Від Жанни Д’арк до Гаді: Чому Зеленському треба негайно тікати з країни

Зараз у Володимира Зеленського як кандидата в президенти дуже великі рейтинги і потужна підтримка суспільства. Але ще до кінця року це може зіграти проти нього, бо кредит довіри українці дають під дуже високі відсотки

Ми вміємо обожнювати всією душею, але так само і ненавидіти. І від любові до ненависті, від високих очікувань до повної зневіри наш народ розганяється за лічені дні. Здається, ми обираємо собі нового месію і ставимо його на постамент тільки для того, щоб потім зручніше було дати йому копняка.

Depo.ua пропонує згадати, як це вже не раз відбувалося в новітній історії.

Від української Жанни Д’арк до Гаді

Коли дівчина-військова, яка була з миротворцями в Іраку, і героїня кількох інтерв’ю Надія Савченко потрапила в полон в зоні АТО, за її долею захоплено стежила вся країна. Надя зухвало поводилася в тюремній камері, усім своїм виглядом демонструвала презирство до ворога і байдужість до власного життя. Її називали українською Жанною Д’арк і пророкували якщо не президентську булаву, то посаду міністра оборони. На її честь називали дочок, малювали її портрети, а їй передавали вишиванки. Кожен ранок починався з новин про стан здоров’я Надії, який стрімко погіршувався через голодування.

І от наступив радісний день, Надію Савченко обміняли і вона повернулася з полону до рідної України. Публіка застигла в радісному очікуванні: ну ж бо, Надю, твори великі діла. 

Українська письменниця Оксана Забужко за кілька місяців до вивільнення бранки, намагаючись трохи притлумити великі очікування суспільства попереджала, що поведінка Надії Савченко після визволення може змінитися. Вона проводила аналогії з радянським політв'язнем Валентином Морозом, поведінка і особистість якого після тортур у радянських спецклініках і таборах кардинально змінилася, пояснюючи це впливом інформаційного поля, медикаментів, тощо. Але її слова проігнорували. Більшість не готова була визнавати, що їхня улюблениця може мати суттєві розбіжності з образом, що вже вималювався, і відмовляла їй в праві на помилку.

Після низки різких заяв, що пролунали від Савченко в наступні місяці після її звільнення, ставлення до неї суспільства стало погіршуватися. Виявилося, що Савченко не відповідає уявленням суспільства про те, якою вона має бути і як поводитися. Від розчарування її вчорашні фанати перейшли до обурення, Савченко почали висміювати за брак знань, невміння поводитися, радикальні ідеї, які вона проголошувала і навіть імідж та статуру. Не пройшло і року, як "наша Надя" перетворилася на "Гадю", "агента Кремля" і, здається, після нового ув’язнення, вже в Україні, за підозрою в підготовці терористичних актів та держперевороту, суспільство радо схвалило це рішення. І тепер обурюється, що її випустили.

 

Зараз майже нікому не приходить в голову згадувати її військову звитягу, стійкість, з якою вона приймала ув’язнення на Росії, законотворчу активність, реформаторські ініціативи, тощо.

Наголосимо одразу, що ми не ставимо собі за мету виправдати, "відбілити" жодного з героїв цієї статті, не намагаємося переоцінити їхні досягнення і применшити їхні помилки. Ми тільки хочемо показати, як від обожнювання до ненависті до кожного з них з боку українського суспільства пройшло менше року, і кількох помилок вистачило, щоб, здається, вже назавжди знищити їхню репутацію і перекреслити досягнення: і колишні, і майбутні, і нинішні.

Такою в Україні є ціна всенародної любові.

Від до комбата до Вобмата

В 2014 році Семен Семенченко був таким собі українським Зорро. Загадкова постать в балаклаві, комбат "Донбасу", який своїми заявами підіймав бойовий дух українців і доводив до сказу сепарів. Він був справжнім народним улюбленцем і всі гадали, що ж там за бог війни переховується під маскою.

В тому ж 2014 році, особливо після бою під Карлівкою, стали з’являтися звинувачування на адресу Семенченка в тому, що він не розуміється на військовій справі, що під його керівництвом батальйон зазнає надмірних людських втрат, що він популіст і навіть незаконно отримав військове звання. В соцмережах Семенченка почали називати "насінням" і "вомбатом". Участь в блокаді транспортного сполучення між державою Україна та ОРДЛО, акція на підтримку політичної реформи і перевибори в Кривому Розі остаточно звели підтримку суспільства до нуля.

Загалом, є різні оцінки його військової, політичної і громадської діяльності, але відомо, що Семен Семенченко брав участь у звільненні від терористів Миколаївки, Костянтинівки, Лисичанська та інших населених пунктів, сам кілька разів був серйозно поранений. Він точно сприяв підняттю бойового духу українських військових і не одного громадянина України надихнув піти добровольцем.

Але, власне, кого тепер це цікавить?

Від жорсткого реформатора до "бе-бе-бе"

Міхеілу Саакашвілі – президенту Грузії і одному з лідерів "Революції троянд" українці спочатку просто співчували, коли Росія в 2008 напала на його країну.

Після того, як Порошенко запросив його на посаду голови Одеської ОДА, зробив своїм радником і призначив головою Дорадчої міжнародної ради реформ, українці на Саакашвілі покладали великі надії, вважали великим реформатором і захоплювалися його різкими заявами та експресивними виступами. Були навіть припущення, що з нього міг би вийти непоганий український президент - законодавство тут ніхто до уваги не брав. 

