Як вас називають хлопці, про яких ви піклуєтеся?

- (посміхається) Наташенька.

- Як ви долаєте розгубленість, коли вперше заходите до поранених солдатів?

- Це вони мене соромляться спочатку. Але я до них ставлюся, як до дітей, дбаю про них, і розгубленість йде.

- Спочатку вам було складно бачити всі жахи госпіталю?

- Перші три дні мене постійно нудило, коли я бачила кров, судна. А тепер я спокійно дивлюся на будь-яку рану, може, мені навіть треба було бути лікарем. Єдине, що складно, це заходити в реанімацію. Там складна атмосфера і запах.

- За час вашого волонтерства з'явилися солдати, з якими ви подружилися і стали підтримувати стосунки?

- Ой, так, звичайно. Мені кожен день дзвонять, приїжджають з Чернігова, Харкова, Львова. Кожен день ми на зв'язку. Особливо під Новий рік я відчула це все, коли мені постійно дзвонили і вітали. Приємно, коли дзвонять матері, що дякують.

БІСИТЬ ТЕ, ЩО МУЖИКИ ВІДСИДЖУЮТЬСЯ, А 18-РІЧНІ ХЛОПЦІ ПОМИРАЮТЬ

- На своїй сторінці в Facebook ви різко критикуєте нинішню владу. Вам не погрожували за настільки відкриту критику?

- Ні, мені не погрожували, та й всі зараз критикують владу. Я взагалі зневажаю і ненавиджу її. Мало хто викликає у мене позитивні емоції. Я вважаю, що так не можна ставитися до свого народу і доводити його «до ручки». Приїжджають родичі до бійців в госпіталь, і ви не уявляєте, це така тотальна бідність! У них немає грошей на дорогу. Люди не можуть дозволити собі купити йогурти ...

- Політики не намагаються вести з вами діалог, не просять стримати критику на їхню адресу?

- Ні, вони, мабуть, не сприймають мене серйозно, думають, що я світська левиця. Але я дивлюся, що все частіше до мене прислухаються, все більше людей мені пишуть. Якщо я прошу про допомогу, то в госпіталі робиться стовпотворіння людей. Зараз не важливо, хто ти - світська людина або спортсмен ... Люди просто перестали довіряти політикам, вони шукають свіжий погляд від когось іншого.

- Ваші подруги по шоу «Багаті теж плачуть» Ольга Громова та Камалія допомагають вам і вашим підопічним?

- Камалія постійно допомагає. Вона привозила сюди кілька разів речі для хлопців, постійно поповнює їхні рахунки. Вона розумниця!

- Ви постійно спілкуєтеся з солдатами, які прибувають із зони АТО і знаєте про ситуацію там безпосередньо від них. Бачите якісь шляхи вирішення конфлікту?

- Якби всі робили так, як вони повинні були б робити, то було б набагато легше воювати. Найбільше вражає і дратує те, що дорослі мужики відсиджуються, а молоді 18-20-річні хлопці вмирають на війні. Це найбільший злочин, який здійснюють зараз. Навіть якщо хлопці - контрактники, які служать два місяці або півроку, кидати їх у гарячі точки ненормально. У нас багато міліції, СБУ, і якщо у нас не війна, а АТО, то нехай вони туди їдуть, а не посилають юних хлопців! Навіть бійці спецназу розповідають, що під час спецоперацій замість того, щоб зосередитися на завданні, їм доводиться прикривати молодих воїнів, так як їх шкода.

- Ситуація в зоні АТО сильно відрізняється від того, що пишуть ЗМІ?

- Я рідко читаю новини, так як мене обурює ситуація. Кажуть, що загинуло три людини, а насправді 30. Або коли матері тут шукають синів та волонтери вже знають, що вони загинули, а ці сволоти навіть не можуть їм повідомити.

АКТИВНІШЕ ДОПОМАГАЮТЬ БІДНІ

- Ви підраховували, скільки грошей вам вдалося зібрати за весь час вашого волонтерства?

- З липня я збирала на карти хлопців. Але потім я зробила окрему карту на своє ім'я, яка захищена від зломів. За вересень-жовтень я перерахувала хлопцям 1 мільйон 200 тисяч гривень. Гроші витрачаю на продукти, спортивні костюми бійцям. Взагалі я збираю гроші на життя хлопцям, адже їхні зарплати у 2000 грн ні на що не вистачає. Вони їдуть додому, і їм треба купувати ліки, їздити на реабілітацію. Їм треба допомагати. У деяких сім'ї, які треба утримувати, а роботу після поранень вони не знайдуть. Найогидніше, що шахраї знімають гроші з карток наших хлопців! Знімали 70 тисяч, днями 40 вкрали. Ці злодії не бояться нічого, вони дзвонять батькам, просять надіслати дані карти, обіцяючи допомогти їхнім синам, а потім зламують їх. Але наша СБУ не ворушиться, хоча постійно воюємо з ними, пишемо запити. Я займаюся тим, що веду боротьбу з фейковими сторінками наших хлопців, на яких шахраї наживаються.

