Старики-механіки: як у глибинці воскрешають броньовики для фронту

depo.ua побував у глибоко переферійному подільському Городку, де таких цехів виникло відразу два: в одному чаклують над БРДМ, в іншому зараз відновлюють набагато більший і потужніший БТР-80. Провінційне мале танкобудування - це будні українського життя, хоч часом й незаслужено позбавлені уваги.

Уже на в'їзді у Городок відразу видно, що тут живуть справжні патріоти - в'їзд до айцентру весело розфарбований у національні синьо-жовті кольори і червоно-чорні кольори «Правого сектора». А може, й УПА. Автобусна зупинка теж тішить око патріотичним забарвленням та портретом Тараса Шевченка.

Після розпитувань (при цьому пильні городчани строго цікавилися, чи не шпигун перед ними та вимагали показати документи) з'ясувалося, що бронетехніку ремонтують десь на колишній «Сільгосптехніці». Раніше такі корисні заклади були у ожному райцентрі. Тут навколишні колгоспи ремонтували трактори, вантажівки, комбайни та інші сівалки-жниварки. З середини 90-х колгоспи-радгоспи наказали довго жити. Їм на зміну прийшли фермери свої залізяки ремонтують самостійно або у сервісних центрах. Нікому не потрібний заклад пішов у небуття разом з колгоспами. Сьогодні на території колишньої «Сільгосптехніки» тусується місцевий малий і середній бізнес. Тут і пункт збору утильсировини з купами іржавого металобрухту, і якісь склади, і всілякі майстерні. Тому довелося чимало поблукати добрячою територією, перш ніж вдалося знайти те, що шукали.

Біля схожої на зубило восьмиколісної машини метушаться півдесятка мужиків, постійно щось підкручуючи, заглядаючи під днище і виробляючи інші малозрозумілі для гуманітарія маніпуляції. На броньованій машині постійно навіщось вмикалися і вимикалися фари, один раз вона навіть рикнула, випустивши клубок смердючого диму. Останнє викликало у ремонтників хвилю радощів та ідею відправитися на перекур - у волонтерській майстерні робочий графік достатньо вільний.

Руслан Задорожний

За головного тут Руслан Задорожний - місцевий бізнесмен та волонтер. «З самого початку бойових дій підприємці Городка активно допомагають фронту, - розповідає він. - Загалом, як і всі мешканці нашого міста. Закуповували продукти, одяг, екіпіровку та інші необхідні нашим воїнам речі - починаючи з сокир, лопат і пил, закінчуючи тепловізорами. Минулої осені, наприклад, мешканці Городка подарували бійцям 95-ї аеромобільної бригади спеціально перероблені для розвідників три автомобілі УАЗ. У цій бригаді служить добровольцем наш земляк Володимир Ткачук, який пішов на фронт добровольцем. Як же не допомогти сусідові?»

Щоправда, розповідаючи про УАЗики-«тачанки» Руслан Борисович відразу уточнив, що до цього проекту хоч і причетний, але на другорядних ролях. А зайнятися справжньою бойовою бронетехнікою його надихнули друзі з Хмельницького, які давно займаються її ремонтом: «У нас тут поруч, в сусідніх Ярмолинцях, одна з найбільших в Україні баз зберігання військової техніки знаходиться, - каже пан Руслан. - Там зберігаються тисячі одиниць озброєння...»

Помітивши мій здивований погляд, мовляв, навіщо ти першому зустрічному військову таємницю видаєш, він сміється. «Та яка це військова таємниця? Про базу в Ярмолинцях не знає тільки ледачий. В Інтернеті, у відкритому доступі ще з часів Януковича навіть докладні списки є всього, що тут зберігається. Офіційні. Коли почалася війна все, що було на ходу, відразу відправили на фронт. Багато? Всієї інформації не знаю. А що знаю, то не скажу. Ми з братом вирішили допомогти з ремонтом того, що залишилося. Ідею підтримали й інші підприємці Городка. Друзі з Хмельницького вивели нас на керівництво бази. Домовилися. І ось результат», - співрозмовник вдаряє кулаком по броні.

БТР відбуксирували у Городок 20 лютого. З того часу волонтерам уже вдалося відновити всю проводку та відремонтувати один з 2-х моторів. Зараз доробляється електрообладнання та тривають роботи над другим двигуном.

- І скільки ж це коштуватиме? - цікавлюся я.

- Та не знаю, - відмахується Задорожний. - Нам же не дали готовий список з виявленими поломками. Всі з'ясовуємо по ходу робіт. Знову ж таки, не завжди доводиться платити за запчастини, часто необхідне нам просто дарують - знають для чого. Ну, а працюємо усі безкоштовно.

- Ну, не зовсім за безкоштовно, а за їжу, - сміється Войцех Бачок, механік. - Пан Руслан особисто і готує. До речі, Руслан Борисович, там уже обід на носі, а ще нічого й не приготоване...

Руслан Борисович, хмикнувши, віддаляється до закутку з примусом. Дуже доречно під час строкової на Кавказі він встиг послужити на посаді кухаря. Ось воно де стало в пригоді. Зауважимо, що майстерня знаходиться на околиці. Так що з громадським харчуванням тут проблема. А враховуючи, що роботи ведуться з самого ранку і до упору, гарячий обід - річ не зайва. Продукти на кухню, до речі, теж підкидають місцеві волонтери.

