Хто навчить "каратєлєй хунти" говорити українською

Нещодавно в столичному аеропорту "Жуляни" розгорівся черговий мовний скандал - працівниця митниці Ксенія Самохіна, що приїхала в Київ з Донецька, відмовилася спілкуватися із підприємцем Олексієм Любецьким українською. Чоловік цьому факту обурився і викликав начальника зміни. Але його вибачення і навіть розпочате розслідування випадку у Головному управлінні Державної фіскальної служби Любецького не вдовольнили - підприємець озвучив намір звернутися до міліції, адже не впевнений, що в результаті розслідування Самохіна понесе справедливе покарання...

Звісно ж, працюючи у Києві, дівчина могла б вивчити бодай кілька фраз українською - набір реплік до пасажирів не надто великий, а його освоєння не потребує багато часу. Але і поведінку Любецького не кожен назве цивілізованою. Така принциповість ділової людини, в якої теоретично має вистачати справ і без мовних розбірок, дещо спантеличує. І все можна було б списати на кепський настрій і бажання зігнати злість на ближньому, але такі випадки в Україні не поодинокі. Хоча в країні вистачає цілком реальних проблем, українці продовжують шукати примарних ворогів серед ближніх. І по суті, мова служить ідеальним засобом для функціонування системи "свій - чужий". Коли майбутнє залишається доволі тривожним, а грошей вистачає на половину колишніх "радостей", відчути себе героєм доволі приємно - а мовні війни є чи не ідеальним для цього інструментом.

Сьогодні для тих, хто прагне воювати за щасливе майбутнє вільної України, є маса можливостей для самовираження - українська армія тільки рада добровольцям, а волонтерам завжди не вистачає вільних рук. Проте на війні можуть поранити і вбити, а це лякає. А у волонтерській спільноті треба жертвувати власним часом і старанно працювати, а це лінь. Причепитися ж до російської мови, якою говорить ближній, і організувати справжню атаку на невірного - це і швидко, і "весело". Тим паче, що до атаки, з великою вірогідністю приєднаються однодумці, а колективне цькування - як відомо, ще веселіше...

Як нещодавно заявив президент України Петро Порошенко, 60% українських військових в зоні АТО розмовляє російською. І в армії, де людям є чим себе зайняти і без боротьби з вітряками, мовне питання на порядку денному не стоїть. Там треба діяти, а не займатися демагогією навколо знаків та символів.

Не є новиною і те, що мова, якою говорять цивільні українці, не є ознакою патріотизму чи навпаки "ватництва". Згадується один із хітів соцмереж минулої весни - пост "Я - Смирнова. И я украинка". Чистокровна росіянка, яка народилась у Полтаві і живе в Києві, російською освідчувалася в любові до України і гнівно закликала Путіна забиратися геть із Криму. І такі приклади трапляються на кожному кроці, адже так історично склалося, що з багатьма нині дорослими і відданими своїй батьківщині українцями батьки розмовляли саме російською... Але ані "ватниками", ані поганими людьми цей факт їх не зробив.

Російськомовний Маріуполь після початку російсько-української війни показав себе як дуже проукраїнське місто

В той же час ніхто не може позбавити україномовних громадяни права вимагати обслуговувати їх саме українською - якщо в суспільстві є запит на ширше використання державної мови, такий запит має бути озвучений. Інша справа, що подібні вимоги мають озвучуватися хоч і наполегливо, але спокійно і коректно, не роздмухуючи з дрібної побутової по суті ситуації проблему міжнародного масштабу. Якщо повернутися до історії в аеропорту, то пан Любецький мав би ввічливо звернутися до пані Самохіної з проханням, якщо їй не складно, говорити з ним українською. Вона ж, якщо працює в сфері обслуговування, а тим більше на державній службі, володіти державною мовою на рівні професійного спілкування з клієнтами просто зобов'язана. Але, якщо з якихось причин говорити українською митниця не може, то має вибачитися, і запропонувати скористатися послугами своєї колеги, для якої вживання української не є проблемою. Можна не сумніватися, якби на місці Любецького був англомовний громадянин з Європи, все відбувалося б саме так. Але, в Україні україномовні чомусь вважають принизливим говорити російською, а російськомовні - навпаки. І варто визнати, що нехтування українською, певно через імперський стереотип щодо її другорядності та непрестижності, для російськомовних дещо більш характерне, що викликає зворотню аналогічну реакцію українськомовних.

