Молитва в церкві та глінтвейн у горах: Як українці нетрадиційно зустрічають 1 січня

Журналісти Depo.ua зібрали чотири історії нетрадиційної зустрічі першого дня року, кожна з яких по-своєму захоплива.

Традиція така - зустрічати рік в іншій країні

Фото Андрія Фріла з особистої сторінки

Репер Андрій Фріл із дружиною вже кілька років поспіль намагається відзначати 1 січня за кордоном. У них навіть традиція є - дарувати під ялинку не якісь сувеніри чи речі, а квитки на літак.

"У нас з дружиною традиція – дарувати один одному на свята квитки на літак. Це не сюрприз під ялинкою, звісно, але подарунки цього року – квитки в Будапешт. 

На наш перший Новий рік ми з тоді ще не дружиною, а тільки моєю дівчиною (хоча для мене уже було очевидно, що ці стосунки явно йдуть до весілля) полетіли в Стамбул. Це була її перша закордонна мандрівка. Відтоді ми часто подорожуємо, в тому числі, на зимові свята. Ще один Новий рік ми зустріли в Афінах. В Будапешт летимо цього року вже втретє. Маємо традицію ходити там в купальні, дуже класне відчуття – плавати в гарячій воді просто неба взимку", - розповідає Андрій.

1 січня в горах - традиція з 90-х

Фото Оксани Корсун

Туристка Оксана Корсун уже 22 роки поспіль зустрічає Новий рік у горах, посеред засніжених схилів. Найчастіше ніч із 31 грудня на 1 січня вона святкує разом із десятками туристів у комфортних умовах, проте вже на ранок нового року всі кількадесят людей виходять із хатини чи готелю і йдуть назустріч вершинам.

"В ніч із 31 на 1 влаштовуємо маскарад, конкурси, варимо глінтвейн на всю велику компанію - у нас завжди весело. А вже вранці 1 січня йдемо на гру - чи то на Піп Іван, чи на Петру, чи на будь-які інші, куди захоче більшість. Але часто експериментуємо з новими маршрутами.

Наша компанія - близько 70 людей. Якщо хтось не хоче йти в гори - той лишається вдома, біля каміна. Комусь же все одно треба готувати їсти", - жартує Оксана.

Перший день року - на смітнику

Фотограф Микола Янушин провів перший день 2021 року на смітнику - шукаючи в ньому свою техніку, яку випадково викинув. Проте найгірше було не порпатися у відходах, а приїхати до тих, хто його чекав, зі сміттям. 

"1 січня я мав працювати - робити фотосесію двом закоханим. Дуже гарна пара, але дуже сором’язлива - дівчина, коли ми домовлялися про фотосесію, взагалі просила, щоб її було менше видно, бо її в чомусь не влаштовувала зовнішність. Хлопець - також молодий, але як і більшість чоловіків, не надто хотів фотографуватися. Ця фотосесія взагалі була подарунком від рідних, а ті прямо вимагали якихось фото. 

Я з 31 на 1 гарно відпочив, зранку вирішив викинути сміття - пляшки, якісь недоїдки, і в другу сумку склав техніки тисяч на 200 гривень. І те, і те було у звичайному чорному пакеті-майці: техніка - щоб не намокла, бо чохла не було, а сміття - бо сміттєві пакети закінчилися. Дорогою мені передзвонила дівчина, я з нею розмовляв, викинув пакунок і поїхав далі. Трохи запізнився, у студії познайомився з парою, почав розпаковуватись. Відкриваю сумку - а там моя вчорашня пляшечка рому. Спершу я не зрозумів, як так сталося, але коли до мене дійшло - майже посивів.

То в результаті я пів дня провів біля смітника - вивалював усе з баків (бо й не пам’ятав, в який кидав пакет), рився у всіх чорних пакетах. Я навіть не здогадувався, що люди - такі с*руни", - сміється Микола Янушин.

Фотосесія з парою таки відбулася, але вже пізніше - і її Микола вважає навіть однією з найкращих.

1 січня з Богом

Продавчиня Галина Прокоп’юк вже кілька років поспіль міняється змінами зі своїми колегами й після бою курантів, близько третьої години ночі, йде в церкву. Попри це вона каже, що не надто релігійна - просто не хоче, аби люди лишали Бога сам на сам у свято, забуваючи про нього. 

"Новий рік - свято не релігійне, але чому б не піти? Коли є якісь проблеми - люди кличуть Бога. На свята, коли їм за це може воздасться, вони про нього згадують. Але коли відзначаємо Новий рік чи День народження, його наче й немає в нашому житті. Тому я просто йду в церкву, щоб провести з ним трохи часу в його домі.

Ставлю свічку, згадую про рідних, інколи молюсь за них. Це ж не погано - відкрити серце й душу у свято, витратити на це кілька годин, а всі інші - святкувати завдяки тому, що Бог нам дарує життя та радість", - впевнена Галина Прокоп’юк.

Фото: Pexels