Після повістки: тризуб не за розміром і речовий мішок, у якого відвалюється дно

Це той самий виворіт війни - від перших днів мобілізації, про який мало хто знає і мало хто бачить. Щоб убезпечити нашого призовника від гніву старших офіцерів - depo.ua публікує його записки анонімно. Втім, ті факти, які він викладає, не змусять засумніватися в достовірності цього щоденника навіть найприскіпливішого читача.

ПОРЯДОК

Повістка прийшла поштою на адресу моєї мами, де я не живу і не прописаний уже десять років. Мама зі сльозами зателефонувала мені і розповіла. Дружині я повідомив своє рішення - йду служити, і вона, теж зі сльозами, зробила все, щоб мене зібрати і підтримати. Знаю, що в багатьох сім'ях повістка викликала неабиякі конфлікти, але мені пощастило. Ні від кого з моїх родичів пропозицій «відмазатися» не надходило. Було сімейне застілля з родичами - проводи. Не всі мої родичі за Україну, але, до їхньої честі, сімейні, родинні узи були визнані вищими за політику. Дай-то Бог.

МІСЦЕ ДИСЛОКАЦІЇ

У військкоматі нічого певного не знали, але припустили правильно: навчання проходитиме на базі військового факультету одного з київських вишів. Тому на запитання, що із собою брати, відповіли: збирайся, як у відрядження.

Солдати, які вирушають у Десну, брали спальники і каремати для життя в наметі. Тут, у Києві, це все поки що без потреби. Заради нас ущільнили студентів в одному з вишів і надали кімнати в гуртожитку - по 5-6 осіб, на солдатських ліжках з матрацами, ковдрами і білизною.

У перший день ми всі тягли рюкзаки з теплим одягом, корисними інструментами та їстівним НЗ, але це все поки що не знадобилося.

П'ятеро киян, призвані одним військкоматом, теж отримали кімнату. Але ми попросили дозволити нам ночувати вдома, і поки що нам це дозволяють - але у вигляді щоденного звільнення, з посвідченням, записом у книзі та контрольною СМС командиру взводу, що все в порядку. В іногородніх, яких тут більшість, такої лафи немає: вони дотримуються режиму від підйому до відбою.

РЕЧОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Сьогодні видали речове забезпечення за описом. Новий, непоганий український зимовий і літній камуфляжі. Зимову і літню білизну, тонкі і вовняні шкарпетки, чорну вовняну шапку, радянські казанок і фляжку, польські рукавички і фуфайку. А ще - огидний солдатський ремінь з півстолітнього брезенту з радянською бляхою з тьмяного сірого сплаву, окремо - українську бляху з тризубом, яка на цей ремінь не налазить. Ще - найдешевші і неутеплені українські берци, які, однак, з повстяною устілкою і товстими шкарпетками для міської зими цілком годяться. Звичайно, тим, хто зараз у полях, я б побажав більше теплого взуття. З великими розмірами зимової форми (я людина не маленького росту) затримка, чекаємо свою форму, відсвічуючи цивільними куртками в одноманітному строю. Обіцяють невдовзі довезти.

Одна забута деталь - нам видали сучасні українські речмішки. Непромокальне дно пришите до мішка в одну нитку, сильно навантажувати не рекомендується. Дешевка, у поля краще брати туристичний рюкзак.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ

Нас тут триста з гаком людей. Багато дорослих людей за сорок і навіть за п'ятдесят, серед них є реальні офіцери запасу, багато з них військові або МВСні пенсіонери, вони добровольці. Багато чоловіків найскромнішого провінційного вигляду. Є випадкові люди. Є цікаві. Переважають області - Рівненська, Чернігівська, Хмельницька. Помітний західний говір, але в меншості. Є дві дівчини зі Львова, добровольці. Є й кияни, небідні, сімейні і не безробітні.

Армія у нас призовна, і мало кому дістанеться посада, знайома по цивільному життю. Поруч навчаються майбутні військові фінансисти (головбухи військових частин), які ніколи не працювали бухгалтерами, військові картографи, від яких може залежати точність вогню, які теж у цивільному житті займалися чимось зовсім іншим... Не знаю, хто як, а я в 1995-97 роках ставився до навчання на військовій кафедрі наплювательськи, та й офіцери, які нам викладали, теж не особливо рвалися виховати з нас завзятих комісарів для ЗСУ. І військових зборів не було, бо на них не було грошей. Був замполітом, а якщо правильно - офіцером-вихователем. Тепер - військовий психолог. Війна завжди приходить несподівано, і лише дехто готується до неї все життя.

...Так загалом пройшов мій перший тиждень. Чим запам'ятається другий, розповім наступного понеділка.