Справжні солдати. Комбат капеланів-кіборгів Ігор Шулик: кожен раз, як їдеш у батальйон, вирішуєш вмерти

Depo.ua продовжує цикл публікацій про українських бійців, які ведуть сторінки в соцмережах.

Військовий капелан киянин Ігор Шулик у минулому - рок-музикант, а тепер - пастор євангельської церкви та командир батальйону капеланів-кіборгів. На передову почав їздити з липня, відвідував найгарячіші точки, але жодного разу не стріляв по людях

Наразі у сторінки Ігоря в "Фейсбуці" 290 друзів, багато фотографій у компанії інших капеланів. Він стояв у витоків створення першого капеланського батальйону в зоні АТО

ПІШЛА АТАКА І ПРОЩАЄШСЯ З УСІМА

Ігор розповідає, що із початком АТО капелани, які працювали у тюрмах та колоніях, відчуваючи потребу людей у слові Божому, почали їздити на Донбас. У статусі волонтерів - як працювати військовим капеланом ще ніхто не знав.

Тож, наш співрозмовник організував людей і став командиром першого в Україні батальйону військових капеланів.

Наразі в країні два великих капбата: заступник Ігоря керує "Першим українським батальйоном військових капеланів", а він сам -"Межконфесійним батальйоном військових капеланів". Весь особовий склад - не тільки священики, але й парамедики і хвацько керують автівками. 

"У нас є протестанти, римо-католики, православні. Нема тільки сектантів, типу "свідків Ієгови" та Московського патріархату, бо то теж велика секта", - каже він.

Підрозділ Шулика називають також батальйоном капеланів-кіборгів, тому що багато хто з них пліч о пліч із бійцями пройшли по дві-три ротації в Донецькому аеропорту.

Місяць тому капелани-кіборги отримали від предстоятеля УПЦ Київського патріархату Філарета нагороди "За жертовність"

"Пішла атака і ти прощаєшся з усіма, - розповідає Ігор про філософію капеланів. - Кожен капелан, який приходить у батальйон, приймає рішення вмерти. Із своїми солдатами. Не може він розвернутися та піти, кинути своїх солдатів. І після того, як капелан приймає усвідомлене рішення вмерти, в нього змінюється світогляд".

КОЛИ БІЛЯ ЧОЛА КУЛІ ЛЕТЯТЬ, НА ЩО СПОДІВАТИСЯ ?

Першою локацією, на яку прибули капелани, була Весела гора біля Щастя на Луганщині - там стояла 30-та бригада і батальйон "Київ - 12".

"На передку нікого не цікавить, якої ти церкви-конфесії, головне що ти християнин та щира людина. В нас є зараз підрозділи в "Айдарі", "Донбасі", в 93-й та 81-й бригадах. Працюємо тільки в гарячих точках, де найтяжче: Донецький аеропорт, Станиця Луганська, Широкіне, Констянтинівка", - каже капелан.

Обід на передовій. Зустрів краянина з Києва

При цьому жоден з капеланів не має зброї.

"І знаєте, за рік в нас жодного вбитого, при тому, що на передовій служили. Господь захищає. Коли збираєш у мішки відірвані руки-ноги, свистять кулі біля чола, на кого надіятися? Більше нема на кого", - посміхається Ігор.

Капелани щойно отримали командирські хрести - відзнаки командирів підрозділів

ІНКОЛИ ЗРИВАЄ ДАХ ВІД НЕНАВИСТІ ДО СЕПАРАТИСТІВ

За словами Ігоря, у його колег психіка інколи міцніша ніж у військових - в аеропорту у десантників зривало дах, від стресу та страху відмовляли руки і ноги, а капелани переживали по три ротації в ДАПі.

"В мене особисто зривало дах інколи тільки від ненависті до сепаратистів, - згадує він на питання, чи піддавався стресам. - Ці люди дуже проросійські, дуже ворожо ставляться до україномовних до, священиків київського патріархату. Це населення дуже багато зла зробило нашим солдатам, стільки воно їх здавало, продавало...".

Віра в Бога від жахів, що кояться на фронті , в хлопців, за словами Ігоря, не зникає.

Найчастіше їх турбує, що буде далі, якщо вони загинуть, чи потраплять вони до Раю. Що буде з ними, якщо відірве руку чи ногу.

ВІД РОКЕРА ДО ПАСТОРА

Ігор у минулому - рок-музикант та тюремний капелан. У 93 році він прийшов до Бога: спочатку співав у церковному хорі Російської православної церкви, потім грав у групі Київської єврейської месіанської спільноти, заснував гурт "Лестница Иакова".

Вже десять років як працює тюремним капеланом, його підопічні - неповнолітні злочинці та довічно засуджені.  А до цього Ігор грав рок і досяг  не аби яких успіхів. Виступав, наприклад, із "Братами Карамазовими".

Але потім зневірився в музиці.

"Я вважаю - це не те, на що варто витрачати час, - міркує Ігор. - В нас був один звукорежисер, він казав що музика - то дорогий шум. Воно так і є. Грошей вкладається неміряно, а зиску?" 

Досьє depo.ua:

Вік: 46 років

Місце проживання до війни: Київ

Сімейний стан: одружений, має доньку

Спеціалізація: капелан, пастор євангельскої віри

 

Читайте також у рубриці "Справжні солдати":

Олександр "Батя" - На війні із шматком титану у спині

Максим Мединський: Ми жили в свинарнику, але бігали там лише собаки

Вадим Вовк: Вразив пофігізм людей в зоні АТО

Віктор Коваленко: Викинув з церкви череп, і побратими перестали гинути

Сергій Звягін: Не надсилайте харчі, бо їх міняють на горілку

 Дмитро Двойченков хоче змінити уявлення про армію,