Врешті і тим і іншим треба бути просто трохи розумнішими та терпимішими. Не знання будь-чого, в тому числі й мови, - це перш за все проблема незнаючого, адже зменшує його можливості. Отже, замість того аби витрачати сили на мовні війни зі співвітчизниками, краще вдосконалювати себе, а із саморозвитком завжди приходить і більша терпимість.

Тим більше, що війна в Україні аж ніяк не закінчилася, і продовжує правильно розставляти пріоритети. З початком російської агресії мовних конфліктів в Україні помітно поменшало, але багато хто так і не усвідомив і на тлі реальної війни продовжує жити дріб'язковими мовними війнами.

Depo.ua пропонує три приклади таких воєн, які мали гучний резонанс у ЗМІ:

Обкладинка книги Юлії Савостіної "В поисках Made in Ukraine" (Фото savostina.com)

1. Made in Ukraine і "патріоти"

Київська журналістка Юлія Савостіна вирішила провести цікавий експеримент і рік прожити, користуючись лише українськими товарами. Дослід під назвою Made in Ukraine швидко зібрав сотні зацікавлених спостерігачів - про успіхи, радості і складнощі Юлія писала у власному блозі. От тільки біда... писала російською. Спершу "патріоти" почали засипати дівчину гнівними коментами у "Фейсбуці", закликаючи українців бойкотувати її блог. А далі дійшло до того, що сайт Савостіної було зламано... Абсурдність ситуації говорить сама за себе - нероби ініціюють активну травлю людини, яка старанно популяризує все українське. На щастя, журналістка швидко реанімувала платформу, а нещодавно відкрила власний магазин українського одягу. А скандалісти... Певно, продовжують шукати нових жертв у соціальних мережах.

2. Олег Хаврук і "Біла ромашка"

Киянин Олег Хаврук страшенно обурився небажанням персоналу аптеки "Біла ромашка" говорити українською під час роботи. Обурився до того, що викликав міліцію і накатав заяву на персонал. Думкою про те, що міліція ввечері може бути зайнята більш резонансною справою - вбивством, крадіжкою чи зґвалтуванням - вирішив не заморочуватися. В той же час керівництво аптеки у коментарях ЗМІ запевнило, що їх співробітниці не мали наміру конфліктувати з клієнтом, і принциповості у мовному питанні не проявляли, тому радикальна реакція пана Хаврука їх дещо спантеличила.

Фрагмент із внутрішньої "методички" для працівників "Кофе Хауза", в якій вказана вимога спілкуватися з відвідувачами тільки російською мовою (Фото Ivan Filipovych/Facebook)

3. Киянин і "Кофе Хауз"

Позаминулого літа суспільство спантеличив пост користувача Ivan Filipovych у "Фейсбук" про обслуговування в одному із закладів російської мережі "Кофе Хауз". Офіціант не тільки не погодився говорити з клієнтом українською, але ще й наголосив, що в статуті закладу затверджено, що мова спілкування персоналу повинна бути виключно російською.

Звісно, прикладом обурилися, а керівництву мережі довелося виправдовуватися. Менеджер закладу спробував переконати українців в тому, що скандальний пункт статуту поширюється лише на Росію, а на українські кав'ярні, звісно ж не діє. В якості аргументу навів той факт, що в "Кофе Хауз" є меню українською.

Втім, в даному випадку спантеличеного клієнта важко звинувачувати у надмірній скандальності: пост у "Фейсбуці" - не виклик міліції, а подібний статут і справді може обурити.

Зазначимо, що тепер, коли багато свідомих українців бойкотують російській бізнес, у "Кофе Хауз" намагаються спілкуватися українською, до того ж - доволі чистою.

Цікаво, що питання боротьби за українську мову як єдину можливу у заходах громадського обслуговування існує вже два роки - так, активісти руху "І так поймут" вже три роки не втомлюється строчити листи до топ-менеджерів компаній, персонал яких дозволив собі "російське слівце".

Про результативність судити важко, зрозуміло тільки одне: російська продовжує лунати, а скандали - розпалюватися.