Власне, такі ж припущення робилися і щодо Надії Савченко і Семена Семенченка…

30 травня 2015 року Саакашвілі представили як нового голову Одеської ОДА, а він урочисто пообіцяв зробити з Одеси столицю Причорномор'я. Публіка була у захваті і стала чекати нових зрушень.

Але вже  після того, як він запросив в команду Юлію Марушевську та Сашу Боровика, з'явилися перші незадоволені голоси. Потім він посварився з прем'єр-міністром Яценюком, олігархом Коломойським і міністром МВС Аваковим. Всі ми пам’ятаємо оте знамените "бе-бе-бе-бе".

Потім Саакашвілі вперше гучно посварився з Порошенком (через Центр адмінпослуг в Одесі), звільнився, а президент розкритикував його роботу. Поступово народний улюбленець став перетворюватися на посміховисько і те, за що ще вчора Саакашвілі любили і хвалили, сьогодні стало причиною для жартів. Його заяви ставали ще гучнішими і різкішими, він екзальтовано називав владу баригами і кричав, що йому не дали працювати. Подальші дії грузинського політика: заснування власної партії, мітинги, біганина по даху, так званий прорив кордону, серйозно вже мало хто сприймав.

Саакашвілі забули всі позитивні зрушення на посаді очільника ОДА. Скорочення апарату, гучні арешти хабарників, 30% ремонту траси Одеса-Рені, відкритий доступ до незаконно відгороджених пляжів та інші непогані справи та ініціативи було перекреслено помилками, які суспільство йому так і не простило. Навряд чи колись в Україні Саакашвілі знову почнуть сприймати серйозно.

Був Віктором Андрійовичем, а став Ющьом

Віктор Ющенко був не просто улюбленцем великої частини українського суспільства – його так любили і в нього так вірили, що зробили ледь не українським месією. Особливо після Помаранчевої Революції, яка відбулася, в тому числі, і через те, що суспільство хотіло бачити президентом саме його. Ніколи його наступник Віктор Янукович не мав і половини суспільної підтримки і любові, яку мав Віктор Ющенко.

Але все скінчилося дуже швидко. Після руйнації помаранчевої команди і вимушеного призначення Януковича прем'єр-міністром суспільна підтримка Ющенка почала стрімко падати. Говорили, що він слабкий, займається не тими справами, приймає непродумані рішення (на кшталт розпуску ДАЇ), не може припинити розбрат серед "любих друзів" і розділив країну. Те, за що його нещодавно хвалили, було піддано обструкції.

За роки президентства Ющенка розпочались переговори щодо надання Україні безвізового режиму, багато часу приділялося відновленню історичної пам'яті українців та відродженню пам'яток, пов'язаних з історією козацтва, голодомор 1932–1933 років було визнано геноцидом українського народу. Ющенко збільшив матдопомогу при народженні дитини, подвоїв ВВП та державний бюджет, вивів з Іраку українських військових.

Ющенко намагався домовитись із Вселенським патріархом щодо надання Томосу про автокефалію для Української православної церкви, але тоді цьому завадив патріарх РПЦ Алексій ІІ, який терміново прилетів до Києва, незважаючи на те, що не мав запрошення.

Тільки хто тепер про це згадує? Кілька помилок на початку президентської кар’єри зробили з вчорашнього народного улюбленця "бджоляра", "пасічника" та "Юща".

 

Від Петра Першого до "Шоколадного бариги"

В 2014 році Петра Порошенка електорат обожнював може навіть більше, ніж Ющенка в 2004. Вправний політик, гарний оратор, сім’янин з красивою великою родиною.  До цього він ніколи не балотувався в президенти і був порівняно новим обличчям, хоч і з великим політичним багажем. Казав, що АТО має тривати години, і в його патріотизмі не виникало сумнівів. Українці йшли на вибори як на свято.

Але вже влітку 2014 року, після того, як українською армією було визволено понад 60 міст та сіл, а в Україну увійшли регулярні російські війська, довелося підписати Мінський протокол, ставлення до Порошенка в суспільстві значно погіршилося.

В серпні того ж року був офшорний скандал, виявилося, що президент нібито не продав свої активи,  в тому числі - кондитерські фабрики, в тому числі – в Ліпецьку, АТО не закінчилося за лічені дні, а олігархів не посадили. Таким чином менш ніж за рік ставлення до нього в багатьох змінилося повністю. Позитивні зміни, яких вдалося досягнути за той же час, були проігноровані і наступні позитивні дії (безвіз, томос, тощо) ігнорувалися.

Порошенко з командою зупинив російську агресію на Сході України, домовився про Асоціацію з ЄС, отримав безвіз, томос, ініціював реформи в армії, освіті, медицині, відбулася декомунізація, і децентралізація влади. Але українське суспільство, яке дуже любить очаровуватися і сліпо довіряти, в той же час дуже не любить знімати рожеві окуляри і розчаровуватися. Хибні кроки президента розцінили не як невдачі і прорахунки, а як свідому зраду. Кілька помилок, і вчорашній улюбленець перетворюється на ненависне падло.

Тому ми дуже переживаємо за ймовірно наступного президента України Володимира Зеленського. В політиці, на відміну від Саакашвілі, Порошенка чи Ющенка він людина зовсім нова і ще наростив товствої шкіри. І бойового досвіду, який міг би закалити його дух він, на відміну від Семенченка чи Савченко не має, навіть строкова служба його щасливої долі не торкнулася.

Що на Зеленського чекає в 2020 році, якщо він виграє другий тур виборів ми не знаємо. Але попередній досвід підказує, що слоган другого кандидата в президенти "Думайте" адресовано в першу чергу саме пану Володимиру.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна