В душ по секундоміру, туалет за власний кошт та навчання у виші: Як насправді живуть українські в'язні

Про те, що саме заґратованим людям гарантує держава та чим вони живуть насправді - дізнавалися журналісти Depo.ua.

"Ми не смерділи тільки по суботах": як влаштований банний день у тюрмах

Львів’янин Юрій ще за першої відсидки отримав прізвисько Шустрий. Каже, що так його назвали у 2011-му, коли він перший у камері міг сховати заборонений предмет. А вже у 2016-му, коли він вдруге опинився за ґратами за повторну крадіжку, приніс прізвисько з собою. У розмові з журналістами він зізнається, що, можливо, в’язниця зберегла йому життя у буремний період. Проте каже, що саме вона його і зламала.

"Ми жили вчотирьох. Нормальні мужики, просто неправильно щось зробили, коли не було що жувати, крім сухарів. Сиділи ми зі Щуром, Володькою й Сірим. Усі нормальні - ми не били морди ніколи, старалися не топити один одного. І всі працювали, пахали як коні. Робоча зміна - 8 годин, ти біля станка здихаєш від температури. Приходиш у хату вонючий один день, два, три - всі робочі (дні - ред.)! Бо банний день раз на тиждень, в суботу. А запахом у хаті можна мух труїти", - ділиться згадками ексв’язень. 

Про баню розповідає неохоче - згадує, що всі разом збирали речі, рушник (який нерідко також смердів) і йшли у кімнату з десятком кранів. Там кожен міг помитися 2 хвилини, бо на всіх був обмежений час. І якщо хтось затримувався, йому могли надавати стусанів.

До речі, гаряча вода була розкішшю, як і мочалки та мило з шампунем. Тому на території в’язниці за шампунь могли запропонувати кілька сигарет. А крем для рук цінувався чи не найбільше: майже в усіх ув’язнених кровили руки від умов та специфіки роботи.

Інколи за роботу можна було отримати бритву й поголитися. Хоча взагалі такі предмети були заборонені - аби не виникало спокуси скористатися лезом як зброєю. Тому такий подарунок часто отримували ті, хто мав вислуги перед наглядачами. 

Туалет ремонтували власним коштом

Як розповідає Шустрий, камери у заґратованих брудні, цвілі та вологі. Про зручності немає й мови - коли Юрій вдруге потрапив у в’язницю, він ділив камеру з іншим чоловіком. Кімната була таких розмірів, що по ній міг ходити лише один. А якщо на підлозі стояли обидва чоловіка, доводилося притискатися до ліжка чи стіни, щоб інший міг пройти.

"Бачок ламався кожний місяць. От припекло - а ти терпиш до ранку, шоб на роботі відійти й змити після себе! Казали, шо в нас поломаний унітаз, але нам ясно давали зрозуміти, шо це лише наша проблема і нікого не хвилює, як ми її вирішимо", - пригадує Юрій. 

Через це у в’язниці вони з сусідом за власний кошт ремонтували туалет двічі. Здавали гроші наглядачам, ті купували фарбу, а інструменти брали в "старшого". Тому за півтора року в "хату" вклали кілька тисяч гривень: близько тисячі - на ремонт туалету, ще 4-5 - на фарбу для стін, штукатурку та плитку (поклали кілька нових плиток, бо стара була побита на маленькі шматки). А ще чи не щомісяця доводилося прибирати грибок зі стін. Щоправда, це завжди було марно.

"Той грибок старший, ніж я. Ровесник тюрми. Щітками драїли, фарбували. Мамка моя передала ще спрей якийсь, то ми один раз ним пшикнули й у нас його забрали. Сказали, не можна таке", - пригадує колишній в’язень. Хоча нікого не примушували робити з камери приміщення для нормального життя. "Подобається жити у цвілі й по кісточки в г*мні - то живи, тільки не смерди", - каже Юрій. 

Але були й камери-люкс - з ремонтом, технікою, матрацом. Та для того, щоб опинитися в ній, потрібно мати або хороший дах, або співпрацювати з наглядачами й "здавати кого треба". 

Звичайно, не рідкісні і проблеми з медициною.

Захисник прав ув’язнених та безхатніх осіб Владислав Паламарчук розповідає, що у в’язниці на Житомирщині ув’язнені вже 5 років не мають як пройти флюорографію. Пристрій є, а от кімнату для нього знайти не можуть. Тож ув’язнені чекають, доки приїде щорічна меддопомога і проведе дослідження.

Владислав уже не перший рік член спостережної комісії, тож регулярно їздить на перевірки в тюрми та СІЗО. І каже, що вся тюремна медицина побудована не на державному фінансуванні, а на благодійній допомозі.

"У нас є благодійний фонд, який фактично забезпечує медицину. Тому що все, що відбувається в цій сфері - все йде через нього", - каже захисник.

Вебсайти за гроші: в’язням дозволяють користуватися планшетами та мобільними

Однак не все так погано. Наприкінці 2021 Мін’юст анонсував нову додаткову функцію для українських в’язнів - ті можуть спілкуватися з соціумом. Проте для цього потрібно видати свої кровні. Ціни за послуги у в’язницях різняться: 

• У ДУ "Львівська установа виконання покарань" №19 п’ятнадцятихвилинна розмова коштує 17,5 гривень. А розмови на місяць - 1070,6 гривні. Користування ж інтернетом (на планшеті) обійдеться у 282,6 гривні на місяць.

• У "Житомирській установі виконання покарань" №8 15 хвилин розмови потягнуть на 4 гривні. Телефонні розмови на місяць коштують 690 гривень, а інтернет на планшеті на місяць - 685 гривень.

Цю функцію ввели, аби зменшити кількість фізичних побачень під час пандемії та знизити рівень корупційності (коли правоохоронці закривали очі на мобільні телефони в’язнів). 

Утримання в'язня: від харчів до ЗНО

Про те, скільки бюджетних коштів йде на утримання ув’язненого, Міністерство юстиції говорить неохоче. На момент підготовки матеріалу журналісти не отримали відповідь на це питання, хоч і надсилали інформаційний запит. Водночас раніше "APnews" повідомляло, що наприкінці літа утримання одного ув’язненого коштувало платникам податків понад 10 тисяч гривень.

У цю суму входить триразове харчування, надання медичної допомоги, облаштування зручностей (комфортних ліжок і матрасів, наявність чистої білизни, безперебійний доступ до комунікацій - душу та туалету) тощо. Окрім цього, як зауважують у пресслужбі Міністерства юстиції, ув’язнені можуть і навчатися у вищих навчальних закладах. Наприклад, нова угода, укладена між Департаментом з питань виконання кримінальних покарань і Українським центром оцінювання якості освіти, гарантує засудженим здачу іспитів та можливість вступити в університет.

І попри невисокі очікування від в’язнів, вони демонструють хороші знання. Наприклад, минулого року ЗНО успішно склали 87 засуджених та ув’язнених. Окремі учасники отримали високі бали: математика – 180, англійська мова – 184, українська мова – 174, історія України – 196 балів, географія – 185. Після того, як загратований вдало здасть ЗНО, його чекає дистанційна освіта. Зокрема, і через ті платформи, якими користуються освітяни. На зв’язок виходять із планшетів.

Як в’язні складають іспити

Старший інспектор відділу соціально-виховної та психологічної роботи Криворізького УВП №3 майор внутрішньої служби Андрій Сулейманов пояснив "Телеграфу": всі засуджені, які відбувають покарання в установі, можуть користуватися планшетами, і через інтернет заходити на навчальні сайти, в електронні бібліотеки, завантажувати собі книги та користуватися цими навчальними посібниками.

"Вони також можуть оформляти в електронному вигляді курсові роботи, але частина атестацій проходить у формі тестування. В кінці 2021 року в КУВП №3 очікується перший випуск засудженого-студента. Захист дипломної роботи буде проходити в онлайн-режимі, при цьому двома мовами - українською та англійською", - пояснює правоохоронець. 

Для навчання "за високим парканом" студенти вибирають, в основному, економічні та юридичні спеціальності. А саме ЗНО проходить за спеціально розробленою Центром якості оцінювання освіти програмі, за якою засуджені та особи, що містяться в слідчих ізоляторах, можуть зареєструватися на додаткову сесію. 

Проте Владислав Паламарчук оптимізму не поділяє. Він пояснює: можливість навчатися таким чином є далеко не в кожного. І частіше це право у людей забирають.

"По-перше, потрібно бути хорошим, зразковим ув’язненим. І все залежить від відрядного: якщо ти працюєш на нього - отримуєш привілеї, а не працюєш - ну, що ж…", - каже Паламарчук.

Тим паче в'язниці не хочуть платити за інтернет, а без нього вчитися неможливо. Та й до планшетів і комп'ютерів допускають хіба що на дві години.
Користуватися гаджетами можна лише під наглядом, а багато сайтів заблоковано.

