Без пакетів, прокладок і манікюру: Як живуть українці, що відмовилися не лише від "маєчок" із пластику

А у побут деяких закон не привніс нічого нового, адже вони відмовилися від пластику кілька років тому. Depo.ua розпитав екосвідомих українців, як вони перейшли на новий спосіб життя, навчилися жити без пакетів та інших шкідливих для довкілля товарів і звичок. 

Надцять видів паперу, життя без прокладок і кухонні тарілки на пікніку: досвід Інни Колесник

Фото: Pexels

Інна Колесник сміття сортує вже три роки – і разом з нею це роблять всі її домашні. З початку весни залізні бляшанки та пластикові пляшки вона здає у своєму ж будинку – за них ОСББ отримує гроші, які спрямовує на догляд за будинком і навколишньою територією. Проте Інна відмовилася не лише від пластикових маєчок - а й від речей, без яких більшість українців не уявляє свого життя. 

"Моя сім’я вже звично сортує папір і пластик на надцять видів кожен, так само й скло ділиться не світле та темне. Одноразові пакети перу і сушу, а потім відвожу на перероблення. Сипучі та крупи я купую вже запаковані. Обгортки та шуршики з них здаю на екоспалювання за власні гроші: 120-літровий пакет коштує спалити 100 грн. Такий ми накопичуємо за кілька місяців", – каже Інна. 

Вона почала більше купувати б/в речі собі й дітям, щоб не множити сміття, а старі речі не викидає просто так - деякі йдуть на благодійність, всі інші відвозить на високотемпературне спалювання. 

"У мене є кілька чашок-термосів і екочашка для кави, яку п’ю літрами. Але якщо забуваю посуд і купую в одноразовому стакані - забираю його з собою додому й також сортую. До речі, ці самі одноразові паперові стаканчики ніколи не були паперовими - всередині цієї тари є шар пластику. І той, хто п’є дуже гарячі напої або їсть гарячі страви зі схожої посудини, автоматично вживає канцерогени від пластику. А на пікнік, до речі, їздимо зі справжнім глиняним і залізним посудом. Ну, а коли з дітьми йдемо на прогулянку в парк, то беру кілька залізних ложок, багаторазову пляшку з водою й туристичні чашки. І ми не користуємося вологими серветками, які не перероблюються - використовуємо лише сухі. Паперовими серветками прибираємо й екскременти за нашими собаками", – ділиться наша співрозмовниця. 

І якщо до цих правил можна звикнути, то без наступних речей і послуг, від якої відмовилася Інна та її доньки, шокує частину жінок - у родині Колесників не використовують звичних прокладок. 

"Багаторазовими прокладками користується моя донька, я - чашею. Вони є різні за ціною і якістю. Можна почати з дешевої. Я так і зробила - 135 грн, український виробник. Прокладки купила доньці. Їх потрібно прати, але вони перуться дуже швидко і сохнуть також. Одна коштує 150 грн. На час помірних місячних потрібно кілька прокладок і трусики - останні, здається, коштують 300 грн. Цей весь комплект вона використовує вже рік, напевне, і не купує одноразові засоби гігієни. А з приводу косметики - використовую тільки ручної роботи, до того ж більше не роблю манікюр".

А ще заради екології Інна робить двом псам натуральний корм - доводиться щодня готувати кашу з м’ясом, але завдяки цьому після корму не лишається непереробних пакувань. І наостанок - пакети для сміття, якими користується киянка, виготовлені з крохмалю й розкладаються ледь не у її відрі. До таких змін у житті, каже Інна, всі звикли - хоча аби усе зібрати на станцію сортування, треба "впахувати, як віл".

"Впахую здебільшого я. Бо це ж лише мені потрібне те бісове сортування! Але всі хатні майже звикли до цього рішення, бо для мене це справді важливо. Сортую не раз на місяць, а щодня: мию, сушу, розкладаю всю вторсировину по окремих контейнерах, екосумках і пакетах. І все одно вивезення сміття - важка праця. Та коли подивлюся на гору сміття лише від нашої родини, порахую й помножу на всю Україну... Вйо! Знову до праці, знов до роботи!", – пояснює Інна.

Попри сором, тканинні торбочки й секонд-лотерею: екожиття Діани Попфалуші

Львів’янка Діана Попфалуші вже кілька років не лише не користується пакетами "майками", а й стала вегетаріанкою та завсідником секонд-хендів. На екостежку вона повернула ще в студентські роки, коли в Німеччині два тижні жила в енергоефективному будинку. Після того вирішила змінити життя - і на першому ж етапі відмовилася від пластикових "майок". 

"Все почалося з того, що я почала цікавитися вегетаріанством, зміною клімату й так дійшла до проблеми відходів і пластику. Перейшла на екоактивізм я приблизно п’ять років тому. Пам’ятаю, я сіла дивитися серіал, взяла простирадло, нарізала його на шматочками й зшила п’ять торбинок. Зробила на них шнурочок, щоб можна було зав’язати, і почала з ними ходити в магазини. Це був 2016 рік і, пам’ятаю, вперше мені було соромно - я не знала, як відреагують люди в магазині, чи дозволять насипати щось у ту торбинку, руки трусилися… На другий раз я пішла в магазин уже з двома торбинками, і за кілька разів на мене вже нормально реагували навіть без косих поглядів. 

У моєму арсеналі взагалі найбільше багаторазових торбинок. Якщо я купую якусь мокру їжу - салати, наприклад, чи заморожені овочі - я приходжу з лоточком. Мені спершу його відтаровують, а потім зважують продукти. Хоча це можна зробити й самостійно - натиснути кнопку "Т" на вагах, а потім насипати туди товар. З торбами й контейнерами я й у зоомагазини ходжу й купую корм і наповнювач на вагу", – розповідає Діана. 

Печиво й цукерки на вагу дівчина також бере у свої торбинки, а з часом на них перейшли чимало її друзів і рідних. 

"У мене батьки живуть в селі й зазвичай все пакують у пакетики. А колись мама передавала передачу - банки зі смаколиками. І для того, щоб вони не билися одна об одну, то вона запакувала їх у носки - і це дуже класно", – коментує наша співрозмовниця. 

Крім переходу на екопакування та вегетаріанство вона перейшла й на купівлю одягу в секонд-хенді: зізнається, що в її гардеробі близько 80% речей - не нові. Але це не заважає модно вдягатися. При цьому перед тим, як придбати одяг зважує, чи потрібна ця річ у шафі та чи не висітиме там роками, так і не вийшовши у світ.  

Торби з мочалок Катерини Стець

Жителька столиці Катерина Стець прийшла до екопакування кілька років тому - коли сестра-еколог розповіла, про шкоду від пакетів та неекологічних пристроїв. Але остаточно рішення прийшло кілька років тому, весною, коли вся родина побачила на городі купи пакетів. 

"Я народилася в селі й коли сніг зійшов, то на городі валялися купи цих пластикових пакетів. І ми подумали, що вони ж не діваються нікуди - навіть коли город зорять, пакети потраплять назад у землю й у стічні води. І після того перейшли на торби, які у нас тепер постійно множаться вдома", – каже Катерина. 

Повністю перейти на екопакування й відмовитися від маєчок поки що не вдалося - у них доводиться переносити сипучі, хоча надалі дівчина планує перейти на папір. Зате проблем із торбами для овочів і фруктів не виникає - принаймні, доки в будинку є мочалки. 

"Ми шиємо торбинки з мочалок-сіточок - просто відрізаємо, зшиваємо й виходять торби. В них можна переносить до двох кілограмів овочів чи фруктів - в залежності від того, яка щільність і міцність сіточки. Якщо купляю крупи в пакуваннях - то потім їх сортую. А торбинки завжди з собою. Якби я купувала м’ясо чи рибу - то приходила б із лотками й спершу їх відтарювала, а потім зважувала товар", – ділиться дівчина. 

Крім тканинних торбинок, вона носить із собою екочашки або термочашки замість одноразових стаканів, не бере кришечок і трубочок, а влітку не купує воду в пластику - має з собою екопляшку.

Обвішані пакетами дерева й гектари сміттєзвалищ: що змінило екосвідомість Юлії Пашковської

Юлія Пашковська близько п’яти років використовує для сипучих та круп багаторазові щільні торбинки, а рибу й м’ясо поки що пакує у звичайні поліетиленові пакети, але кілька разів брала й у свої лотки. Найчастіше доводиться купувати "маєчки", коли покупки незаплановані і з собою немає багаторазової тари.

"У деяких магазинах раніше взагалі забороняли приходити зі своїми пакетиками й у них класти товар. Я намагалася сваритися, але з часом зрозуміла, що це політика закладу й немає сенсу щось обговорювати. І просто переставала ходити в такі магазини. Були ситуації, коли під час карантину я спілкувалася з адміністраторами і так вдавалося вибороти право на свої пакетики. 

Взагалі мене дратують ці пакетики одноразові, які були скрізь. І особливо розмови в магазині, коли ту "маєчку" пропонують, бо ж вона безкоштовна. Завжди відповідаю, що хочу продукувати менше сміття", – ділиться Юлія. 

Раніше їй часто доводилося бувати на полтавському сміттєзвалищі. Й саме там, де дерева ближнього лісу були обвішані пакетами, зародилася її екосвідомість.

"Я була два роки тому на сміттєзвалищі, а востаннє - три тижні тому. Гори сміття виросли в рази; площа, де воно лежить, збільшилася, і до цього хочеться бути менш причетною", – зізнається Юлія Пашковська.