Поки «головний» готує обід, цікавлюся, коли техніка буде готова до відправки на фронт. Пан Войцех і два Миколи - один Майков (електрик), другий Федорович (ще один механік) тільки сміються: «Так хто ж знає? Намагаємося швидше. Ми ж ще не всі пошкодження виявили, а що на нас ще чекає та якої складності, сказати неможливо. Тут головне з «нутрощами» розібратися. А пофарбувати і навести зовнішній марафет - це всього день роботи... За договором нам два місяці на ремонт дали, але сподіваємося все зробити набагато раніше. Нашим хлопцям на фронті броня зараз дуже потрібна. Зробимо цей БТР, відразу ще одну машину візьмемо...»
Що характерно, ніхто з волонтерів патріотичних промов не штовхав та піднесених слів не говорив. Все зводилося до короткого: «Треба!»

Інша група волонтерів зайнята ремонтом бойової розвідувальної машини десанту (БРМД). Їхня база знаходиться в одному з гаражів майже у самому центрі Городка. Народу, як й галасу, тут виявилося дещо більше, ніж у БТР-ному ангарі. Верещали болгарки і перегукувались майстри: «Качай! Чи не качай! Ще качай! Пішло! Знову качай!...» Як виявилося, йшов процес перевірки гідравліки гальм. Для розвідувальної машини, головна мета якої на шаленій швидкості ганяти пересічною місцевістю, хороші гальма - штука архіважлива та завжди актуальна.

Якщо волонтерам з екс-«Сільгосптехніки» можна дати неформальну назву «підприємці» (нагадаємо, місцеві бізнесмени є основними «донорами» проекту), то цій групі підійшла б назва «пенсіонери». Останні тут в абсолютній більшості.

- А що нам робити залишалося? - пояснює колишній старший сержант МНС Дмитро Кузьменко. - Сидіти телевізор дивитися й «козла забивати»? І це коли наші діти гинуть на фронті? Зібралися з мужиками, вирішили підставити й своє плече.

Зайнятися ремонтом бронетехніки «пенсіонерів» надихнули «підприємці», і незабаром між двома майстернями розгорілося справжнісіньке змагання.

- Коли ми дізналися, що брати Задорожні організували ремонт БТР, то вирішили, що теж можемо приєднатися. Тим паче, що серед нас вистачає висококваліфікованих фахівців. Та й верстати, на яких можна виготовити деталі будь-якої складності, у нас є...

Тут варто дещо роз'яснити. До середини 1990-х у Городку працювало кілька досить потужних і високотехнологічних заводів. Сьогодні від них тільки порожні коробки цехів стирчать. Коли підприємства ліквідували, обладнання можна було купити майже за ціною металу. Часом навіть отримати у рахунок заборгованості по зарплаті. В результаті у багатьох хазяйновитих мужиків, особливо у яких руки не з одного місця, а як годиться ростуть, в господарстві опинився пристойний верстатний парк.

- Руслан Борисович звів нас з керівництвом Ярмолинецької бази зберігання, - розповідає Дмитро Кузьменко, - і допоміг з юридичним оформленням необхідних паперів.

Почати вирішили з чого простіше - з БРМД. І пояснюється це зовсім не відсутністю кваліфікації, а значно банальніше і приземлено - на ремонт великого БТР-а потрібно набагато більше коштів, ніж на ремонт відносно невеликого розвідувального броневичка. А у пенсіонерів з грошима все ж сутужно. Збирають їх «хто скільки дасть». У депресивному містечку з повністю знищеною промисловістю можливості потенційних жертводавців невеликі. Так що навіть біля воріт боксу з броньовиком висить банка для пожертвувань.
Гроші, й досить пристойні, тут потрібні весь час.

- Наприклад, - говорить екс-пожежник, - просто запустити на 1-2 хвилини мотор для перевірки після чергового налагодження - начебто дрібниця. А для цього потрібно залити у бак мінімум 50 літрів. Інакше мотор і не заведеться. При ціні у 27 гривень за літр набігає пристойна сума...

Михайло Воротний - один з лідерів цієї групи волонтерів - заявляє, що цей броньовик у них не останній. «У Ярмолинцях сотні одиниць техніки, яку потрібно ремонтувати - говорить він. - У держави на все немає ні сил, ні коштів. Ми ж можемо допомогти. Правда, нам би дуже хотілося, щоб відремонтована техніка йшла не куди вирішать чиновники у Міноборони, а з урахуванням наших побажань. Наприклад, у частини, де служать наші земляки, тим більше, що багато хто скаржиться на дефіцит будь-якої бронетехніки. Часто навіть поранених вивезти немає на чому. Зараз ми хочемо «легалізувати» нашу групу та готуємо документи для юридичної реєстрації громадської організації. Кажуть, так буде легше впливати на розподіл відремонтованої техніки».

Денис Бакаляр

 Серед «пенсійної» братії в очі кидається юнак з вогником в очах і болгаркою в руці. Це 18-річний мешканець сусіднього села Чорноводи Денис Бакаляр. Весь вільний час він проводить у боксі, допомагаючи відновлювати бронемашину. «Ну не можу я в такий час тусуватися з пацанами, та пиво пити - говорить він. - Розумію, що це нехай і не великий, але все ж внесок у нашу спільну перемогу».

До речі про перемогу. Ніхто з тих, з ким довелося поговорити, у ній не сумнівається. І ніхто не кричить: «Все пропало! Нас «зливають»! Кругом зрада!» Люди просто працюють на цю саму перемогу. І нічого за це не вимагають. Навпаки - віддають усе, що можуть.

УАЗик-«тачанка» для розвідників

Хлопці з Городка обслуговують батарею САУ «Гіацинт»