- Яка допомога зараз потрібна в госпіталі?

- Знаєте, не важливо, гроші це чи продукти. Зараз важливий будь-який внесок. Є люди, які не можуть дозволити собі пожертвувати гроші. Але, як правило, найбідніші - найактивніші. Їх більше всіх хвилює це горе, і вони розуміють, що гинуть найкращі. Найчастіші перерахування - це 7, 10, 20 гривень. Якщо всі люди скооперуються - то швидше це закінчиться. З кожним може це станеться. Хтось на Ferrari розбивається і стає інвалідом, а у нас молоді хлопці після війни залишаються без ніг.

МІЙ СИН ПОЗА ГНИЛОЮ СИСТЕМОЮ

- Ваш син підтримує вашу діяльність?

- Звичайно, він влітку на канікулах був тут і допомагав мені. Коли він приїжджає в Київ, він завжди приходить сюди до хлопців. Він підтримує мене і допомагає.

- Чому ваш син навчається в іноземному вузі. Ви розчарувалися в українській системі освіти?

- Кожен вчиться, де хоче і де може. Але, будучи кращим учнем англійського вузу (син Наталії став кращим студентом в галузі історії та права у своєму вузі у Великобританії, - ред.), мій син завжди говорить, що він з України. Він виховується на європейських цінностях, і у нього абсолютно інший менталітет. Він вже поза гнилою системою і не буде себе вести так, як у нас поводяться.

- Він збирається повернутися в Україну і працювати тут?

- Йому всього 18 років. Поки що він навчається в Англії. Я знаю точно, що на нього дуже сильно вплинули події на Майдані і те, що він побачив тут у шпиталі - хлопчика з кулею в голові, солдата без кистей. У нього змінився світогляд.

- Ви не намагалися обгородити сина від цих жахів?

- Ні, звичайно. Він сам сюди приходив якось раз. У його друга батько воював на Донбасі і був чотири рази в полоні.

БАЛУЮ СОЛДАТІВ МАМИНИМ ШАШЛИКОМ

- Як ви плануєте вашу діяльність в майбутньому?

- Я перебуваю поза всякими волонтерськими течіями, які перетворюються на бізнес. Зараз я віддала документи, мене дуже просять люди створити свою громадську організацію. Не для того, щоб десь виступати, а щоб люди могли допомагати. Моє місце тут. Я не волонтер-теоретик, я практик. Я приходжу в 12 і йду у 22. Так, я втомлююся, але я отримую велике задоволення, допомагаючи цим хлопцям. Мені не потрібні ніякі грамоти, ордени, рукостискання з чиновниками, участь в шоу на телебаченні. Мені головне - повага цих людей.

- Як ви стримуєте бажання витратити всі свої особисті фінанси на допомогу своїм підопічним?

- Я не марнотрат по натурі. Коли є гроші, я купую хлопцям планшети, телефони, коли ні - то їжу, одяг. Балую їх чимось смачним - піцою, шашликами. Мама моя часто готує для них.

- Як ви заробляєте на життя, якщо весь час проводите тут у госпіталі?

- Це не секрет. У мене є свій бізнес в Дніпропетровську. У мене своє агентство нерухомості, приміщення, які здаються, я отримую гроші. Такий ось приємний бізнес. Я завжди про це говорила. Людям легше повірити, що я підробляю десь на світських вечірках, ніж у те, що у мене свій бізнес.

- Вас відвідували думки про еміграцію?

- Ні, звичайно. Зараз мій народ в біді, і я йому потрібна.

- Вас запрошують на світські заходи?

- Так, постійно, але я не ходжу. Я взагалі за ті 7-8 років, що живу в Києві, раз 7 була на вечірках. Всі через це шоу «Багаті теж плачуть», де мене називали світською левицею. Раніше я обурювалася, що проводять якісь вечірки, але тепер я зрозуміла, що, перебуваючи весь час у такій ситуації, можна цокнутись. Тому якісь заходи можуть бути, звичайно. Але я туди не ходжу. Хоча, з іншого боку, волонтери - це ті люди, які постійно знаходяться в напрузі і вони заслужили право розслабитися і відпочити навіть на якійсь вечірці. Але я ось приходжу в госпіталь - і в мене стільки справ. Треба і погодувати, і погуляти, і поспілкуватися з бійцями, от і час так проходить.

- Як ви розслабляєтеся?

- Я приходжу додому, слухаю музику і дивлюся фільми. Можу в Інтернеті посидіти, вночі відповідаю на листи людей, які мені пишуть.

- Як у вас справи з особистим життям?

- Воно постійно існує, але я так не люблю про нього говорити. Звичайно, більшу частину часу я проводжу тут і не страждаю від нестачі уваги. Поки що я сконцентрована на своєму теперішньому способі життя тут, у госпіталі.

Фото, відео Косс Казимко/depo.ua