Робота за "дякую": чому в’язні роками працюють, але не отримують ні копійки 

Ще одна біда в українських в’язницях - те, що заґратовані можуть роками працювати й у результаті не отримати ні копійки. А все тому, що їхні документи губляться, інколи їх просто немає - є лише копія чи довідка замість паспорта.

"Сьогодні кожен може обирати, хоче він працювати чи ні. З ув'язненими укладають цивільно-правовий договір. Але частина осіб, яка потрапляє в колонію, не має паспортів. А ніхто не укладе договір без нього. Бувають ситуації, коли до нас приходить у центр реінтеграції чоловік й розповідає: у нього є інвалідність, він пропрацював п’ять років у 104 колонії. А вийшов без копійки в кишені, бо у нього договір не був укладений, він просто так працював. І він ходить, намагається щось вибороти, але нічого не виборе - бо не було договору", - каже Владислав Паламарчук.

Через це правозахисні організації постійно воюють за паспорти. Адже з тисячі осіб, які сьогодні працюють у в’язницях, договори оформили лише 100. І така ситуація - скрізь. Паспорти ж за державний кошт видавати (чи відновлювати) не хочуть. І допомагають лише громадські організації, які грантами чи зібраними коштами оплачують допомогу чи відновлення паспорту. 

Біда не тільки в тюрмі: чим за умовами життя відрізняється в’язниця від СІЗО

Фото: Уніан

Нині в Україні засуджені понад 50 тисяч осіб. Ще тисячі відбувають покарання або тимчасово перебувають у СІЗО. І хоч туди часто потрапляють невинні люди або ті, чию провину ще не довели, їм також доводиться стикатися з тяжкими умовами життя. Щонайменше - тому, що спальні місця, аналогічно в’язницям, інколи геть запущені. Затримані нерідко розповідають про плісняву у приміщеннях. 

Про приватність у СІЗО, до речі, можна забути. Нещодавно Міністр юстиції Денис Малюська пояснив: часто особи, які перебувають у СІЗО, апелюють до того, що їхні дзвінки заборонено прослуховувати. Мовляв, під час телефонної розмови правоохоронці можуть почути деталі справи чи іншу таємницю адвоката та ув’язненого. Попри це Міністр відкрито заявив: усе, що стосується таємниць, люди повинні обговорювати лише наодинці з адвокатом. Тому цей метод слідкування за ув’язненими не скасовуватимуть.

"Проєкт із впровадження у деяких СІЗО платних послуг мобільного та інтернет-зв’язку викликав певний спротив і у правозахисників, і у прокуратури. Вони хвилюються, раптом ув’язнений буде спілкуватися з адвокатом там, де запис взагалі заборонено. Ми ж змінили цей механізм і прямо вказали: все, що покривається таємницею, не можна розкривати у своїх телефонних розмовах. Тому якщо не хочеш, щоб твоя таємниця була розголошена або стала відома слідству – будь ласка, використовуй класичні побачення з адвокатом і розмовляй", - каже міністр. 

Мініквартира за ґратами: вищий рівень комфорту в СІЗО

Підозрювані, які перебувають у СІЗО, можуть жити і в рази кращих умовах, ніж пропонує держава. Для цього в слідчих ізоляторах створили платні камери з непоганим ремонтом, бойлером, стільцями, які можна рухати (тому що зазвичай вони прикручені до підлоги) та холодильником. Комфорту може додавати ще й кондиціонер, вентилятор, електрочайник і мікрохвильова піч. З меблів часто передбачені книжкова полиця, шафи на кухні та стіл. Вартість такого комфорту різна. Наприклад, у Луцькому СІЗО доба обійдеться в 300 гривень на добу з людини. За тиждень - 2 тисячі гривень, а за місяць - 2300. Є вищі ціни - номер підвищеного комфорту в Лук’янівському СІЗО коштує у 2-3 рази більше. А в Хмельницькому СІЗО така камра потягне 4 тисячі гривень на місяць. 

"Як мінімум одна платна камера є в СІЗО у всіх регіонах України. Найдорожче послуга коштує в "Київському слідчому ізоляторі". Доба — 2 000 грн, тиждень — 8 000, місяць — 12 000. Найдешевше перебувати в "Івано-Франківській установі виконання покарань": доба — 290 грн, тиждень — 991, місяць — 1 699", - пояснила "Забороні" заступниця міністра юстиції Олена Висоцька.

Та є кілька ситуацій, коли скористатися послугою таки неможливо. Перша — брак місць. Друга — несумісність ув’язнених. В одній камері не можуть перебувати жінка й чоловік, той, кого вже раніше засуджували, і той, хто порушив закон уперше, підозрюваний правоохоронець і цивільний.

Фото: Pexels